Види соціальної інформації

М а с о в а інформація – це комунікаційні (інформаційні) повідомлення про знання, емоційні настрої, вольові дії, які необхідні або важливі, корисні або цікаві для всіх членів суспільства. Масова інформація адресована і доступна кожній людині, тому вона називається масовою.

Масові комунікації поділяються на три види: публіцистична, художня, буденна комунікації. Кожному виду відповідає своє розуміння інформації.

Публіцистична інформація – масова соціальна інформація, націлена на утвердження в суспільній свідомості певних духовних цінностей та ідейне виховання членів суспільства. Яскраво виражена ідейно-політична та соціально-виховна спрямованість – характерна особливість публіцистичної інформації. Зміст публіцистичної інформації зачіпає всі боки суспільного буття і суспільної свідомості – політику, економіку, міжнародне життя, освіту, науку, культуру, мораль, мистецтво і т. д. Засобами розповсюдження публіцистичної інформації є преса, радіомовлення, телебачення, кінохроніка. Вони називаються засобами масової комунікації.

Естетична (художня) інформація – специфічний вид масової соціальної інформації, що володіє властивістю впливати на емоційну сферу людини за допомогою художніх образів. Естетична інформація характерна для мистецтва, яке можна розглядати як комунікаційний канал, першою ланкою якого є художник (відправник художньої інформації), другою ланкою – художній твір (інформаційне повідомлення), третьою ланкою – люди (споживачі естетичної інформації), що сприймають мистецтво. Завдяки цьому каналу відбувається обмін думками, почуттями, прагненнями людей, усуспільнення індівідуального духовного життя.

Повсякденна (побутова) інформація – масова соціальна інформація, що виражає громадську думку, соціально-психологічні почуття і настрої, що регламентує поведінку членів суспільства і орієнтує їх в соціальному середовищі. До повсякденної інформації відносяться зразки поведінки, властиві членам даної соціальної групи; так звані "донаукові знання", що дозволяють користуватися різними технічними приладами, не маючи уявлення про принципи їх роботи.

С п е ц і а л ь н а інформація – це комунікаційні (інформаційні) повідомлення про знання, адресоване не всім членам суспільства, а цільовим соціальним групам. Цільові групи сформувалися в результаті поділу праці для вирішення певних суспільних завдань. У цих групах виробляється формальна структура, яка характеризується функціональною спеціалізацією членів групи, створенням ієрархії соціальних ролей та апарату управління. Приклади цільових груп: наукове співтовариство, що об'єднує науковців, співтовариство інженерно-технічних працівників, апарат економічного управління, політична партія, армія, священнослужителі певної конфесії.

Видів спеціальної інформації можна виділити стільки, скільки існує цільових соціальних груп. Існують такі види спеціальної інформації: наукова, економічна, військова, комерційна, медична, спортивна, метеорологічна, партійна, дипломатична.

Крім громадського призначення (адресності) інформаційних повідомлень властиво ще цільове призначення. Цільове призначення повідомлення обумовлено метою, яку переслідує відправник інформації. У загальному випадку можна назвати три комунікаційні завдання, які відповідають трьом бокам сенсу взагалі.

– Пізнавальна – повідомити іншим про невідомі відправникові знання, звідси – пізнавальна функція інформаційного повідомлення;

– Емоційна – поділитися почуттями і переживаннями, звідси – емоційна функція повідомлення (здатність впливати на емоційну сферу);

– Спонукальна (керуюча) – стимулювати адресата виконати певні дії, звідси – керуюча функція повідомлення.

Цільове призначення, на відміну від призначення громадського, не можна використовувати для класифікації повідомлення, бо, як правило, виявляється одночасна присутність двох або трьох функцій. Тому слід говорити не про види, а про функціональні компоненти соціальної інформації.

У публіцистичній та естетичній інформації виявляються спільно пізнавальний, емоційний та спонукальний компоненти в багатьох окремо взятих повідомленнях. Але є публіцистичні повідомлення констатуючого, як кажуть в журналістиці, "суто інформаційного" плану, де вихолощений емоційний компонент; є твори мистецтва, наприклад, камерна музика, балет, абстрактне і імпресіоністське образотворче мистецтво, де затушовані пізнавальна і спонукальна функції. Для повсякденної і спеціальної інформації характерна спільна присутність пізнавального і спонукального компонентів, хоча знову-таки є повідомлення чисто пізнавального плану, наприклад, каталоги виробів та розклади поїздів, і повідомлення чисто директивні, наприклад, стандарти чи правила вуличного руху.

Можливі два рівні осмислення об'єктивної реальності:

а) фактографічний рівень, коли констатується реальність існування того чи іншого об'єкта і описуються притаманні йому властивості (ознаки, характеристики);

б) концептографічний рівень, коли виявляються істотні взаємозв'язки між об'єктами, наприклад, ціле – частина, причина – наслідок, предмет – властивості, розкриваються генезис і еволюція розвитку об'єкта, будуються його реальні моделі, виводяться закони.

У науковому пізнанні фактографічний рівень називають емпіричним, а концептографічний – теоретичним рівнем. Емпіричний (описовий) рівень – необхідний, але як попередній етап; справжня наука починається з теоретичного осмислення зібраного емпіричного матеріалу.

Одним з досягнень інформаційного підходу при вивченні соціальної комунікації є вчення про фактографічну і концептографічну інформацію. Фактографічна інформація – це інформація про факти (в минулому, теперішньому, майбутньому) або їх сукупності. Типовим носієм фактографічної інформації є довідники, словники, промислові каталоги, прейскуранти, статистичні таблиці. Концептографічну інформацію можна визначити як інформацію про концепції або їх сукупності. Типовими носіями гіпотез, теорій і проблем є наукова та навчальна література; оціночні концепції представлені в кон'юнктурних дослідженнях, порівняльних оглядах, аналітичних довідках.

Завершимо розгляд типів і видів інформації зіставленням наукової та естетичної інформації. У пізнанні реального світу наука і мистецтво взаємозалежні один з одним, доповнюють один одного і в рівній мірі важливі для духовного життя суспільства та розвитку особистості. Цим духовно-виробничим інститутам властиві пізнавальна та комунікативна соціальні функції, реалізовані за допомогою наукової та естетичної інформації.

Подивимося, як подібність і відмінність науки і мистецтва проявляються в науковій та естетичної інформації.

1. Наукова інформація відображає закономірності і явища природи, суспільства і духовної діяльності людей відносно об'єктивно, тобто незалежно від суб'єкта, що пізнає. Естетична інформація завжди несе індивідуальний відбиток особистості її творця. Одні й ті ж події, ситуації, емоційні переживання різним чином утілюються в художніх творах різних авторів. Звідси випливає, що авторська приналежність естетичної інформації є найважливішою змістовною ознакою; для наукової ж інформації автор – формальна пошукова ознака, особливо – у технічних, природних і точних науках.

2. Основний зміст естетичної інформації, так само як і інших видів соціальної інформації, утворюють факти. Художні факти опосередковані фантазією художника, вони представляють собою художні образи, отримані не шляхом абстрактно-логічного мислення, а шляхом типізації спостережуваних явищ. Ступінь типовості є міра істинності та достовірності художнього факту. Достовірність реальних фактів підтверджується свідченнями різних спостерігачів; "спостерігачем" художнього факту є лише художник.

3. Оскільки об'єкти художнього і наукового пізнання збігаються, можуть збігатися тематика і проблематика художніх творів та наукових досліджень. Проте результати впливу естетичної та наукової інформації на людську свідомість абсолютно різні. Естетична інформація впливає на емоційну сферу, викликаючи почуття співпереживання, розширюючи та збагачуючи особистий біосоціальний досвід людини; наукова інформація орієнтована насамперед на сферу логічного мислення, повідомляючи нові відомості про зовнішній світ, розкриваючи сутність реально існуючих явищ.

4. Історично мистецтво виникло як перший штучний канал соціальної комунікації. Первісне мистецтво 35-30 тисяч років тому служило засобом передачі накопиченого досвіду і виховання підростаючого покоління. Проте до цих пір не склалася формальна суспільно організована система естетичної інформації, що дозволяє говорити про "мозаїчність" естетичних уявлень сучасної людини, зумовленої роз'єднаністю різних каналів естетичної інформації. Наукова інформація, навпаки, поширюється, зберігається, обробляється й систематизується в рамках суспільно організованої системи наукових комунікацій.

5. Естетична інформація відрізняється від наукової інформації, як і від інших видів соціальної інформації, такими специфічними властивостями: неможливість реферування, конспектування та інших способів мікроаналітичного згортання, відсутність властивості старіння змісту, невичерпність тематики.

Поиск по сайту: