ЛІКВІДАЦІЯ СІЧІ

10 липня 1774 р. з підписанням вищевказаного Кючук-Кайнарджицького мирного договору до Росії відійшли південні Українські землі між витоками Дніпра та Південного Бугу. Однак заслуги запорожців не стали на заваді царському уряду знищити Запорозьку Січ, яка на той час перестала відігравати свою стратегічну роль та навпаки почала розцінюватись як осередок вольності, що заважав Імперським інтересам Росії.

4 червня 1775 р. російський полковник П.А.Текелій на чолі гусарських, драгунських і піхотинських полків обложив Січ. Запорожці не виступили зі зброєю в риках проти російських військ. Вони прекрасно розуміли, що в них жодного шансу протистояти більш модернізованій та озброєній російській армії. До того ж лави Бійська Запорозького були значно скорочені внаслідок війни з турками і складали, за деякими оцінками, не більше 10 тис. чоловік. Але саме головне, що вже тоді запорожці значно втратили свій відомий бойовий дух, прагнучи хутірської осілості та спокою.

5 серпня 1775 р. був обнародуваний маніфест Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі.

Перебуваючи у 1901 р. Москві в домі відомого колекціонера картин Бахрушина. Яворницький познайомився з художником Миколою Струншковим та допоміг йому пжтугшти в художній інститут Грекова (?). Багато Яворницький розповідав яро козаків... Картина на двері... суд. Яворницький виграє... „Бахрушину достались тільки шаровари та те, що у шароварах".

Звернемо увагу на іншу картину.

З ЗАЛ

Експозиція 3 зали охоплює період з історії України і нашого краю з кін. XVIII ст. до 1861 р. і висвітлює теми: освоєння та колонізація краю; заснування м. Катеринослава; соціально-економічний та культурний розвиток Катеринославщини.

Відкриває експозицію портрет російської імператриці Катерини II ім'я якої було дано не лише нашому місту - Катеринославу, але й цілій добі історії, протягом якої Росія двійчи вела успішні війни проти Туреччини (Див. карту "Руссо-турецкие войньї 1769-1791 гг.").ї[е війни 1768-1774 рр., та 1787-1791 рр.

Територія України, яка безпосередньо підлягала до театру воєнних дій, стає районом зосередження та розгортання російських військ. Тут розміщуються тилові служби, склади, обладнуються шпиталі, іде заготівля матеріалів та транспортних засобів, розміщений Шосткінський пороховий завод. Головною тиловою базою стає Київ, де у Печерській фортеці було створено арсенал, у 1778 р. У Херсоні починається будівництво військових кораблів. На Україні формуються: з запорізьких козаків "Військо вірних козаків" (з 17 8 8 р. Чорноморське козацьке військо), місцеві військові полки - гусарські, пікінерські, ландміліцейські (Див. зображення). Із лівобережного козацтва утворено корпус - 12 тис. чол., на правобережжі - добровільний козацький корпус (Див. зображення).

Військами командували П.О. Румянцев та О.В. Суворов. (Див портрети).

Румянцев-Задунайський Петро Олександрович (1725-1796). Був президентом Малоросійської колегії (1764-9брр), будучи генерал-губернатором Малоросії впроваджував політику скасування української автономії, 1785 р. розповсюдив на Україну жалувану грамоту дворянству. У російсько-турецьких війнах отримав перемоги які призвели до підписання Кучук-Кайнарджикського мирного договору у 1774 р.: Ряба Могила, Ларга, Кагул.

Суворов-Римнікський Олександр Васильович (1730-1800).У 1773 р. його війська здобули фортецю Туртукай (Див. План російських військ при Туртукає) та ін. Його перемоги: Очаків (Див. Літографію "Штурм Очакова"), Римник, Ізмаїл - призвели до підписання Ясського мирного договору 1791 р. До речі Олександр Васильович в 1792 р. був в Катеринославі і мешкав у губернаторському будинку (сьогодні ДІВЕТІН - провулок Радянський).

Перед нами порохівниці, гармати, російська та турецька зброя.

Поряд Літографія м. Миколаїв, заснованого у 1788 р. За наказом Потьомкіна, як корабельня, для створення Чорноморського флоту. З 1789 р. Потьомкін наказав її іменувати м. Миколаєвим на честь взяття Очакова (б грудня 1788 р.) в переддень св. Миколая, який до того ж є покровителем моряків.

В наслідок російсько-турецьких війн було відвойоване Північне Причорномор'є, приєднані величезні території від Крима до Дністра (квітень 1783 р. Катерина II підписала рескрипт про включення Криму до складу Російської імперії), Російська імперія отримала вільний вихід до Чорного моря та Азовського морів, можливість мати власний Чорноморський флот. (Див. Медалі: "В память битвьі при Чесме" (розгром турецького флоту в Чесьменській бухті), "Побєдителю" 1774 г. (підписання Кучук-Кайнажійського мирного договору), "О присоединении Крьіма к России" 1783 г., "За храбрость при взятий Очакова" 1788 г.,"3а отменную храбрость при взятий Измаила" 1790 г.)

Після скасування Січі царський уряд посилює політику колонізації запорізьких земель. Зверніть увагу на медаль "Нова Сербія"1754 р., яка відображає цей процес. Так у 1752 р. створюється військове поселення "Нова Сербія" з центром у м. Новомиргород, коли імператриця Єлизавета надає кількам тисячам православних сербів з Габсбургської імперії землі за Дніпром. У 1853 р. створюється колонія Слов'яносербія з центром - м. Бахмут.

Саме під виглядом захисту колоній від набігів кримських татар, у 1770 р. Починається будівництво Дніпровської лінії укріплень, яка включала до себе 7 фортець, 3 з яких були добре укріпленими: Олександрівська, Петровська, Кирилівська. Див. ордер кн. Потьомкіна 1776 р. Про будівництво фортець Дніпровської лінії). Але згодом лінія втратила стратегічне значення і в 1784 р. її ліквідовано.

Наприкінці XVIII ст. у зв'язку зі зміною кордонів, та для прискорення процесу русифікації, змінюється і адміністративний поділ краю. Так у 1776 р. на півдні України, як по всій Російській імперії, замість історично складених губерній, різних по населенню та площі, запроваджується штучний поділ на губернії, оснований на статистичних засадах. Тепер губернія - це територія з населенням 300-400 тис. чол. (Див. Учреждение для управлення губернией 1775 г....", або "Кодекс для управлення губернией".) За царювання Катерини II кількість губерній змінилась з 20 до 50.

Внаслідок цього на запорізьких землях утворюються Новоросійська та Азовська губернії, які у 1784 р. Об'єднані у Катеринославське намісництво, що складалось з 15 повітів, з населенням майже 708 тис. чол. (Див. "Геометрическая генеральная карта Екатеринославского намесничества из 15 уездов 1784 г.").

Колишні запорозькі вільні хутори, слободи, села за службу роздаються російським та українським поміщикам за умовою заселення землі певною кількістю селянських дворів (15 дворів на 1500 десятин, половина належної кількості селян повина була зеселитись протягом 5 років, а повну кількість протягом 10 років). Отримати землю в Катеринославському намісництві було легше, ніж оселити на ній селян. В цілому число кріпаків було невелике від 3 до 5%

На пільгових умовах отримували землю і селяни: вони отримували земельні наділи розміром 60 десятин і протягом 10 років могли не сплачувати податки, а після закінчення сроку сплачували по 5 копійок на рік.

В колонізації запорозьких земель царський уряд робив велику ставку на переселенців з-за кордону. Першими переселенцями були піддані Оттоманської імперії – молдавани, болгари, греки, албанці; потім йшли німці, шведи та ін.

А в центрі вітрини представлені речі побуту переселенців: Представлені костюми поселенців нашого краю кін. XVIII ст..: одяг української нареченої - домоткана сорочка, плахта, керсетка, розповсюдженні у Центральних та Східних районах, корали. Поряд вбрання російської та волоської селянок, очіпки, кокошники, грецька прикраса "коде", "тухмайда", предмети побуту - грецький мідний глек і барабан, дерев'яний посуд, рушники.

Тимчасовим центром якого до 1789 р. стало м. Кременчук. (Див. Малюнок XVIII ст.).

Згодом адміністративним центром стає Катеринослав, який планувався, як третя південна столиця Російської імперії.

Перед вами план Катеринослава І або Кільченського 1775 р., заснованого на місці впадіння р.Кільчені в р. Самару. 10 травня 1778р. Архієрей Євген Булгаріс заложив тут церкву в пам'ять Сошестя Св. Духа на апостолів. Не вздовж сюди навіть переїхала азовська губернська канцелярія з губернатором В.А. Чартковим. Але місце, яке заливалось весняною повінню, виявилось непридатним для розвитку міста. Часті були епідемії, далеко проходили торгові шляхи, тому наказом Катерини II від 22 січня 1784 р. Будівництво Катеринослава перенесено на високий правий берег Дніпра, на місце колишньго запорозького поселення Половиця, заснованого козацькими старшинами Глобою Коржем то Мандрикою.

Новий план міста було розроблено видатним архітектором Іваном Ефграфовичем Старовим в 1792 р.,що відповідає вимогам класичного стилю. Він експонується в залі. Зверніть увагу, що на ньому сама Катерина ІІ написала: „Быть посему”.

Задум був грандіозним: Катеринослав планувалося зробити третьою, південною столицею Російської Імперії, тому тут повинні були побудувати університет, консерваторію, академію мистецтв, адміністративні приміщення, судилище, біржу, аптеку. А в центрі міста планувалося спорудити собор на зразок собору св. Петра в Римі.

Поблизу площі к 1792 р. був вже побудований палац для намісника краю Григорія Олександровича Потьомкіна. Він був покравителем запорожців, був символічно включений до одного з козацьких кошів під ім'ям Григорія Нечеси (Через свою перуку, яка була модною та обов'язковою для вищих вельмож того часу).

Також в експозиції портрет першого губернатора міста Івана Максимовича Синельникова, якого призначив Потьомкін.

Поряд портрет Синельникова Івана Максимовича - управитель Катеринославської губернії. На посаду губернатора був призначений у 1784 р. Потьомкіним по рекомендації О.В. Суворова, під керівництвом якого він займався справами переселенців Азовської губернії. На посаді губернатора Катеринослава докладав великих зусиль по будівництву міста. Через його руки проходили величезні суми грошей і через його організаційні здібності та чесність складали легенди.

Кінець XVIII ст. називають "золотим віком дворянства". В експозиції "Жалувана грамота Катерини II катеринославському дворянству 1795 р. ", яка бере початок від "Жалуваной грамоти дворянству 1785 р.". В ній закріплюються широкі дворянські права і привілеї: право зборів, право мати свою казну і будинок, право звертатись до губернатора, сенату, царя по своїх справах, право на дворянський суд, право передавати дворянство дружині та дітям. Звільняються дворяни від обов'язкової служби, податків, рекрутчини та фізичних покарань, могли улаштовувати фабрики, заводи та ін.

Опорою для закріплення у краї влади царського уряду були запорізька старшина та українські поміщики, які також отримували грамоти дворянству. Представлено " Жалувану грамоту Йосипу Гладкому".

Поряд "Родовідна книга господ потомствених дворян Катеринославського повіту". Складати її почали наприкінці XIX ст., а останній запис зроблено у 1914 р. В радянські часи такі книги ховали, щоб не поламати долю людині. Лише одна людина "неофіційно" звернулась до музею - нащадок Максимовичей.

Складання родоводів в Росії поч.. ще з XV ст., але перше "генеалогічне товариство" виникло у 1898 р. Родовідні книги дворянських депутатських зборів складались предводителем дворянства. Заносили тільки потомствених дворян якщо були докази та земля на території губернії. Після внесення -отримували грамоту на дворянство. Повітові книги складались на кшталт телефонного довідника.

У вітрині представлено герб дворянського роду Рудя, грамоту про надання дворянського звання Дзюбенко та дворянські печатки.

За часів Катерини II юридично оформлюються права не лише дворянські, але всіх станів. Так на основі указу Катерини II "О правах и вольностях городам Российской империи 1785 г. " Приймається "Міське положення 1785 р. ", представлене у експозиції. Тепер міщани складали "міське суспільство", яке володіло загальним міським майном, мало право звертатись по своїх справах до губернатора, право зборів, на яких обирали міського голову, який разом з "шестигласною думою" мав управляти господарством міста. При цьому залишається розподіл купців на гільдії, ремісників на цехи. У 1787 р. У Катеринославі засновано перший орган місцевого самоврядування - Міську Думу, до якої входив голова та 9 гласних. її виконавчим органом був магістрат. Представлено портрети першого голови Міської Думи Івана Шевелєва та його дружини. Попервах Дума займалась лише збором податків, видачею дозволів на будівництво та на випас худоби і т. ін.

Поряд предмети побуту дворян: дзеркала з Потьомкінського палацу, гребінь з рогу з палацу графа Завадовського, кришталева чарка сер. XIX ст. Роду Миклашевських, різьблення по кипарису, російська порцеляна Сафронівського заводу, французька з зображенням державних діячів (завод Даготі) та блакитна ваза англійської фабрики Веджвуд, а нижче зразки вишивки бісером. Таку вишивку робили у майстернях при монастирях, поміщицьких маєтках та ін., але на Катеринославщині таких центрів не знайдено.

Подорож Катерини II по південних землях під час її подорожі до Криму 1787 р., Коли разом з царицею 7 січня 1787 р. з Царського Села у шестимісячну подорож виїхав весь уряд, перетворившись на подорожуючий кабінет. Двір розташовувався у 14 каретах та 124 санях. (Див. Карету) Карета ця була дарунком архієпископу Амвросію, який був присутній при закладанні собору, далі вона перейшла його наступнику архієпископу Гавріілу, після чого була поставлена у Потьомкінському палаці. У 1847 р. після пожежі карета разом з іншими речами була куплена П.І. Олексієвим і перейшла у спадок до його сина обер-гофмейстера Г.П. Олексієва, от якого і поступила у музей. Довгий час вважали, що це карета імператриці, бо на дверцях є її вензель, але в архівах Ленінграда знайшли креслення дійсної карети Катерини II - вона мала декілька кімнат. Про пишність подорожі свідчить той факт, що коли 1-М. Синельников приймав імператрицю у своєму маєтку(нині с. Мікільське-на-Дніпрі), був спеціально побудований дерев'яний палац з балконом на Ненаситець.

Поряд з поширенням прав і привілеїв дворян шов процес подальшого закріпачення селян. В експозиції укази Катерини II та Павла І про покору селян поміщикам, а також документи, що ілюструють їх безправне становище (Купча поміщика Лісовського на слободу Василівку, разом з 116 селянами,Дарча кн.. Потьомкіна Г.О. Синельникове на 419 селян, Дозвіл на шлюб кріпакам Данилову і Остаповій с.Сергієвка). Закріпачення селян в селі ТурбаІ стало причиною їх повстання17 8 9 р„, де не дочекавшись поновлення прав законним шляхом, селяни на 4 роки встановили самоврядування на 4 роки. Представлені: картина художника В.Кузнєцова, а поряд зброя та знаряддя покарання, скарга Базилевських Катерині II про непокору селян.

Наступна частина експозиції дає можливість уявити, як розвивалась культура краю.

Наш музей зберігає першу надруковану в Катеринославі книгу „Наставление сину” Володимира Трохимовича Золотницького (високоосвічена людина, службовий посадовець. З 1785 по 1795 р. прокурор міста Катеринослава, 95-96 рр. голова Палати дворянського суду Катеринославського намісництва. Книга датується 1796 р. та була вироблена в друкарні, створеній на базі подорожньої друкарні Потьомкіна, всього в ній було 4 верстата для друку текстів на російській, французькій, грецькій та латинській мовах.

17 квітня 1793 р. в місті урочисто відкрилося народне училище. Збереглися і експонуються в залі „Описание торжественного открытия Екатеринославского народного училища”, підручники за якими навчались учні народних училищ. Згодом на базі Катеринославського народного училища була заснована перша класична чоловіча гімназія, яка в цьому році мала б святкувати своє 200-річчя. Першим її директором було призначено дійсного статського радника Дмитра Тимофійовича Мізка,. Нащадок стародавнього дворянського роду, народився в Чернігівській губернії, отримав освіту в Київській духвній академії, під його безпосереднім керівництвом були відкриті народні училища у повітах Катеринославської губернії

1807 – Павлоградське повітове училище і Новмосковське

1808 – Олександрівське і Бахмутське

З 1816 р. – член заснованного 1765р. „Вільного економічного товариства” яке займалося розповсюдженням та популярізацією новітніх досягнень в області господарювання(Грамота про прийняття в члени „ВЕТ” Д.Т. Мізко). Видавалися спеціальні „Труды вольного экономического общества”, де друкувалисья різні рекомендації по організації господарства, Товаристов вживало заходів для розповсюдження нових культур с/г рослин – „Инструкция по перевозке и хранению земляных яблок”.

У 1831 р. Дмитро Тимофійович змушений був піти у відставку за станом здорв'я – катострофічно пагіршився зір

Його син, до речі став редактором першої в Катеринославі газети „Губернські відомості.

На початку ХІХ ст. в нашому краї відбувались значні територіальні та господарські зміни. 8 жовтня 1802 наказом Олександра І Новоросійська губернія була поділена на три окремі губернії: Миколаївську, Таврійську та Катеринославську. До складу останньої увійшли 8 повітів, герби яких Ви можете побачити в експозиції: м. Катеринослава, Новомосковська (зірка),Верхньодніпровська (бик), Павлограда (кінь), Олександрівська (зброя), Бахмута (сіль), Ростова-на Дону (башта), Слов'яносербська (гармати)). Офіційно герби затверджено 2 серпня 1811 р.

Прискореними темпами починає розвиватись товарне виробництво, зокрема товарне землеробство. В першу чергу на Катеринославщині вирощували пшеницю. Розвитку товарного землеробства сприяли обствини на внутрішньому ринку, та близкість Азово-Чорноморських портів, через які хліб вивозили за кордон. Помітно розвивалось і товарне скотарство. Виникло багато кінних заводів та заводів по розведенню крупної рогатої худоби.

Наприкінці XVIII ст. в краї починає розвиватися промисловість. Планували побудувати 12 мануфактур, але за браком кошту побудували лише шовково-панчішної та суконної, відкриту в 1794 р. (фото один з корпусів, побудований у стилі "ампір" який зберігся до сьогодення.) Зараз це хлібозавод №1 по вул. Пастера. На поч. XIX ст. - це одне з найбільших суконних підприємств у країні, яке випускало в основному солдатські сукна і підкладочну тканину. Це було близько 50 дерев'яних будинків, розташованих по оби дві сторони проспекту від сучасної вул. Горького до Автовокзалу. Мерців ховали на новоствореному кладовищі (нині парк ім. Калініна), а для живих у 1798 р. побудували дерев'яну Покровську церкву. Поступово виробництво розширюється, з'являються нові машини - 2 тріпальні, 11 вовночесальні, 115 прядильних. З'являються навіть перші парові машини, але фабрика виявилась нерентабельною, було доведено, що вигідніше купувати продукцію дрібних приватних мануфактур, що вказує на кризу казенній промисловості перед скасуванням кріпацтва. (Див. Картину Їжакевича).

З розвитком промисловості домашнє ткацтво повільно до поч. XX ст. втрачає значення, як традиційний комплекс прийомів і знарядь праці, складений попередніми поколіннями. Представлено: ткацький верстат, гребінь з днищем, гребінка, прядка, веретена, чесалки, вибійчана дошка та зразок тканини. Дівчата починали допомагати ткати у 5-7 років, а у 10-12 років вже ткали самостійно. Ткацтво було важкою роботою, яка приводила до захворювання на неврози, поганий зор, сухоти. Так, для того щоб зробити 1 кв. м. тканини потрібно 60-80 годин роботи. В народі казали: "З ткача не буде багача, а з швачки - багачки".

Поряд представлені готові вироби - домоткані рушники, хустки, килими, жіночі пояси - крайки, які складались у скриню. Представлена скриня з петриківським розписом.

Наприкінці XVIII ст. наш край залишався сільськогосподарським. В центральній вітрині коса-литовка, решето, дерев'яна лопата, ступи, чабанські знаряддя та рибальські приладдя жителів нашого краю, зразки українського одягу заміжньої селянки (міщанки), селянина і селянки.

Внутрішня торгівля підтримувалась ярмарками. У Катеринославі з 1793 р. проходило 4 великі і більше 100 дрібних ярмарок на рік. (Див. картину Єгошина "Ярмарок"). Катеринославський ярмарок розташовувався на Веселій площі {зараз територія від Преображенського собору до вул. Чернишевського, віл вул. О. Гончара (Кірова) до проспекту Гагаріна). Нижче - безміни, ваги, які були на стільки не точні, що у 1857 р. їх "повсюдно заборонено через зручність до обдурення покупця". Найулюбленішими товарами для діточок були ось такі глиняні іграшки "монетки" та свистунці, яки робили діти 10-15 років. Тут ви побачите і лева, бо у XIX ст. вже існували переїзні звіринці, і українську бариню, і гончара. Серед інших речей - рогач, сікач, сокира, піддуговий дзвоник. Поряд - колекція мідних та срібних монет. Так існувало декілька монетних дворів у Петербурзі, Москві, Пскові, Твері, Новгороді та ін., але вже при Олександрі І - лише у Петербурзі у Петропавловській фортеці. Тут є і Сістрорецький рубль, який важив як 100 мідних копійок. Величина його демонструє існування повзучої інфляції і необхідність у переході до паперових асигнацій.

В експозиції представлено фальшиву асигнацію, зроблену у Парижі по приказу Наполеона Бонапарта під час підготовки до війни з Росією у 1812 р.

В експозиції: зразки зброї того часу, гусарський ківер, портрет головнокомандуючого російської армії М.І.Кутузова, який розгромив французькі війська, а можливо, під час вирішення проблеми поселення Луганського пікінерського полку у 1780 р., був ініціатором заснування сучасного міста Павлоград. На території України не проходили бойові дії, але збирався кошт, формувались війська.

Одразу після маніфесту імператора Олександра І (експонується в залі) на Україні почалося формування козачого ополчення, участь в створенні якого брав видатний український письменник Іван Котляревський (5 козацький полк на Полтавщині; портрет в експозиції). Серед ополченців було 10 тис. катеринославців. Крім цього, мешканці нашого краю зібрали гроші 40428 карб. а мешкаці К. 250000 карб. на утримання цього ополчення. Багато з катеринославців було нагороджено (Ви бачите грамоту про надання полковнику Івану Шпербергу звання генерал-майора;).

... хустини до 100-річчя перемоги...

Портрет героя війни Миколи Миколайовича Раєвського, що командував піхотним корпусом під Смоленськом та Бородіном....

Війна 1812 р. посилює селянський рух проти кріпацтва. Найбільший виступ, який починається на Дону, захопив Ростовський, Бахмутський та Слов'яносербський повіти Катеринославської губернії. (Див. міні діорама повстання в с. Мартинівка худ. Бланкова). В слободі Мартинівка Ростовського повіту навесні 1820 р. зібралось 20 тис. чол. з 60 сіл. Для придушення викликали царські війська, але і вони не були надійними тому, що командний склад - дворянство - теж виступають проти кріпацтва. Див. картину "Повстання на Сенатській площі" 1825 р.).

З рухом декабристів пов'язано ім'я Олександра Семеновича Гангеблова -уродженця Катеринослава, який був не активним членом Північного товариства, але все ж таки отримав суворе покарання: 7 місяців у Петропавловській фортеці, потім до 1832 р. служив у Влади кавказькому полку, 5 років був у родовому маєтку с. Богодарівка (нині с. 1 Травня) Верхньодніпровського повіту без права виїзду і лише у 1837 р. отримав монарше прощення. (Див. його спогади).

Катеринослав першої половини XIX ст. - глухе провінційне місто, яке стає містом заслання відомого російського поета О.С.Пушкіна. (Див. портрет). 17-18 травня 1820 р. він прибув у місто і оселився на Мандриківці. Саме події у Катеринославі лягли в основу його твору "Брати-розбійники" (Див. прижиттєве видання 1822 р., та ксерокопію письма Пушкіна генералу В'яземському). Поряд на листівках зображений Катеринослав, яким його побачив Олександр Сергійович: Потьомкінський палац - найдавніша споруда в місті. Почали його будувати у 1785 р. у "венеціанському стилі" для тимчасового перебування Катерини II у 1787 р. Пізніше його реконструювали по проекту архітектора І. Старова з готики у класицизм, з тимчасової споруди у постійну. 15 травня 1791 р. Потьомкін не зміг приїхати на відкриття палацу, невдовзі він помер. У 1840-х рр. Микола І передає Його у власність катеринославського дворянства. Вже у 1849 р. у 2 кімнатах тут було відкрито "мізеум древностей", а 1899 р. -починає роботу Катеринославське вище гірниче училище. Під час ВОВ уцілів лише фундамент, сьогодні тут палац студентів ДНУ.;

Преображенський собор, перший камінь у фундамент якого було покладено ще Катериною II 9 травня 1787 р. Його планували побудувати по проекту, складеному академіком архітектури Клодом Геруа, на зразок храму Сан-Паоло Фуорі де ла Мура у Римі. У 1791 р. створено лише фундамент, але будівництво закінчилось через брак кошту. У 1805 р. до Петербурга надійшов проект землеміра Неєлова, але Олександр І відхиляє його і доручає проектування Андріану Захарову. Захаров зробив спрощену копію Андріївського собору в Кронштадті. Так у нас 9 травня 1835 р. побудували собор із петербурзьким шпилем та вишуканою пластикою російського класицизму початку XIX ст.

Центральний проспект Катеринослава (зараз пр. К.Маркса), який завдяки діяльності Андрія Яковича Фабра став одним з найкращих в Російській імперії. А.Я.Фабр (фото) народився він у селищі Сууксу в Криму, де його батько був директором казенних виноградних садів Судацької долини, мати - німкеня, уроджена Марія Гроскрейц. У своїй кар'єрі він пройшов "весь табель о рангах" від канцеляриста до губернатора Катеринослава, яким був 11 років (1847-58). Він один з засновників історичного музею, Одеського товариства історії і старожитностей. За свою діяльність був удостоєний 10-ти орденов, серед яких орден Білого Орла.;

Катеринославська класична гімназія яка відкрилась у 1805 р. на базі народного училища. (Див. текст промови директора гімназії Д.Т. Мізка). Спочатку вона розташовувалась на вул. Клубній (нині вул. Леніна), а у 1861 р. за проектом архітектора Скотникова побудоване нове приміщення (нині старий корпус Медичної академії на Жовтневій площі).

На поч. XIX ст. Катеринослав стає культурним центром всього півдня України. Починає виходити перша газета (Див. "Катеринославські губернські відомості"№і за 7 січня 1838 р.). Виходила вона до 1918 р. і спочатку в ній друкували сухі урядові вісті, але вже з 1861 р. в ній починають розміщувати місцеві історичні та етнографічні матеріали.

У 1847 р. засновано 1-й постійний театр актором Пілоні. (Див. афішу аматорської театральної групи).

Продовжують нашу експозицію цікаві матеріали, які розповідають про появу німців-менонітів у Новоросії, що було пов'язано з загальним процесом колонізації нашого краю. Початок німецькій колонізації поклав Маніфест Катерини II про запрошення колоністів в Росію в 1762р. (Див. Маніфест від 22 липня 1763 р.) У липні 1789 р. прибули перші 228 сімей, розташовані поблизу м. Олександрівна, а на кінець XIX ст. у Російській імперії мешкало майже 66 400 менонітів, які розташовувались головним чином у Катеринославській, Таврійській, СамарівськіЙ губерніях. (Див. копія "карти колоний, подведомственннх комитету об иностранннх поселенцах Южного края России".) У 1764 р. створюється Канцелярія опікунства іноземних поселенців, яка готувала край для прийняття переселенців, але у 1782 р. її ліквідовано, а колоністів приписано до казенних селян. Лише у 1800 р. по містах створюються Контори опікунства Новоросійських іноземних поселенців, а при Олександрі І їх праця удосконалюється через збільшення кількості колоністів. (Див. Стат Контори опікунства...). Пізніше, у 1819 р. для управління колоністами створюється Попечитель ний комітет, який мав контори у Катеринославській, Херсонській, Таврійській губерніях.

З розвитком іноземних колоній нерозривно пов'язано ім'я Самуіла Христофоровича Контеніуса. Народився він у Вестфалії у сім'ї лютеранського пастора. Отримав вищу філологічну освіту. У 1773 р. переїхав до Росії, де служив домашнім учителем дворянських дітей. З 1785-95 рр. - зробив стрімку військову кар'єру від провіант-поруччика до секунд-майора., Потім призначений до "сенатських справ", а в 1798 р. направлений у Новоросійську губернію з інспекцією. Повернувшись він дає обґрунтовану доповідь щодо стану іноземних колоній, яка стає основою для створення Контори Опікунства новоросійських іноземних поселенців. Під час свого головування у суді Контори Опікунства {1800-1818рр.), на околицях Одеси і Криму вік заснував майже 8 0 менонітських колоній, розташованих за планами, складеними Контеніусом. (Див. план менонітського поселення). У 1818 р. Олександр І особисто нагородив його орденом Св. Анни І ступеню. З 1819 р. - він екстраординарний член Попечительного комітету. 1830 р. - похований у колонії Йозефсталь. (Див. центральну частину пам'ятника Контеніуса). Це поселення було засновано у 1789 р. на місті полишеному греками та вірменами через вологість. Велику допомогу у його адаптації надавав Контеніус. В радянські часи тут був створений дачний масив колишнього селища Самарівка. Після війни тут зруйновано цвинтар, а надмогильні знаки бульдозером згребли у воду. Так втратили місто поховання Самуіла Христофоровича. Лише у 2003 р. знайшли пам'ятник.

27 років очолював Попечитель ний Комітет Іван Микитович Інзов. Навіть вдячні болгарські поселенці на його могилі у Бєлгороді звели величезний пам'ятник у вигляді Храму Божого.

Багато зробив для розвитку і заселення краю Андрій Михайлович Фадєєв -представник старовинного дворянського роду, який з 1815 р. служив у Опікунській Конторі у Катеринославі, а в 1818-1834рр. став управляючим Катеринославською конторою Попечительного Комітету.

Колоністи тривалий час зберігали свою мову, традиції та ін. (Див. копію малюнка "Німкеня-колоністка" кін. XIX ст., фото типового будинку німецьких колоністів поч. XX ст., Катеринославської губернії та ін.).

Наступний розділ експозиції присвячений участі катеринославців у Кримській війні 1853-56 рр. Катеринославська губернія знаходилась всього у 500 верстах від Севастополя і стала головним опорним пунктом тилу. Тут будувались склади, пекарні, працювала земська лікарня (нині ім. Мечникова) та ін. Перед нами зброя сер. XIX ст., фото останніх захисників Севастополя, зроблена за ініціативою Д.І.Яворницького в 1904 р., тобто через 50 років після події,, грамота подяка Олександра II всім станам Катеринославської губернії за участь у Кримській війні, сувенірні чорнильниці з картечі, знайденої на Малаховому кургані.

Війна загострила і "Кріпацьке питання". Див. картину худ. їжакезича "Шукають волі", яка красномовно розповідає про похід селян у Крим за волею. На Катеринославщини першими почали зніматися селяни Верхньодніпровського повіту. Це супроводжувалось погромами садиб поміщиків, сутичками з поліцією. (Див. рапорт губернатора А.Я. Фабра про похід селян у Таврію 1856р). По кріпацькому питанню розпочинаються гарячі дискусії, відбиток яких ми бачимо у ст. "Об устройстве бьіта крестьян" у журналі " Современник".

Історія нашого краю пов'язана з ім'ям відомого українського поета Т.Г.Шевченка, якій 160 років тому побував в Верхньодніпровському районі. Ви бачите прижиттєве видання "Кобзаря" та копію малюнка "Селянське подвір'я". Все своє життя Т.Г.Шевченко мріяв про надання волі селянам-кріпакам, але нажаль, трохи не дожив до цієї події, до змін, які відбулися у зв^лязку зі скасуванням кріпацтва та впровадженням інших буржуазних реформ 2\ХІХ ст. Але про це ми поговоримо у наступній залі.

4 зала

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

В експозиції Карта Катеринославської губернії. У другій половині ХІХ ст. Катеринославська губернія займала площу в 54 млн. десятин землі або 56 тис. кв. верст. За звичними для нас одиницями обчислення, це без малого 60 тис. кв.км. (що майже вдвічі більше за площу сучасної Дніпропетровської області).

Включала в себе губернія майже всю територію сучасних Дніпропетровської та Донецької областей (із поселенням Юзівка, зараз обласний центр – м. Донецьк), невелику південну частину Харківської та невелику північну частину Запорізької області (з м. Олександрівськ, зараз обласний центр – м. Запоріжжя), а також центральну частину Луганської області з м. Луганськ.

Простираючись на Запоріжжя, Донеччину і Наддніпрянську Україну, тогочасна Катеринославська губернія займала 1/10 частину сучасної території України.

Складалася Катеринославська губернія з 9 повітів: Катеринославський; Верхньодніпровський, Новомосковський та Олександрівський оточували його відповідно із заходу, півночі та сходу; Павлоградський, Бахмутський[1] та Словяно-сербський витягували губернію на схід до м. Луганська і далі до майже сучасного кордону України з Росією; Маріупольський був спрямований на південь і невеликою береговою лінією від м. Маріуполя майже до Бердянська торкався Азовського моря. Також до КГ входив Ростовський повіт (у 1888 р. відійшов від Катеринославської губернії, і замість нього був приєднаний Криворізький район: поступившись своєю площею, губернія значно виграла у якості).

ЖИТТЯ СЕЛА

Починаючи з 1880-х рр. внаслідок активного промислового розвитку землі Катеринославщини динамічно заселяються. З 1884 р., коли в губернії нараховувалось півтора мільйона населення, за 30 років воно збільшилось в 2 рази, до 3 млн. 200 тис у 1912 р.

Та в усі часи переважаючою соціальною верствою губернії було селянство. У 1980 р. воно складало більше 70% населення губернії (для порівняння: міщани – 10%; військові люди – 6,5%; дворяни та родові особи, купецтво, іноземці, та інші - в купі – 4-5%). Українці в свою чергу складали ¾ від загальної кількості селян. Та, оскільки найбільш характерним для Катеринославської губернії був степ з його величезним багатством – чорноземом, - то й головною справою села було землеробство і хліборобство. Три чверті ріллі Катеринославщини було засіяно пшеницею. Губернія в ті часи була осередком вивозу хліба за кордон (90% пшениці, 43% ячменю).

Про життя селян, їх працю та побут говорять представлені в експозиції предмети.

- Знаряддя праці: вили, решето, ціп для обмолоту зерна, дерев’яні лопати та грабки, на фотокартці зо бражені працюючі селяни;

- Предмети побуту селян: рушники, глеки, вази;

- кам’яний каток, борона, плуг „Сакка” (свідчать про вдосконалення техніки обробки землі).

Скасування кріпацтва

Селянське питання, як завжди, в Російській імперії, - до якої входила Катеринославська губернія, - було найболючішим. Особливої гостроти воно набуло на початку другої половини ХІХ ст. після провалу Кримської кампанії 1853-1856 рр., коли стало вочевидь, що Росія значно відстає від країн Європи не тільки за організацією села, але майже по всім показникам економічного і соціального розвитку. Отже разом із загальною лібералізацією громадського життя в Росії з середини ХІХ ст. (точніше з 1860-х рр.) імператором Олександром ІІ починається активне реформування (фінансова система, судочинство, армія, освіта...).

Першою і головною з реформ була реформа по звільненню кріпаків 1861 р. Олександр казав дворянам „якщо ми не скасуємо кріпацтво зверху, воно почне скасовуватися знизу”. 19 лютого 1861 царем було проголошено маніфест про скасування кріпацтва, який 12 березня було привезено до Катеринослава, та 13 березня обнародувано на Соборній площі. В експозиції:

- Маніфест Олександра ІІ

- Медалі...

- „Положення про покращення побуту поміщицьких селян Катеринославської губернії”...

Селянство ставало особисто вільним, проте право власності на землю залишалось за поміщиками. Внаслідок реформи селяни Катеринославщини втратили 40% свого попереднього наділу. Звільнені селяни повинні було сплачувати викупні платежі за землю протягом майже 50 років.

Відносини між селянами та поміщиками в цей час регламентувались уставними грамотами.

- Форма уставної грамоти;

Створювались інститути мирових посередників, до яких входили чиновники та поміщики.

- Знак мирового судді...

- Устав кримінального судочинства для мирових суддів;

- Настільна книга для мирових суддів;

Земська реформа. Катеринославське земство.

Внаслідок земської реформи у 1866 р. у 19 губерніях Росії було створено земське самоврядування. Катеринославське земство було найстарішим в Україні. 15 вересня 1866 р. було урочисте зібрання на честь відкриття губернських земських установ.

- Малюнок: Земське зібрання.

Раз на рік обиралась земська повітова управа на чолі з головою (довгі роки був Сергій Альбертович Бродницький). Повітові земські управи обирали губернську земську управу.

- Фото будинку Катеринославської Губернської земської управи;

Земства дбали головним чином про медицину (утримували лікарів, фельдшерів, акушерок), освіту (засновували навчальні заклади для селянських дітей, бібліотеки, музеї тощо) та сільське господарство краю (виписували с/г машини для селян та інш.). Мали свої друковані органи „Катеринославська земська газета”. В 1889 р. було введено інститут земських начальників. Усі волості були поділені за кількістю населення у земські дільниці, які очолювали земські начальники. Їм належав суд над селянами.

- Шийний ланцюг і знак земського начальника;

- Книга: „Звіт Катеринославської повітової земської управи за 1894 р.”.

ПОЛЬ

Активну участь в провадженні селянської та земської реформ бере Олександр Миколайович Поль, людина, постать якої стала ключовою в історії Нашого краю.

Народився в 1832 р. в с. Малоолександрівці Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. У 1850 р. закінчив Полтавську гімназію, а у 1854 р. отримав вищу юридичну освіту в Дерптському університеті. Дід Поля отримав дворянство за службу, отже і Олександр Миколайович був дворянином.

- дворянський герб;

- портфель та печатка

Поль проявив себе як дуже досвідчена людина, знав декілька європейських мов. З 1887 р. – почесний громадянин Катеринослава. Із самого заснування був гласним повітового і губернського земських зборів. Нагороджений золотою медаллю за особистий внесок в підготовку та проведення селянської реформи 1861 р.

В цей же час знайомиться з історією краю, збирає предмети старовини, захоплюється етнографією і археологією, історією Запорізької Січі. Був членом Одеського імператорського товариства історії древностей. За багато років зумів зібрати великі археологічні, нумізматичні, етнографічні колекції, архівні документи, частина яких згодом ввійшла до колекцій Катеринославського Обласного історичного музею ім. О.М.Поля (так до 1940 р. називався ДІМ... на дверях навіть залишились літери „М” і „П”, що означають „Музей Поля”).

- серед майже 200-ста давньоєгипетських речей, що залишились музею особливо цінною є статуетка Рамзеса VI. Лише два аналоги в світі: один в нашому музеї, інший в Луврі.

Та внесок цієї видатної людини в розвиток нашого краю не обмежується меценатством і селянською реформою. Завдяки старанням цієї людини наш край з глибоко провінційного (яким він залишався у першій половині ХІХ ст..) перетворюється на один з найрозвинутіших промислових центрів Російської імперії.

У 1960-1980-х рр. Поль веде підприємницьку діяльність щодо початку промислової розробки залізних руд на Криворіжжі. За особистий рахунок веде дослідження покладів руди, їх опис, шукає підприємців та інвесторів для їх розробки. В 1881 р. в Парижі засновує Зачинене Акціонерне товариство залізних руд Кривого рогу (з капіталом у 5 млн. франків), яке у 1980-х рр. займається широкомасштабним видобутком залізної руди для металургійного заводу Юза в Донбасі.

КАТЕРИНИНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ. МІСТ.

Останнє викликає пряму необхідність в залізнодорожньому сполученні з цим регіоном. Завдяки Полю воно було забезпечено. В експозиції карта Катерининської з/д, яка була побудована з 1881 по 1884 р., з’єднавши таким чином Донецький кам’яновугільний та криворізький залізорудний басейни.

- Медаль на пам’ять про спорудження Катерининської залізниці;

- Скринька машиніста;

- сигнальні прапорці стрілочника Катерининської залізниці;

- телеграфний апарат початку ХХ ст.

Підводячи підсумки 25-річної роботи залізниці один невідомий автор писав „З невеликої одноколійної лінії, довжиною у 470 верст, Катерининська залізниця за чверть віку перетворилася в одну з найбільших залізниць, яка охопила п’ять губерній, зайняла серед усіх залізниць Росії перше місце за розмірами товарного руху, друге – по прибутковості і четверте – за довжиною...”.

- пам’ятні сувеніри (у 1903 р. – 1 млрд. Поклажі; у 1913 – 2 млрд.)

- а також трьохкольорова стрічка, яка була перерізана особисто міністром шляхів сполучення ___________________________________

Разом з залізною дорогою 18 травня 1884 р. було урочисто відкрито рух через залізничний двохярусний міст через Дніпро (фото). 1,5 км.; майже 10 тис. тонн; двохярусний, пропускна спроможність – 90 потягів на добу. Коштував казні – 4 млн. карбованців. Він отримав ім’я Олександра ІІІ. Побудований за проектом архітектора Миколи Антоновича Білелюбського, це був найбільший міст в Російській імперії та третій за розмірами в тогочасній Європі (після Празького і Амстердамського, якщо не помиляюсь). Через п’ять років міст отримав золоту медаль на всесвітній виставці в Парижі в 1889 р., в якій, до речі, брала участь відома Ейфелева вежа. Не кожен міст в Росії відзначався такою нагородою. Та й сьогодні „старий” міст є пам’яткою інженерного мистецтва національного значення.

Промислові розробки кам’яного вугілля та залізної руди на сході та заході від міста Катеринослава спричинили нечувані темпи його розвитку у двох останніх десятиріччях ХІХ ст.. Ці роки „міської революції” повністю змінили не тільки вигляд міста, а й його роль і місце в економічному, суспільному і політичному житті України, Російської імперії і Світу. „Залізною лихоманкою” назвав цей період в історії міста відомий письменник Володимир Гіляровський. Починаючи з 1897 р. Південний регіон в цілому перегнав Урал й вийшов на перше місце в імперії за видобутком корисних копалин. Особливо швидко зростав Криворізький залізорудний район. Якщо у 1890 р. тут видобували 19 млн. пудів руди, то у 1908 – вже 225 млн. (тобто більш ніж у 10 разів).

В експозиції шахтарські знаряддя праці кінця ХІХ – початку ХХ ст.:

- заступ, кайло, лампа, кирка-мотига тощо...

РОЗВИТОК МЕТАЛУРГІЇ

Розвиток гірничої промисловості дав поштовх для жвавого розвитку металургії. В цей час відбувається інтенсивний приплив в промисловість губернії французького, бельгійського, німецького, англійського капіталів. На зарубіжних ринках акції промислових підприємств краю піднялися так високо, що достатньо було додати до назви фірми слово „Дніпровський” або „Катеринославський”, щоб розраховувати на їх легкий збут.

У другій половині 80-х років з міста Льєж, що у Бельгії, приїхали до Росії брати Шарль і Жорж Шодуари, які у 1889 р. заснували Акціонерне товариство російських трубопрокатних заводів з основним капіталом у 3,5 млн.крб. Головою правління став Ж.Шодуар (він отримав звання купця першої гільдії і російське ім'я Єгор Карлович). Товариство побудувало три заводи у Катеринославі.

Першим став до дії трубопрокатний завод «Шодуар-А» (тепер - ВАТ «Дніпропетровський трубопрокатний завод») з річним виробництвом у 700 тис. пудів, яке оцінювалося у 6 млн. крб. (1892 р.). Тут працювало 1300 робітників. За короткий час завод перетворився на друге велике промислове підприємство міста.

- Фотографія

Вагомим за значущістю підприємством міста став Нижньодніпровський залізоробний завод «Шодуар-В», заснований у 1899 р. (тепер - ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерна»). У 1914 р. почало роботу третє підприємство - чавуноплавильний завод «Шодуар-С», який спеціалізувався на виробництві металургійного устаткування (тепер - АТ «Дніпроважмаш»).

А 10 травня 1887 р. було урочисто відкрито Олександрівський Південно-Російський завод Брянського товариства, перший великий металургійний завод міста (нині ВАТ Металургійний завод ім. Г.І.Петровського). Відкриття заводу відбувалося в дні, коли місто святкувало сторічний ювілей від дати закладання Катерининою ІІ першого каменя в фундамент Преображенського собору.

- Фотографія

Загалом майже двадцять років (з 1880 по 1903) в розвитку промисловості міста можуть репрезентувати наступні цифри. Кількість фабрик і заводів зросла з півсотні (49 од.) до майже 200; обсяг виробництва з 1,5 млн. зріс до 22 млн. (тобто більш ніж у 10 разів); кількість робітників з півтисячі зросла і перевищила 10 тис.

В експозиції:

- акції, рекламні листівки, буклети, квитки, пайові свідоцтва різних АТ металургійних заводів Катеринослава.

Високий рівень концентрації промислового виробництва (одне з перших місць у світі), значний вплив іноземного акціонерного капіталу (Франція, Бельгія, Англія, Німеччина) супроводжувалися запровадженням новітньої техніки та технології, використанням передових форм організації праці, підготовкою кваліфікованих кадрів. Такі зміни перетворили губернію на потужний індустріальний регіон, який давав майже 70% видобутку кам’яного вугілля, 69% виплавки чавуну, 58% заліза і 57% сталі Російської імперії (1913).

ФІНАНСОВО_КРЕДИТНА СФЕРА

З проведенням мережі залізниць і початком роботи великих металургійних заводів місто Катеринослав перетворюється на великий торговельний центр з продажу заліза та виробів з нього. Хліб і залізо стали головними економічними важелями Катеринослава. Саме вони стимулювали розвиток фінансово-кредитної сфери міста, спричинили до життя сотні магазинів, які змінили характер міської торгівлі. Замість ярмарків першу роль починає відігравати стаціонарна торгівля у магазинах і крамницях. Ними забудовується центр сучасного міста. Солідні фірми і магазини, як правило, мали солідні вивіски, головним на яких було ім’я власника. Так і ходили Катеринославці: за взуттям – до Заморуєва, за тканинами – до Єфанова, за тютюном – до Джигіта, за борошном – до Тіссена, за фотографічними приладдями – до Повзнера тощо. На 1903 р. торгували у місті майже 3 тис. торговців (з них купців 1-ї гільдії – 44; 2-ї – 288, серед них велику перевагу мали іудеї та караїми).

З’являються та зростають фінансово-кредитні установи. У 1873 при міській Думі було засновано Катеринославський громадський банк, капітал якого з 30 тис. збільшився до 155 тис. у 1905 р.

- американський касовий апарат фірми „National”;

- зразки паперових та металевих грошей кінця ХІХ – першого десятиріччя ХХ ст..

(робітник в цей час отримував 100 крб. на рік).

Функціонувало в місті Катеринославське відділення державного банку, Катеринославський комерційний банк та інш. У 1907 р. з’являється Біржовий комітет, а у 1904 р. міський ломбард. В місті діють купецьке товариство і комерційне зібрання, відкриваються комерційні училища.

СИСТЕМА ОСВІТИ

Саме потреби вугільної промисловості спричинили відкриття в 1899 р. Катеринославського вищого гірничого училища, на базі якого в 1912 р. був створений Вищий гірничий інститут ім. Петра І. (На фото: будинок ВГІ, аудиторія для занять). Також фото професорів, що викладали в ньому:

- видатного вченого-хіміка Лева Володимировича Писаржевського;

- видатного вченого в галузі трубобудування ______________________ Маковського;

- видатного вченого в галузі гірничої справи, автора багатьох праць з розробки корисних копалень та проектуванню шахт Лева Дмитровича Шевякова... в подальшому академіка АН СРСР. Шевяков працював в ДВГІ з 1913 по 1928 рр.

В експозиції:

- Почесний відгук Ради КВГУ – Л.Д.Шевякову;

- Свідоцтво про нагородження премією Кулібіна Л.Д.Шевякова, 1913 р.;

- Окермий відтиск праці Л.Д.Шевякова

А професійну технічну освіту отримували у реальних, технічних, комерційних училищах.

Щодо системи освіти в цілому, то її реформування починається з 1864 р., коли царським указом всі типи початкових шкіл оголошувалися загальностановими й дістали назву початкових народних училищ. Збільшується кількість церковнопарафіяльних шкіл.

На фотографіях зображені:

- учні церковнопарафіяльної школи;

- учні училища заводу “Шодуар”;

- учениці школи товариства піклування про жіночу освіту

У 1887 р. на території губернії всіх народних училищ і шкіл було більше 600 із загальною кількістю учнів 40 тис. Основними середньо освітніми закладами залишались гімназії, в яких навчались діти поміщиків, чиновників, духовенства, буржуазії.

Найкращою жіночою гімназією була Маріїнська, заснована у 1865 р. Майже 40 років її начальницею була Олександра Якимівна Риндовська. У 2005 р. виповнилося 110 років Катеринославській чоловічій гімназії.

В експозиції: глобус учнівський, грифельна дошка, зошит учнівський, ніж для розрізування паперу тощо.

АНТІН СТЕПАНОВИЧ СИНЯВСЬКИЙ

З початку 1900 р. у Катерино­славі працює Антін Степанович Синівський – відомий географ, історик, громадський і політичний діяч. В експозиції:

- фотокартка;

- французький кишеньковий годинник;

- значки про закінчення Київського та Одеського університетів.

В той час Синівський очолив комерційне училища імені Миколи II (нині будинок по пр. Кірова, 2). У цьо­му будинку жила і родина Синявських. Фото. Водночас А.С. Синявський веде ве­лику наукову і громадську роботу - ба­гато працює в Катеринославських архі­вах. З 1903 р. очолює роботу Вченої Архівної Комісії та редагує її «Летописи». Примірник. Тут він надруку­вав цілу низку своїх праць з історії та археології Придніпров'я. У 1905 р. до відкриття нового приміщення обласно­го музею імені О. Поля, Антін Степано­вич написав перший нарис про життя та діяльність О.М. Поля.

- Каталог колекцій Поля;

- Ікона-складень;

- Старообрядний хрест;

- Богемська порцеляна ХІХ ст.

Разом з Д. Яворницьким він щоліта виїздить в археологічні, етнографічні й археографічні експедиції по всій півден­но-східній Україні. Як і Яворницький Синявський був членом „Просвіти”.

В експозиції бачимо лист Синявського до Дмитра Івановича Яворницького з проханням прийняти участь у святкуванні роковин Шевченка. В експозиції Афіша “Вечір памяті Т.Г.Шевченка” (Просвіта, 1912).

Поиск по сайту: