На фотографії - делегати 3-го окружного з’їзду Рад робітничих, селянських і червоногвардійських депутатів

Индустриализация

Наприкінці 1920-х років з метою технічного переозброєння економіки, а також зміцнення оборони країни СРСР реалізує систему заходів щодо прискорення розвитку промисловості, яка отримала назву Індустріалізація.

Офіційно курс на Індустріалізацію було проголошено на 14 з’їзді ВКП(б) у грудні 1925 р., але початок її частіше датується першим п’ятирічним планом розвитку промисловості, що був прийнятий у 1928 р. В експозиції книга "Контрольные цифры пятилетнего плана промышленности на 1928-1929-1932-1933 гг.", а також Звіт щодо виконання плану від Дніпропетровської обл. Адміністрації.

Про хід, плани та роль індустріалізації можемо дізнатися зі статті Й. Сталіна. "Год великого перелома" в Газеті "Правда" (листопад 1929 р.).

Розвиток індустріалізації вимагав величезних коштів.

З метою нагромадження коштів на індустріалізацію сталінське керівництво:

¢ використовувало примусову продрозкладку та забороняло тор­гівлю,

На слайді:

- Червона валка с. Інженерне Пологського району, 1932 р.; - Червона валка с. Дмухайлівка Магдалинівського району, 1928 р.

¢ Вводило карткову систему для міського населення;

Картки на хліб та м^’ясо, талон на паливо, та заборна книжка робітника Катерининської залізниці Вельгіна Василя Антоновича, 1929 р.

¢ Брало величезні позики у трудящих (на стенді облігації зовнішньої позики), а також пропонувало зберігати гроші у труд ощадкасах (дивись: ощадна книжка Миколаєнко Наталії Федорівни, м.Дніпро­петровськ, 1929-1930 рр.).

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ

Чималий внесок у справу індустріалізації внесли ветерани праці, раціоналізатори та винахідники Дніпропетров­щини. В експозиції фотографія Максимовича Григорія Семеновича, раціоналізатора та винахідника Дніпропетровського заводу металовиробів "Червоний профінтерн" біля винайденого ним фрезерного верстата для обробки дріб­них деталей (1931 р.), патент на винахід до фрезерного автомату для обробки дрібних деталей (1931 р.); орден Леніна, орден Трудового " Червоного Прапора", значок "Винахідний-ударник техніки" (1930 р.).

МАСОВЕ ВИРОБНИЧЕ ЗМАГАННЯ (УДАРНИКІ, СТАХАНІВЦІ ТА БАГАТОВЕРСТАТНИКИ)

З усіх вищеназваних форм накопичення коштів найбільшою увагою радянського керівництва користувалося моральне стимулювання праці головним чином через організацію масового виробничого змагання, яке називалося соціалістичним, це - ударництво, стаханівський рух, багатоверстатники (фото учасників соц. Змагань в експозиції).

Робітникам, які досягли найбільшої продуктивності присвоювали звання "Герой праці". Фотографії ударників - "Героїв праці": І.Є.Старостіна (грамота), М.А.Яновського (грамота), Т.В.Шаріна (знак "Герой праці", 1928 р.).

Сувенір - паровоз, вручений адміністрацією заводу В.П.Рибкіну, слюсарю-ударнику механічного цеху Дніпропетровського паровозоремонт­ного заводу, який проробив на ньому 52 роки.

В експозиції експонати - почесні грамоти, значки, нагороди, які свідчать про прихильність керівників партії та уряду до мо­рального стимулювання кращих робітників:

- Грамота О.М.Парфенова, машиніста депо ст. Дніпропетровськ, (1931 р.),

- На подіумі (у вітрині) особис­ті речі Б.М.Нікульченко, вальцювальника-ударника Дніпропетровсько­го металургійного заводу ім.Г.І.Петровського.

- на стенді фотографія Нікульченко та орден Леніна, вручений за героїчну працю.

У другій половині 1935 р. було вирішено тимчасово скасувати „виводиловку”, тобто „стелю” в заробітках. Запроваджувалось правило: скільки виробив, стільки і заробив. Цим самим розв'язувалася ініціатива робітничого класу в підвищенні продуктивності праці.

Наслідком цього стало розростання стаханівського руху. В експозиції фотографії учасників стаханівського руху на Дніпропетровщині: О.Я.Сорокового, Я.Г.Чайковського, Ємельянова О.Я.,

За свій трудовий подвиг вони буди нагороджені орденами Леніна. Орденом Леніна в 1938 р. був нагороджений стахановець Дніпропетров­ського заводу металоконструкцій Чмона М.П. (в експозиції фотографія, орден та робітничий інструмент - пневматичний молот і заклепки).

На момент старту третьої п’ятирічки розгортаються нові форми змагання - багатоверстатники. Одним із яких на Дніпропетровщині був Семиволос Олексій Ілліч, бурильник шахти ім.Ілліча тресту "Дзержинськруда", майстер багатозабійного швидкісного буріння у Кривбасі.

ЖІНКИ

Значну роль в промисловості зіграли жінки, багато з яких оволодівали чоловічими професіями. Так на Дніпропетровському ме­талургійному заводі ім. К.Лібкнехта працювали Сергєєва Євгенія Дмитрівна, перша в СРСР жінка-інженер мартенівського цеху; підруч­ними сталевара мартенівської печі були Корж Марія Іванівна та Феоктістова Лариса Іванівна (дивись фото у вітрині).

ДНІПРОГЕС

На Дніпропетровщині до новобудов відносились: Нікопольський південно-трубний завод; Новомосковський жесте-катальний завод (слайди).

- "будівництво ві­ку" - це Дніпрогес ім.В.І.Леніна (фотопано);

Дніпрогес зведений (перша черга у 1932 р.) зусиллями 50 тис. робіт­ників був найбільшою гідростанцією в Європі. В газеті "Зоря" від 11 жовтня 1932 р. під заголовком "Країна Рад повинна знати героїв Дніпробуду" - портрети героїв праці будівничих Дніпрогесу.

На фото - комсомольська жіноча бригада бетонниць на чолі з бригадиром Женею Романько (1931 р.).

У будівництві Дніпрогесу брала участь Кармаз Євдокія Аврамівна, чому свідок довідка, яка була вида­на їй Вознесенською сільрадою; на підставі цього документу вона була прийнята на Дніпробуд чорноробом і одержала тимчасовий паспорт на три роки.

Поряд запрошення К.М.Резнікова на відкриття Дніпрогесу та значок "Дніпробуд " 1927-1932 рр", на подіумі знаряддя праці перших будівників Дніпрогесу - лопата, тачка.

Наприкінці 1933 р. від­крився рух по мосту через р. Дніпро залізничної колії Мерефа-Херсон - це перший у світі залізобетонний арочний міст довжиною 1,5 км, збу­дований за проектом Колоколова Миколи Михайловича (дивись слайд).

СХІД

Крім побудови та реконструкції потужних підприємств у своїй області трудящі Дніпропетровщини внесли значний вклад у створення другої в Союзі вугле-металургійної бази на Сході. У вітрині документи - свідоцтва про роботу наших земляків-фахівців на сході:

- зобов'язання Тюліна Івана Дмитровича (1898-1971) про самозакріплення для роботи на Магнітобуді;

- грамота про присвоєння Тюліну І.Д. почесного звання ударника;

- довідка Балти Василя Васильовича, з Новомосковського району, газівника Дніпровського металургійного заводу ім. Ф.Е.Дзержинського, який був відряджений на Кузнецькбуд для постійної роботи в якості старшого газівника.

МІЖНАРОДНА ВИСТАВКА В ПАРИЖІ

В 1937 р. на міжнародній виставці в Парижі, де поряд з іншими експонатами була продукція з Дніпропетровського стрі­лочного заводу "Світлофор", який виготовляв лінзові світлофори з ребристою оптикою, трансформаторні ящики, муфти стрілочні та сема­форні. Міністерство торгівлі та промисловості французької респуб­ліки і Міжнародна виставка мистецтва та техніки присудила заводу диплом "Гран-Прі" (Великий приз) та золоту медаль 25 листопада 1937 р. (дивись у вітрині).

ФЗУ

Розвиток в країні промисловості потребував велику кількість кваліфікованих кадрів. Багато фахівців із дореволюційними дипло­мами були майже повністю знищені (репресовані за "шкідницьку ді­яльність"), їх місце у промисловості зайняли "висуванці" із ро­бітників або спеціалістів, підготовлених на курсах, в технікумах та вузах.

Підготовку кадрів масової кваліфікації проводили через систему фабрично-заводських шкіл, профтехкурсів, шефства більш досвідчених, кваліфікованих робітників над молодими робітниками.

Діти-підлітки після одержання початкової або неповної серед­ньої освіти йшли у школи фабрично-заводського учнівства, які були створені і деякі на базі підприємств міста та області.

- Перед Вами свідоцтво Іванкіна Якова Йосиповича про закінчення школи ФЗУ при Дніпропетровському металургійному заводі ім.Г.І.Петровського та Настеки Івана Михайловича про закінчення школи ФЗУ при Дніпродзержинському вагоноремонтному заводі ім. газети "Правда".

- На фото - випускники школи ФЗУ при Дніпропетровському металургійному заводі ім.Г.І.Петровського 1928 р.

Індустріалізація вивела нашу республіку, як і всю країну на якісно новий рівень промислового розвитку. Вирішальною мірою зміни­лося співвідношення між промисловістю та сільським господарством... про яке в наступній частині експозиції...

Колективізація

після Жовтня почався процес розселянювання - продрозкладка, низькі закупівельні ціни на продукцію селян. Позитивними були лише де­кілька фактів (1922-1926 рр.) НЕПу, коли селянські господарства розвивалися відносно вільно. Але саме в 1927 р. почався третій пе­ріод "ножиці цін", який привів до хлібозаготівельної кризи.

ХЛІБОЗАГОТІВКИ

В журналах Дніпропетровського окружкому КП(б)У "Спутник політробітника" від 28 березня 1927 р., та травня 1928 р. друкуються статті про хід хлібозаготовок. Закупівельні ціни на хліб знижувалися, а обсяги хлібозаготівель щорічно збільшувалися, тому проблема хлібозаготівель з кожним роком загострювалася. Внаслідок загострення хлібозаготі­вель більшовицьке керівництво повернулося до методів "розкладання", тобто союзного плану на республіки, республіканського на округи (пізніше області), обласного на райони та районного на села. На фо­то у альбомі:

- "Загальні збори селян с.Элізавето-Хорошее із представ­никами Синельниківського району по питанню хлібозаготівель.

- фотографія, на якій зображений момент оформлення доку­ментів на хліб, що вже здали селяни с.Элізавето-Хорошее Синельників­ського району добровільно.

КНС

Було на той час багато фактів, коли се­ляни відмовлялись здавати хліб за безцінь, ховали його. У 1928 р. І.В.Сталін запропонував залучати для пошуку схованого хліба активіс­тів КНС, а щоб зацікавити їх, 25% знайденого хліба передавалося в розпорядження КНС. Саме такі активісти-хлібозаготівельники зображені на фото (в експозиції) с.Богданівка Павлоградського району, які знайшли зерно, сховане у ямі. На подіумі міра для зерна та ключка, за допомогою якої уповноважені та активісти шукали і знахо­дили сховане зерно.

В експозиції матеріали Шулика Івана Онуфріемовича, селянина с.Олексіївка Нікопольського району, репресованого в 1933 р. за "биття уповноваженого РВК при розкритті виявленої у нього ями з хлібом":

- анкета складена Нікопольським міськвідділом (11 бе­резня 1933 р.);

- постанова Дніпропетровського облсуду про засуджен­ня його на десять років позбавлення волі з конфіскацією майна (4 серпня 1933 р.).

На допомогу активу сільрад, КНС, партосередку які не справлялися з зростаючими щорічно планами хлібозаготівель, з районних та обласних центрів направлялися уповноважені з цілком конкретними завданнями:

- Головян Костянтин Олексійович був направле­ний Петриківським райвиконкомом з метою проведення агітаційно-роз’яснювальної роботи по хлібозаготівлях в Єлізаветівський, Лобойківський, Кирилівський, Миколаївський та Попово-Баловський сільра­ди (посвідчення К.О.Головіна від 28 травня 1928 р.).

- Представлено також посвідчення М.Я.Дятлова, який був направлений в Новоолександрівську сільраду Близнецівським райвиконкомом на ліквідацію всіх недоплат податків: єдиного сільськогосподарського, страховки, самообкладання, прострочених позик і по хлібозаготівлі з правом самих рішучих дій.

Для теоретичного озброєння уповноважених та активістів ви­пускалися брошури:

- в експозиції "Про хлібозаготівлі" (матеріали для оповідачів та групових агітаторів) видання кабінету агітпартроботи агітаційно-пропагандистського відділу КП(б)У та журналу "Партробітник Дніпропетровщини" 1929 р. (?)

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

На кінець 1920-х років лише 37% селянських господарств входи­ло до складу колективних ТОЗів, сільськогосподарських артілей та комун. Навіть далеко не всі селяни вступали до колгоспів. Не див­лячись на це, І.В.Сталін на листопадовому (1929 р. ІІ пленумі ЦК ВКП(б) заявив, що на підставі масового входження селян до кол­госпів, можна перейти до суцільної колективізації.

Колективізація проводилась в умовах незупинного форсування і супроводжувалася насильством над селянами.

Куркулем, або підкуркульником оголошувалися ті, хто не хотів вступати до колгоспу, його позбавляли виборчих прав і розкуркулювали. Вільно, чи примусово, але заяви з проханням прийняти до кол­госпу писалися селянами. Представлені:

- ксерокопія заяви Данилейка Оксентія Івановича до правління артілі ім.Т.Г.Шевченка Петриківської сільради. В заяві вказано, що він має 7 душ їдців і здає в колгосп весь свій реманент.

- В довідці с/г артілі "Червоний гірник" Софіївського району вказано, що Параска Ковальчук здала в колгосп зерно з посівів та коня. - акт оцінки та прийому майна селянина Пархоменка Тихона Митрофановича, яке він здав в с/г ар­тіль ім.І.В.Сталіна Межівського

району (1931 р.);

- членська книж­ка колгоспника Макаренка Данили Семеновича, члена колгоспу "Зеле­не поле" Апостолівського району (1931 р.)

- На слайді "Запис селян у сільськогосподарську артіль "Піонер1" Васильківського району, 1929 р.

- Фото: Селянин Юрченко Ілля Наумович з конем та коровою, яких здав при вступі до с/г артілі "Кри­нички" Ново-Покровського району (1928 р.).

Зразковий статут с/г артілі (видавництва "Крестьянская-газе­та") був надрукований з великим запізненням 6 лютого 1930 р., до того ж він мав ряд недоліків; не було ясності про ступінь усус­пільнення худоби та реманенту, нічого не говорилося про утворення неподільного фонду колгоспу.

До березня 1930 р. близько 3,2 млн. селянських господарств Ук­раїни вступило до колгоспів. Керівних кадрів в створених колгоспах не вистачало, тому восени 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв рішення про відрядження на село 25 тисяч комуністів місцевих організацій (особливо промислове розвинутих округів). З Дніпропетровського ок­ругу на село було послано 1311 робітників.

Перед Вами грамота Рузіна Семена Яковича, 25-тисячника (робіт­ника Нижньодніпровського заводу ім.К.Лібкнехта), замісника голови правління колгоспу "Новий шлях", вручена правлінням "за великий вклад у колгоспне будівництво в 1931 р...".

Мету і суть колективізації викриває сторінка газети "Зоря" орган Дніпропетровського ОК КП(б)У, ОВК,ОРПС, Дорпрофспілка від 19 вересня 1930 р., на якій під заголовком "Лицем до колгоспу" роз­повідається про робітничий буксир "Зорі" та "Зірки" в Васильківсь­кому районі, який не виконав плану хлібозаготівель.

Щорічно збіль­шуючи обсяги закупівлі зерна по низьких цінах, збільшуючи розміри податків та обов'язкового страхування майна селянина радянський уряд збільшував обсяги примусової передплати:

- облігації "Держав­ної внутрішньої позики укріплення сільського господарства” (в екс­позиції дві облігації вартістю 2 крб.50 коп. та 10 крб. - 1928 р.)

- позики "Сприяння тракторизації сільського господарства" (облі­гації вартістю 5 крб. Всесоюзного об’єднання автотракторної промис­ловості 1930 р.).

РОЗКУРКУЛЕННЯ

Щоб зробити колективізацію здійсненною було ви­рішено знищити найбільш залежний прошарок селянства, до складу яко­го входили всі ті селяни, які не бажали усуспільнення. Порядок розкуркулення розробила спеціальна комісія під керівництвом Моло­това. Результати її роботи було реалізовано в постанові ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. "Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". За цією постано­вою куркульські господарства, які підлягали ліквідації поділялися на три категорії:

- До першої відносилися учасники і організатори антирадянських виступів і терористичних актів. Відповідно до рішень судових органів вони мали бути "ізольовані" у в’язницях або таборах.

- До другої категорії, хто здійснював "менш активний опір" кампанії розкуркулення, їх разом із родинами виселяли в північні райони краї­ни.

- Розкуркуленим сім’ям, які не чинили опору, надавалися урізані земельні ділянки за межами колгоспних масивів.

- Плакат худ. Кукринікси "Духовная свора - кулакам опора колхозами начисто уничтожим кулачество" 1930 р.

- На слайді закарбований момент суду над куркулями в М.Дніпропетровську в 1930 р.

- Нижче подані документи розкуркуленого в 1932 р. Коваленко Василя Дмит­ровича з села Терни Павлоградського району "за контрреволюційну пропаганду і антирадянську агітацію спрямовану на зрив господарсь­ко-політичних міроприемств партії та радянської влади на селі", за­судженого строком на 5 років з виселенням за межі УРСР.

- Бланки трудової та розрахункової членських книжок свідчать, що В.Д.Кова­ленко, вважаючи себе середняком, домагався вступити до колгоспу і якщо він одержав ці бланки, керівництво колгоспу не заперечувало прийняти його.

Деякі заможні селяни, щоб не потрапити під розкуркулення провадили розподіл майна між батьками і дітьми. Саме такий розділь­ний запис від 23 січня 1929 р. про розділ господарства Макаренко Явдохи з виділенням у самостійне господарство сина Макаренко Дани­ла Семеновича з сім’єю із п’яти чоловік в с.Базавлук Апостолівського району. Через п’ять років Д.С.Макаренко купив за 160 крб. у Базавлуцької сільради хату "куркуля" (договір в експозиції).

Замож­ні селяни, щоб уникнути від розкуркулення, вступали до колгоспів. З метою провести "чистки" колгоспів від куркулів в діючі колгоспи були направлені уповноважені, про що свідчить довідка від 15 січня 1930 р. видана Лешковською сільрадою Царичанського району завідую­чому Царичанським райземвідділом Р.Д.Ремезу в тому, що він 13-15 січня 1930 р. провів "чистку" двох "СОЗів" і робив доповідь на збо­рах осередку ЛКСМУ про колективізацію.

ЗБРОЙНІ ВИСТУПИ

Шалені темпи колективізації, масові репресії проти заможних селян були причиною виникнення чисельних "куркульських банд". Назва "куркульська банда” - це повстання селян проти хлібозаготі­вельних загонів. Одне з таких повстань почалося 5 квітня 1930 р. в Писемьських хуторах Петропавлівського району, захопило Вербськи хутори, села Нова Дача, Богданівка та Терновка Павлоградського району, 6 квітня повстання селян були розгромлені загонами праців­ників УНКВД, ДПУ та мобілізованих членів НКС. В ліквідації цього повстання приймав участь Я.Б.Медведовський, про що знайомить довід­ка, яка видана Юр"ївським РККП(б)У, що він був мобілізований в за­гін по ліквідації банди і знаходився в ньому з 5 до 9 квітня 1930 р.

Ви бачите зброю "куркульських банд" - обрізи.

КОМУНА „МАЯК”

Більше п’яти років чудовим пропагандистом нового соціалістич­ного життя на селі була комуна "Маяк" Покровського району. В 1925 р. ІХ Всеукраїнський з’їзд Рад нагородив комуну "Маяк" Червоним Пра­пором з написом "За втілення в життя заповітів Леніна, за зразкове ведення господарства” (прапор вгорі під стелею). В альбомі фотогра­фії про діяльність комуни. Але чорні дні 1932-1933 рр. не обминули комуну "Маяк". Наприкінці 1932 р. уповноважені по хлібозаготівлі знайшли в коморі комуни зерно, яке було залишено на насіння. Саме за це керівництво комуни і ряд інших працівників були репресовані. Ксерокопія сторінки газети "За міцний колгосп" - органа Покровсько­го РПК та РПР № 16 від 21 лютого 1933 р. зі статтею "Суд", яка закликала "по-більшовицькі викорчувати куркульську агентуру, роз­печеним залізом викалити контрреволюційні зграї".

Голова комуни Шульга Семен Несторович та секретар партійного осередку Коцарь Іларіон Захарович за відмову здати поставити зерно в рахунок "хлібозаготівель" були репресовані і позбавлені волі на 8 років. Після цієї розправи над керівниками та активом, комуна "Маяк" занепала.

ВИЛУЧЕННЯ ХЛІБА

Хлібозаготівельні плани 1932/33 років були удвічі більшими в порівнянні з планами 1928 р. Нерідко зерно не доходило до колгосп­них комор, а вивозилося в рахунок хлібозаготівель прямо з току.

На слайді - хлібна валка с.Дмухайлівка Магдалинівського райо­ну (1932 р.).

З червня по жовтень 1932 р. з колгоспів та одноосібників Украї­ни було зібрано 132 млн. пудів хліба.

Хлібозаготівлі призвели до, того, що вже зиму 1931/32 років селяни ледве пережили. Коли влітку 1932 р. почала колоситися пшени­ця, працівники ДПУ і НКВС почали виловлювати "перукарів". Так нази­вали тих, хто ночами зрізав колоски молочної спілості, щоб зварити їжу, або селяни вже голодали (у місті населення користувалося про­довольчими картками). Коли почався обмолот ранніх зернових, в мовни­ку робітників ДПУ і НКВС з’явився термін "несуни" - селяни з токів брали потрохи зерна. Обібраних хлібозаготівлею селян штовхнули на крадіжки. У відповідь на появу "перукарів" та "несунів" І.Сталін власноручно пише проект закону, який з серпня 1932 р. був прийнятий ЦВК і РНК СРСР і набув силу закону "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та укріплення суспільної (со­ціалістичної) власності”. Народ назвав його "Законом про п’ять колос­ків" (дивись в експозиції). За неповних п’ять місяців дії цього за­кону на Дніпропетровщині було засуджено 5215 чоловік, з них до розст­рілу 174 чол.

Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. йшли важко. Від покарання селян перейшли до покарання районів та сіл. 6 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У і РНК УСРР прийняло постанову "Про занесення на чорну дошку сіл, котрі злісно саботують хлібозаготівлі". По Дніпропетровській області на "Чорну дошку" спочатку було занесено два села: Вербки Пав­лоградського району та Гаврилівка Межівського району, а потім ще 42 колгоспи. Газета "Зоря" орган Дніпропетровського ОК КП(б)У, ОВК, ОРП та Дніпропетровського міськвиконкому № 293 від 30 грудня 1932 р. (в експозиції) з цим сумним списком сіл та колгоспів. Документи за­судженого за "Законом про п’ять колосків" Кобицького Павла Наумовича, колгоспника артілі ім.Будьоного Софіївського району, репресова­ний у 1932 р. по звинуваченню у крадіжках хліба з державних комор.

Оскільки Дніпропетровська область не виконала план хлібозаго­тівель, наприкінці 1932 - початку 1933 рр. колгоспників примусили провести повторний обмолот, а по дворах одноосібників знов пройшли уповноважені і скрізь усе обшукували. В тих колгоспах, де встигли видати зерно на трудодні, у колгоспників забрали значну його части­ну у так званий "фонд соцдопомоги". На слайді - ударники Чубарівського району вантажать зерно в фонд соцдопомоги (1932 р.).

ГОЛОД

Вилучення хліба з колгоспних комор і великі податки призвели до того, що почався масовий голод, про що свідчать заяви селян-колгоспників села Ново-Миколаївка Дніпропетровського району до правління с/г артілі "Шляхом до комуни" з проханням дати хоч яких-небудь відхо­дів бо пухнуть з голоду (1933 р.). На більшості цих заяв резолюція "Відмовити". Цілком можливо, що правління с/г артілі і не мали можливості надати допомогу прохачам.

Вже навесні 1932 р. були виявлені перші факти канібалізму, а в березні 1933 р. канібалізм набув характеру епідемії. В архіві МВС України лише по Дніпропетровській області зберігається 73 спра­ви про людоїдів.

На фото труп Степаніди Городільченкової з села Новогородка Ново-Празького району, яку вбив її чоловік Федір Бойко і м’ясом з тіла харчувався сам і годував двох синів.

Поряд постанова Магдалинівського райДПУ від липня 1933 р. про звинувачення Мумарь Марії Кузьмівни, члена с/г артілі "Серп і Молот" у вбивстві своїх двох дітей і вживання м’яса в їжу.

В той час, коли по селах щоденно вмирали від голоду десятки, сотні, тисячі селян, зерно, яке було відібрано у них і вилучено з колгоспних комор, горіло на зсипних пунктах. Зсипні пункти (фото) станції Губиніха Новомосковського району, 1933 р.

Тисячам селян і горожан, у яких були родинні реліквії - коштовності, врятував жит­тя Торгсін, який скуповував коштовності і на суму їх вартості вида­вав продукти харчування. На слайді будинок Дніпропетровського ТОРГсіну. Абревіатуру Торгсін - торгівля з іноземцями, в той час народ розшифровував по-своєму на власний розсуд: "Товарищи, опомнитесь, Россия гибнет, Сталин истребляет народ".

В 1935 р. за рішенням уряду СРСР Торгсін був ліквідований.

МТС

Складовими елементами колгоспного ладу були державні МТС. Їх утворення було розпочато за постановою Ради Труда та Оборони СРСР від 5 червня 1929 р.

Навесні 1930 р. у Дніпропетровському окрузі вже діяло 22 МТС, а у 1932 р. у області їх було 92. Дивись схему розташування МТС, радгоспів, колгоспів та нафтосховищ Дніпропетровської області на 1 жовтня 1933 р. Наприкінці 1932 р. при МТС були створені політвідділи. На чолі політвідділів призначалися військові політробітники. Про це і свідчить "Директива” № 391512 Нарком воєнмору СРСР та революційної військової ради СРСР реввоенрадам округів, армії та морів про відрядження політробітників у розпорядження ЦК ВКП(б) в рахунок "300" для роботи начальниками політвідділів МТС. Документ датований 13 грудня 1932 р.

Так, Дніпропетровським облвиконкомом 4 серпня 1934 р. на робо­ту першим заступником начальника політвідділу МТС був направлений Л.В.Добросельський. Вже в лютому 1933 р. у Дніпропетровській облас­ті діяло 66 політвідділів, для роботи в яких ОК КП(б)У відрядив більше 700 комуністів. МТС обслуговували колгоспи на умовах натур­оплати за весь обсяг робіт. Як колгоспники, так і працівники МТС, не були зацікавлені в результатах своєї праці, бо одержували плат­ню не від врожаю, а від обсягу робіт, зроблених для колгоспу.

В альбомі звіт про виконання виробничої програми і фінансовий стан на 1 листопада 1940 р. по Ульяновській МТС Васильківського району. Цифри звіту свідчать, що це підприємство, як і вся держава обтяжено дуже великим керівним апаратом, тому і прибутковість його була на низькому рівні. Колгоспи були не вільні розпоряджатися ре­зультатами праці - прибутками. В першу чергу вони повинні були роз­рахуватися з державою, потім з МТС. Частина прибутку йшла до непо­дільного фонду колгоспу і лише те, що зоставалося, розподілялося поміж колгоспниками на зароблені трудодні. На слайді - видача зер­на на трудодні членам с/г артілі "Схід" с.Шевченкове Петропавлівського району, 1933 р.

На подіуми побутові речі селян Дніпропетровщини. На пілоні представлені знаряддя праці, які широко використовувалися як у присадибному господарстві, так і на колгоспно-радгоспному виробниц­тві.

Зацікавленість колгоспів в підвищенні продуктивності всіх га­лузей господарства почалася після постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про твердо зафіксовану форму здачі державі виробленої продукції. І разом з тим удосконалювалася бюрократична система керування шиттям кол­госпів вказівками з гори і перевіркою їх виконання уповноваженими на місцях.

У вітрині посвідчення Архипова Авксентія Григоровича, який закінчив Київські курси по організації і техніці централізованих заготівель і держзаготівлі с/г продуктів, товарознавства зерна, картоплі, плодоовочів та продуктів, тваринництва в 1936 р. і був уповноваженим наркомзагу СРСР по Іванівському району Дніпропетров­ської області.

Масові репресії серед селян проходили не тільки у 1930-1933 роках, але і пізніше. Перед Вами:

- показання Бондаренка Миколи Терентійовича, старшого агронома Павлоградського районного земельного відділу слідчим органам НКВС, де він "зізнався" в участі у шкід­ницькій діяльності, яка виявлялася в завишенні показників "рекорд­них" врожаїв кукурудзи в районі (1931 р.),

- поряд членський квиток № 159511 члена Дніпропетровського обкому спілки робітників земорганів.

- В 1935 р. на Другому Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників був прийнятий статут сільськогосподарської артілі, згідно якому земля переходила у володіння колгоспів (статут у вітрині).

- Фотографія та мандат Корчевського Дмитра Петровича, голови с/г ар­тілі "Комінтерн" Васильківського району, делегата 2-го з’їзду колгоспників-ударників (1935 р.),

- а також "Державний акт" "на довіч­не користування землею" виданий с/г артілі "Вільний степ" Юр"ївського району (1935 р.).

На кінець другої п’ятирічки колгоспи Дніпропетровської області об’єднували 99,7% дворів і 99,95% посівної площі. У Всесоюзній сіль­ськогосподарській виставці, відкритій 1 серпня 1939 р. від Дніпро­петровської області брали участь 545 колгоспів, 385 тваринницьких ферм, 13 МТС, 8 радгоспів і 3798 передовиків сільського господар­ства. В 1940 р. вся Дніпропетровська область була учасником ВСГС. Ви бачите Почесну книгу ВСГВ по Дніпропетровській області(1939 р.), в яку були занесені колгоспи, радгоспи, МТС, тваринницькі та пта­хоферми і окремі передовики сільськогосподарського виробництва, крім того 55 учасників виставки були нагороджені Великою Срібною і 267 малою срібною медаллю.

- Велика срібна медаль і посвідчення до неї Тимошенко Пилипа Андрійовича та

- мала срібна медаль Михайлика Дмитра Сергійовича, члена с/г артілі "Червоний партизан" Межівського району нагородженого Головним комітетом ВСГВ за кращі зраз­ки роботи у сільському господарстві,

- посвідчення учасника ВСГВ Коробки Василя Антоновича, слюсаря колгоспу ім.В.І.Леніна Покровського району, який винайшов машину для сухого протравлення зерна, машину мокрої підкормки зернових та сівалку для висіву сухих підкормом, 1939 р.

Організаційне зміцнення колгоспів, подана їм допомога технікою сприяли подоланню кризи. Вихід колгоспів із кризи сприяв зростанню хлібопоставок державі. Зростання хлібопоставок відбувалося одночас­но з підвищенням добробуту селян. Більшість господарств почали об­заводитись підсобними виробництвами - птахівництвом, садівництвом, бджільництвом тощо. Колгоспам надавався безпроцентний кредит для придбання худоби. Сільське господарство виходило на рівень продук­тивності, що існував до початку суцільної колективізації.

Найбільш об’єктивну картину життя радянського села другої по­ловини 1930-х років дає скромна "Відомість основних показників колгоспів Синельниківського району за 1935-1940 рр.”(дивись альбом).

Остання частина експозиції висвітлює матеріали культурного розвитку міста у 1920-1930-х рр.

1. Антирелігійний бум

який свідчить про зруйнування Радянською владою духовної культури, на уламках якої створюється нова культура, нова ідеологія.

Антирелігійний бум проти "духовної свори" почався з репресій проти духовенства, проти культових споруд, про що свідчать рештки декору іконостасу Казанського собору у Дніпропетровську, ця чудова споруда була зірвана у 1930-х роках. Зруйновувалися культові будин­ки, знімалися дзвони - на фотографії мешканці с.Вербки Павлоград­ського району біля знятого з церкви дзвону, 1929 р.;

"Борьба против религии - борьба за коммунизм" так гласить текст на значку члени спілки войовничих безвірників. Ця організація була створена в 1925 р. і проводила серед населення антирелігійну пропаганду. В експозиції Журнал "Безвірник" № 1 від 1927 р. Всеук­раїнської Ради спілок безвірників.

2. Лікбез

В сфері культурного будівництва однією із головних завдань Радянського уряду була просвіта мас. Декретом від 26 грудня 1919 р. "Про ліквідацію неписьменності серед населення РСФРР" підкреслювало­ся, що навчання усіх громадян у віці від 8 до 50 років грамоті необ­хідно: "...з метою надання всьому населенню республіки можливості свідомої участі у політичному житті країни...".

На основі цього дек­рету в травні 1921 р. була видана постанова РНК УСРР "Про ліквіда­цію неписьменності", контроль за виконанням постанови було покладе­но на Всеукраїнську надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменністю.

Рух за ліквідацію неписьменності стали називати "лікбезом".

В 1920 р. тільки 32,3% мешканців Катеринославщини вміли читати і писати.

Велику роль у ліквідації неписьменності відіграло добровільне това­риство "Геть неписьменність" (ТГН) під керівництвом Г.І.Петровського - голови ВУЦИК, створене за ініціативою партійних, комсомольсь­ких та профспілкових організацій. Товариство на свої кошти відкрива­ло пункти лікбезу, забезпечувало їх вчителями, підручниками.

В експозиції - підручники "Червоний прапор" - буквар для дорос­лих, 1923 р.

Кошти до товариства надходили у вигляді членських внесків від посівних ділянок, так званих "культгектарів", смуги "ТГН", діля­нок лікбезу, а також продажу значків. Центральне правління това­риства "ТГН" випустило 15 тис. значків, один із яких представлений в експозиції - на фоні п’ятикутної зірки - профіль В.І.Леніна і циф­ри "1917-1927", належав він члену катеринославської ячейки "ТГН" Ф.В.Чорному. Декретом ВЦВК і РНК від серпня 1923 р. "Про ліквідацію неписьменності" зазначалося, що ударну задачу народної освіти тісно пов’язану з господарським відродженням необхідно виконати до 10-річної роковини Жовтня. Ця задача була виконана в зазначений строк.

3. народна освіта

Для розвитку освіти не вистачало коштів, підручників, кваліфіко­ваних кадрів. До 1925 р. в Катеринославському окрузі нараховувалось 189 шкіл лікбезу і 72 школи для малописьменних. В експозиції свідоц­тво Т.Ніфонтової про закінчення школи малописьменних артілі "10 жовт­ня" Магдалинівського району 1938 р. Культурний рівень населення визначається передусім станом розвитку народної освіти, зокрема шкіль­ної справи. За умов повоєнної розрухи школа особливо відчувала нестачу матеріальних ресурсів.

З метою вдосконалення системи народної освіти у 1934 р. вста­новлюється три типи загальноосвітньої школи: початкова (чотириріч­ний курс навчання), неповна середня (семирічний курс навчання) і середня (десятирічний курс навчання). З 1920 р. існувала єдина сис­тема загальноосвітньої школи: трудовка-семирічка.

Протягом другої п’ятирічки завершився перехід до загальної обов'язкової початкової освіти, а в містах до загальної семирічної, були створені передумови для здійснення загальної семирічної освіти в селах і загальної середньої освіти у містах.

Перед Вами парта семирічної школи с.Підгородне Новомосковського району, на якій розміщені підручники: С.Х.Чавдаров, І.Д.Барчук "Збірник вправ з правопису для початкової школи 1936 р."; К.Дубняк "Географія" вид. Україна. Харків, 1930 р., а також ручка, пенал, 1930 р.; чорнильниця "Непроливайка" з фаянсу з датою "1917-1937", 1937 р.; портфель учня школи (№ 2 М.Дніпропетровська Огризкіна Є.М., 1930-х рр.

4. Робітфаки

В березні 1921 р. на Україні почалося створення робітфаків, згідно Декрету Раднаркома від 17 березня 1920 р., у якому говорило­ся: "...головною задачею робітничих факультетів є широке залучення пролетарських і сільських мас у стіни вищої школи". Тому що низька загальноосвітня підготовка були перепоною на шляху молоді до ВУЗів.

До робітфаків зараховувалась робітнича та селянська молодь з 18 років, яка приймала участь особистою фізичною працею в промисло­вості не менше трьох років. Набір провадився по рекомендації пар­тійних, радянських, профспілкових організацій, комітетів Незалежних селян, військових частин.

У вітрині представлена рекомендація сек­ретаря осередку ЛКСМ с.Элізавето-Хорошево Синельниківського району комсомолки Кравченко для вступу на робітфак Дніпропетровського дер­жавного університету. До 1923 р. в м. Катеринославі було відкрито три робітфака. Перший робітфак був створений при гірничому інституті, деканом його став професор Володимир Володимирович Маковський (фото в експозиції). Перший випуск робітфаку гірничого інституту (це гру­день 1922 р.) складався з 14 чоловік. В експозиції жетон "Герой праці" і грамота, які були вручені викладачу робітфаку гірничого Інституту професору Шарбе Сергію Баконовичу Катеринославським комі­тетом Всеросійської спілки робочих металістів в грудні 1922 р., а також залікова книжка.

В 1930 р. на базі відповідних факультетів Дніпропетровського гірничого інституту виникли нові вузи - металургійний та хіміко-технологічний, крім них відкрито інститут інженерів транспорту та інженерно-будівельний (дивись фотографію „Металу”).

Експонуються диплом Савкіна Петра Васильовича про закінчення Дніпропетровського металургійного інституту за 1939 рік та Башмакова Григорія Стратоновича про закінчення Дніпропетровського інституту залізничного транспорту за 1936 рік.

Широкою була мережа науково-дослідних та проектних інститутів. Велику наукову роботу проводили співробітники фізико-технічного ін­ституту, заснованого в 1927 р. з ініціативи академіка Писаржевського Лева Володимировича (1874-1938), фото в експозиції.

У вітрині особисті речі Героя Радянського Союзу, доктора географічних наук, океанографа, гідробіолога, полярного дослідника, академіка Ширшова Петра Петровича (1905-1953), уродженця м. Катеринослава - альбом "Покорителю Северного полюса" подарунок робочих Московської фабри­ки Червоних прапорів, а також чорнильне приладдя.

З вищими учбовими закладами і науково-дослідними інститутами пов’язана діяльність відомого вченого нашої країни - академіка АН УРСР Яворницького Дмитра Івановича (1885-1940), директора Дніпропет­ровського історико-археологічного музею, зав. кафедрою україноведення інституту народної освіти. Ви бачите Д.І.Яворницького серед письмен­ників України, його твір "Дніпрові пороги", 1928 р. Дмитро Іванович був звільнений з посади директора музею в 1938 р., звинувачений в "очолюванні контрреволюційної української націоналістичної фашист­ської групи".

У 1934 р. на 1 з’їзді письменників України замість численних творчих студій і груп згідно з постановою ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературних організацій" утворювалася єдина централізована організа­ція, що об’єднала весь письменницький загін - Спілка радянських пись­менників України. В експозиції журнал "Дружна ватага" - орган Дні­пропетровської організації Спілки письменників України, 1936 р.

На цей період суперечливі процеси відбувалися в українській літературі. Пошуки націоналізму та інших надуманих збочень у худож­ній творчості письменників ставали одним з найголовніших політичних завдань партійного керівництва республіки. Тільки протягом 1934-1938 рр. було заарештовано за безпідставними обвинуваченнями понад половини членів і кандидатів-стажистів Спілки письменників України. На фото в експозиції - Епік Григорій Данилович (1901-1937), уродже­нець м.Кам"янське Катеринославської губернії, з 1934 р. член спілки письменників України, заарештований органами НКВС СРСР в 1934 р. та засланий у Соловецький табір, де був знищений у 1937 р.

Значний розвиток у довоєнні роки одержало театральне та музичне мистецтво, художня самодіяльність.

В 1941 р. на Дніпропетровщині працювало 8 театрів та філар­монія.

В 1927 р. у м. Дніпропетровську починають працювати один з найстаріших українських театрів - драматичний театр ім.Т.Г.Шевчен­ка (створений в березні 1919 р.) та російський драматичний театр ім.О.М.Горького. З діяльністю театру ім.Шевченка зв’язане творче життя видатного майстра сцени, заслуженої артистки УРСР Хрукалової Зінаїди Семенівни (грамоту про присвоєння звання заслуженої артистки від 24 січня 1941 р. ви бачите, поряд афіша театру про постановку опери Гулак-Артемовського "Запорожець за Дунаєм").

В 1940 р. в області діяло понад 60 палаців культури, 8 музеїв та багато інших культурно-освітніх установ. На знімках: будинок кінотеатру "Рот-Фронт" М.Дніпропетровська, 1925 р.; палац культури металургів на пр.ім.М.І.Калініна, побудований у 1928 р. по проекту Красносельського Олександра Леонтійовича (1877-1944) - українського радянського архітектора, який з 1912 по 1944 р. працював у Дніпро­петровську.

В альбомі розміщені особисті речі О.Л.Красносельського - ру­летка, трикутник та нагрудний знак випускника Ризького політехніч­ного інституту.

Справжнього розвитку набуло народне мистецтво, особливо деко­ративний розпис. У 1936 р. в с. Петриківці Царичанського району з ініціативи Пати Тетяни Якимівни (1884-1958), уродженки с. Петриківки (з 1962 р. майстра народної творчості УРСР) була заснована школа декоративного малювання.

В експозиції чудові малюнки 1930-х років Т.Я.Пати.

Плани спорудження житла в Україні не виконувалися і все-таки поступово житлове будівництво зростало, розширювалися благоустрій і реконструкція старих міст. Трудящи переселялись в упорядковані квартири. (В альбомі фотографії). В залі інтер’єр кімнати міської інтелігенції 30-х років, у вітрині одяг міського населення Дніпро­петровщини, у центральній вітрині радянська агітпорцеляна 30-х років виробництва порцелянових заводів СРСР.

22 червня 1941 р. будівництво соціалістичних перетворень було перервано початком Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників.

7 зала

Поиск по сайту: