Основними джерелами формування нової соціальної верстви були селяни, міщани та шляхта

Люди об’єднуються в ватаги і називають себе “козаками” (в перекладі з тюркської – вільна озброєна людина). Взагалі козаки дуже часто зустічаються в історичних хроніках 15 ст. як втікачі, розбійники, вигнанці (польський хроніст Ян Дуглош), „наймані вартові”, „Вільні воїни”. Наприкінці 15 ст. до нас доходять чутки вже про козаків християн.

Козаки селилися в укріпленнях, які називались “січами” (“сікти” – рубати… укріплення зроблене з дерева). В січах перебувало військове та адміністративне керівництво контрольованих козаками територій. Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях - Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. Щодо південних земель, то вони - Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя, - мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище - козацтво. В межах сучасної Дніпропетровської області існувало 5 з 8-ми Запорозьких січей. На карті можемо побачити (...Київ... Кодак... січі)

В експозиції макет останньої Нової, Покровської, або Підпільнянської січі (1734 – 1775). Вона має вигляд неправильного кола з високим земляним валом, оточеним ровом. Зі сходу фортецю захищала р. Підпільна, з заходу – степ. Січ мала зовнішній та внутрішній кіш, а в 1775 р. для нагляду за козаками побудували Новосіченський ретраншемент, в якому розмістили інженерну команду, артилерійські склади, будинок для коменданта. Окрасою Січі була церква на честь Покрови пресвятої Богородиці (1 жовтня – свято Пресвятої Богородиці. Тоді скликалась генеральна старшина і проходили вибори кошового отамана). Поблизу церкви розташовувалась в’язниця, скарбниця, канцелярія та приміщення отаману (коли він був на Січі, підіймали білий прапор). Довкола площі стояли 38 куренів, де жили козаки. У зовнішньому коші розташовувалися майстерні та крамниці.

Зараз на місці Січі знаходиться с. Покровське Нікопольського району.

Козацтво поділялося на полки чисельністю 500-1000 осіб. Полки складались з сотен. Усе козацьке військо очолював гетьман, а запорожців - кошовий отаман. Життя запорізького козацтва будувалось на демократичних засадах. Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Виконавчу владу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо

Поступово формується козацька адміністрація: військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавул та інші. В судовій системі основою було козацьке звичаєве право. Отож є підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності з багатьма ознаками демократичної республіки

.

Див. Малюнок з книги відомого історика Рігельмана „Рада на січі".

На печатці - козак з мушкетом на лівому плечі і шаблею при боці. Зображення герба Війська Запорізького Низового в експозиції виконано в 1622 р. і є ілюстрацією до „Вірша на жалісний погріб шляхетного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного".

Сагайдачний

Він був оспіваний як славний рицар і правий гетьман, достойний несмертельної слави, яка в мовчанню ніколи не зостане, поки Дніпро з Дністром многорибні плинути будуть. Чим відомий Сагайдачний?

По-перше, своїми дуже вдалими військово-морськими походами до берегів Туреччини десь у 10-20-х рр. XVII ст. Так, наприклад, на славно відомих чайках (зараз ми подивимось у експозиції) він із запорожцями у 1615 р навіть осаджував порти з околицях Стамбулу, що сам султан міг бачити з вікон дим від вчинених пожеж.

По-друге, він зробив значний внесок у захист православ'я на Україні, залучивши усе Військо запорізьке до складу Київського братства та відновивши втрачену після Берестейської унії вищу церковну ієрархію шляхом того, що допоміг висвятити на сан київського митрополита Іова Борецького архієпископа і кількох єпископів.

По-третє, Сагайдачний зі своїми козаками (40 тисяч) ну боці Польщі брав участь у знаменитії Хотинській війні проти Туреччини. За його допомогою Польща виграла дуже важливу для себе війну в жовтні 1621 р. Велику уваги гетьман приділяв розвиткові української культури і освіти (сам він одержав освіту в Острозькій академії). Все своє майне заповів братствам у Києві та Львові. Помер Сагайдачний від рани, одержаної у Хотинській війні 10 квітня 1622 р. Після його смерті прокотилася нова хвиля козацьких повстань.

Про те, який вигляд мав запорізький козак, дають нам уяву унікальні пам’ятники українського образотворчого мистецтва XVII – XIX ст. – “козак Мамай” або “козак-бандурист”. Такі малюнки робили на дверях, шафах, скринях. Це була своєрідна козацька ікона та оберіг. Козак сидить по турецьки, в руках тримає бандуру. Біля нього - кінь - вірний товариш. За плечима - козацька зброя: лук, сагайдак, шабля, опис, рушниця, пістолі. Збоку на землі - пляшка і чарка. Картина сповнена символізму.: козак – символ українського народу, кобза говорить про співучість української мови, кінь – волелюбність козаків, дуб – мудрість.

Більш реалістичні зображення козаків з альбому художників Самокиша і Васильківського “Українська старина” дають уяву про соціальне розшарування козацтва (реєстровий полковник, козак-сірома).

У 1572р. за наказом польского короля Сігізмунда ІІ Августа. Формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список – реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польскої казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом старшому. Козацька старшина отримала знаки влади – клейноди. У 1576 король Стефан Баторій також передав реєстровцям (600 чол.) клейноди – корогву, бунчук, булаву, тростину, пірнач, литаври і печатку.

В експозиції комплекс козацьких речей (замок, кахля, кадило, якірці, ливарний черпак), що були знайдені на території Кодацької фортеці.

Декілька слів ми повинні приділити цієї фортеці. Історія її заснування відносить нас до 30-х рр. XVII ст., коли значно зросли втечі селян на Запоріжжя. Депутати сейму, який було скликано у лютому 1635 р., прийшли до думки організувати блокаду Запоріжжя, щоб припинити потік біженців - селян на Січ - та не допустити анти турецьких виступів запоріжців. Було вирішено збудувати на Дніпрі фортецю, яка б була опорою польського панування на Подніпров'ї. Була побудована в 1635 р. французьким інженером Гійомом Лавасером де Бопланом. Місце для будування було обрано на високому правому березі Дніпра біля Кодацького порогу. Звідти й назва фортеці – “Кодацька”. Вважалось що фортеця була побудована за останім словом фортифікаційного мистецтва і була непреступною. Але того ж року фортеця була зруйнована козаками під проводом Івана Суліми, що повертався з морського походу до рідного краю. Та за чотири роки її відбудували знову. Суліму четвертували. План кодаку. В 1944 р. на території фортеці було знайдено граніт і відкрито кар'єр. За подальші п'ятдесят років кар'єр знищив близько 90% фортеці і тільки в останні роки зусиллями громадськості рештки фортеці було врятовано від остаточної руйнації.

Зараз на місці фортеці знаходиться обеліск, встановлений в 1910 р. за ініціативою Яворницького, який єдиний проводив на її території археологічні дослідження, нажаль майже всі вони були втрачені під час другої світової війни.

Протягом свого 300-річного існування козацтво створило самобутню матеріальну культуру, репрезентувати яку допомагає комплекс побутових речей в експозиції. Місячний календар, дзеркало, дерев’яні ковшики-михайліки, вироби майстрів Лівобережної України скляні гутні штофи для горілки, глек розмальований природніми фарбами, козацькі деревьяні ковшики – михайлики, кресало – яке могло бути повністю металевим, або металевим із шкіряними орнаметованими накладками.

В експозиції невеличкі глиняні люльки “носогрійки”. Колекція люльок для паління була однією з перлин збірки козацьких старожитностей Дмитра Івановича Яворницького. На сьогоднішній день в зібранні налічується 132 цілі та фрагментарні глиняні люльки XVII – XVIII ст., з яких жодної однакової.

Наш музей також має унікальну колекцію козацького одягу, представленого поясами французької, іранської та слуцької роботи, жупаном та - для більш заможних козаків - кунтушем та курткою. Далі бачимо комплекс речей, які було знайдено на Микитинській Січі. Це речі посадових осіб: шафара і підшафарного (збирачі податків), писаря і тдписарного, товмача (перекладач та своєрідного кондуктора, який забезпечував квитками тих, хто їхав в Крим, або за кордон). На малюнку з альбому Самокиша й Васильківського зображений писар. В експозиції - комплекс речей, якими користувалисьписарі та канцеляристи Січі: каламарі,дерев'яний футляр для паперів, підвісні чорнильниці російського та грецького виробництва.

Свідоцтвом військового мистецтва козаків є колекція зброї, серед якої виділяються ці гармати. Найцікавішими з них є ці дві казнозарядні (кожна з них має вигляд товстостінного циліндру, скутого з залізних стуг, які для кращої міцності скріплювались ще залізними обручами другий з казни обруч плавно переходить у – цапфи, на яких закута уключена. Заряджалась гармата з казеної частини за допомогою комори.), що були знайдені біля о. Хортиця на рештках запорізького бойового човна “чайки”, макет якого, до речі, також в експозиції. чайки мали розміри: довжина - 20 м., ширина у верхній частиш та висота -4 м. У кожну чайку крім обслуги сідало 50 козаків морської піхоти. Кожна чайка мала 4-6 ботових гармат малого калібру (фальконетів)

Ви бачите шаблі, що дуже високо шанувались козаками. Вони дбали як про високі бойові якості шаблі, так і про її оздоблення. Були бойові („чорні") шаблі та парадні. Парадну шаблю (гарно оздоблену) козаки носили при собі у святкові дні та у вільний від праці час. Шаблі були символом лицарства.

В зібранні музею представлена колекція шабель різного часу і походження. Найдавніші датуються XVI ст. їх окрасою служить золото, срібло, корали, напівдорогоцінне каміння. Перед вами арабська шабля - ятаган (зі строками карану на лезі), дві польські, руська та українська шаблі.

Серед шабель різного походження привертає увагу остання, на якій гравіювання пернача і булави – козацьких клейнод - та напис „Верность земле и преданиям” (можливо, це шабля козацького виробництва).

Інша шабля турецького типу з “ятаганним” верхівям XVIII ст. Вона була подарована нашому музею Львівським Державним історичним музеєм в 1951 р. Особливість даного екземпляру полягає в тому, що в центрі хрестовини розміщується герб: у німецькому щиті на червоному полі – лебідь; над щитом – італійська графська корона з дев’ятьма перлинами. З боків щит прикрашено рослинним орнаментом.

Аналіз джерел з історії родових гербів дозволяє припустити, що даний герб належав старовинній та знатній польській шляхетній родині Дуніних-Борковських. На початку XVIII ст. представники цієї династії займали найвищі посади у козацькому війську та володіли маєтками в Чернігові (Василь Каспарович Дунін-Борковський був генеральним обозним війська запорозького). Враховуючи те, що за даними перепису міщан в Чернігові 1666 р. в місті працювало 3 ремісникі-шабельники (що на той час було не мало), можемо зробити припущення, що цей екземпляр шаблі був виготовлений місцевими майстрами.

Ще декілька екземплярів трофейної збдої (скоріш за все східного виробництва) представлені в експозиції. Кинджали з дамаської сталі, інкрустована рушниця, шкіряні ольстри для пістолів.

Широкого розповсюдження у XVII- ХVІІІ ст. набула вогнепальна зброя - рушниця (мушкет) з кремінним замком, гаківниця, пістолети з кремінними і ґнотовими замками. Щоб підготувати до стрільби мушкет XVI ст. треба було виконати 80 операцій, а мушкет середини XVII ст. з ударним кремінним замком - 12. Порох і кулі запорожці носили в спеціальних ладунках різного виду і розміру, або чересах - шкіряних поясах.

Цікавим експонатом є іменний козацький спис, що належав Андрію Білому. В експозиції представлений козацький спис, який використовувався переважно козацькою кінотою у сполученні з вогнепальною зброєю та шаблею. Довжина металевого наконечника була в межах 30-60 см., а деревяного держака- 3,5-4 м.

А за допомогою такого тулумбаса козаки збирали генеральну старшину, або подавали спеціальні сигнали під час бою. Тулумбас відноситься до клейнодів – атрибутів гетьманської влади. До клейнодів відноситься і ця корогва, що є прикрасою колекції козацьких старожитностей. Скоріш за все вона належала одному з козацьких полків. В експозиції ми можемо побачити і ці дві схрещені булави. Одна з них – оригінал – належала польському полковнику, інша – копія, що була зроблена з гетьманської булави ще за часів головування музеєм Яворницьким.

Схожу булаву можемо побачити на портреті Богдана Хмельницького. Цей портрет було зроблено невідомим майстром XVIII ст. з гравюри гданського гравера Віллема Гондіуса.

Богдан Хмельницький увійшов у історію українського народу як видатний військовий і політичний діяч. Основне його досягнення було, мабуть, в тому, що він зміг об'єднати різні верстви населення довкола великої справи національного визволення, сформулював наріжні принципи національної державної ідеї.

У ході національно-визвольної війни відбувався процес формування української державності. Але входження під протекторат Росії, з одного боку, сприяло національно-культурному і релігійному відродженню, а з іншого — зумовило спочатку обмеження, а згодом і повну ліквідацію автономії України.

В 1648 р. Богдан Хмельницький очолив збройне козацьке повстання, що невдовзі дістало масштабів Національно-Визвольної війни. Перша велика битва цієї війни, в якій козаки одержали перемогу, відбулась на території сучасної Дніпропетровської області, поблизу Жовтих вод. В експозиції наконечник списа з цієї битви.

Гобелени розкривають тематику НВВ і Переяславської ради.

Бойові дії війни тривали до 1654 р. і закінчилися із складанням т.з. Переяславських статей, що фіксували входження козацьких земель під протекторат Росії на конфедеративних засадах. Через три роки зі смертю Б.Хмельницького конфедеративні засади Переяславського миру були порушені і в історії України починається новий етап, що отримав назву “Доба Руїни”. Етап припадає на другу половину XVII ст. В цей час територія України була поділена по Дніпру, а гетьмани Лівобережної і Правобережної України обиралися окремо.

Найрепрезентативнішим з них був Петро Дорофійович Дорошенко (літографічне зображення та печатка гетьмана в експозиції). Виступивши проти умов Андрусівського мирного договору, в 1665 р. стає гетьманом Правобережної України, а через три роки возз’єднує її територію. Прийняття ним турецького протекторату наступного 1669 р. викликає подальші народні обурення в ході яких в 1676 р. Дорошенко складає з себе гетьманські повноваження.

Як відомо запорожці були віруючими людьми.

Найбільшою святинею Запорожжя, духовним та культурним центром усього краю вважався Самарський Пустинно-Миколаївський монастир, що почав своє існування з невеликої першої на Запоріжжі дерев’яної церкви св. Миколи. В 1602 р. вона разом з шпиталем, дзвіницею і школою була перетворена на СПММ – одну з православних святинь, козацьку скарбницю і фортецю. В межах Вільностей Запорозьких це був найбільший чоловічий монастир.

В експозиції – план земельних угідь СПММ та його фото.

А в експозиції Євангеліє 1735 р., що було подароване вже іншому монастиреві - Нехворощанському - знатним військовим товаришем Рябошапкою.

Поиск по сайту: