Концепції інформації в сучасній науці

СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ, 2Ж, ВС.

Лекція № 5.

Тема: Інформаційний підхід до соціальної комунікації

План

1. Концепції інформації в сучасній науці.

2. Сутність інформаційного підходу у відтворенні і організації.

3. Інформатика як інформаційна інфраструктура і наукова дисципліна.

4. Типи інформації.

5. Соціальна інформація та її види.

6. Інформаційна діяльність і інформаційне обслуговування.

Концепції інформації в сучасній науці

Ще в минулому столітті термін "інформація" трактувався як дещо, що впорядковує, оформлює. Тепер значення слова "інформація" значно розширилося і, згідно довідковій літературі, набуло таких смислових варіантів:

1) відомості, повідомлення про що-небудь, якими обмінюються люди;

2) сигнали, імпульси, образи, що циркулюють в технічних (кібернетичних) пристроях;

3) кількісна міра усунення невизначеності (ентропії), міра організації системи;

4) відображення різноманітності в будь-яких об'єктах і процесах неживої і живої природи.

Проблема інформації привернула увагу вітчизняних філософів, які з 60-х років дискутують навколо цієї проблеми. Найбільш авторитетними в нашій філософській науці вважаються так звані атрибутивна і функціональна концепції. Обидві концепції, стверджують, що інформація існує в об'єктивній дійсності, але розходяться в потрактуванні питання наявності її в неживій природі. Перша розглядає інформацію як атрибут, властивий всім рівням матерії, друга – як функціональну якість самоорганізованих, тобто кібернетичних систем.

Істотне ускладнення, з яким стикається атрибутивна концепція, полягає у відсутності критерію розмежування відображених та інформаційних явищ, оскільки й ті, і інші оголошені іманентною властивістю матерії. Наслідком цього виявляється ототожнення відображення та інформації в пропонованих дефініціях. Так, інформація визначається як зміст (сутність) відображення, основна грань (бік, аспект) відтворення, інваріант відображення, спосіб існування однієї системи через іншу. Так як сутність укладена насамперед у змісті та якісній визначеності об'єкта, то інформаційні процеси є сутністю відображених процесів, а відображені процеси – проявом інформаційних. Оскільки інформація – сутність відображення, то дефініції обох понять збігаються.

У рамки атрибутивної концепції зазвичай вписується "природно-наукове" трактування інформації, що ставить її в один ряд з категоріями речовини та енергії. Це трактування сприйняте багатьма науковими авторитетами, у тому числі А.І. Бергом, В.М. Глушковим, А.П. Єршовим. Принципова відмінність її від атрибутивної концепції полягає в тому, що в ній важко виявити взаємозв'язок відображення та інформації, зате ясно проглядається тенденція до ототожнення інформації з організацією.

Формула "матерія = речовина + енергія + організація" витісняється формулою "матерія = речовина + енергія + інформація". Наслідком подібних поглядів є своєрідний "панінформізм", висновки про те, що інформація "існувала і буде існувати вічно", що вона "міститься в усіх без винятку елементах та системах матеріального світу", "проникає в усі сфери життя людей. З панінформізму випливає, що інформація в якості однієї з трьох основ світобудови, повинна служити першопричиною таких властивостей матерії, як відображення і організація. Пізнання зводиться до декодування інформації, яка "внесена і закріплена" в анатомії тварини або в структурах нейрофізіологічного характеру, в мікроскопічних або субмікроскопічних особливостях клітинного ядра, коротше – у об'єктах, що пізнаються. При цьому відчуття трактується як результат перетворення зовнішньої інформації у внутрішню, матеріальної в ідеальну. Загалом, чуттєве і раціональне пізнання, досвід, інтуїція, виявлення сутності речей і подій, спроби тлумачення "тексту книги природи" – усе це окремі випадки декодування інформації "про щось", відображеної в навколишній дійсності.

Популяризатори і фантасти не могли оминути своєю увагою панінформізм. З'явився опис країни "Інфорія", де інформація вирощується на полях, з брикетів інформації будуються будинки, харчуються не хлібом, а інформацією, бо хліб – не що інше, як "порція інформації для шлунка, для нервових клітин, для кишечника … – для всього організму ".

Функціональна концепція інформації представлена ​​двома різновидами: кібернетичною, яка стверджує, що інформація (інформаційні процеси) є у всіх самоврядних або самокерованих (технічних, біологічних, соціальних) системах і антропоцентричною, яка вважає, що буття інформації зосереджене в людському суспільстві та людській свідомості.

Кібернетики поділяються на дві групи. Одну групу утворюють фахівці, які, визначаючи інформацію як зміст сигналу або повідомлення, як позначення змісту, отриманого кібернетичною системою із зовнішнього світу, ототожнюють інформацію і сигнал, бо сигнал не може не мати значення, а інформація не може не мати матеріального носія.

Інша група складається з кібернетиків, схильних до філософії, "панінформістського" світогляду. Представники цієї групи вбачають інформацію не тільки у формі вільно розповсюджуваних сигналів, але й у формі структур, властивих матеріальним об'єктам.

Антропоцентриські погляди, по суті справи зводять поняття інформації до поняття соціальної інформації, притаманної повсякденній мові і конкретним соціально-комунікаційним дисциплінам. Актуальність антропоцентристським трактуванням надає дискусія навколо штучного інтелекту, де обговорюються проблеми "інформація і знання", "інформація соціальна (психічна, людська) і інформація машинна", "мова і комп'ютер". Визнається, що знання та інформація – різні категорії, але принципи їх розмежування викликають суперечки. Основні точки зору можна систематизувати таким чином:

1. Інформація об'єктивна, знання суб'єктивне. Інформація є об'єктивно реальним процесом, який спрямовує певні енергетичні операції в машині, у тваринному або людському організмі; знання ж становлять собою продукт свідомості, явище ідеальне, якісно відмінне від інформації. Залишається відкритим питання: чи можна інформацію суб'єктивувати і чи можна знання об'єктивувати? Якщо цього зробити не можна, то інформація "в чистому вигляді", тобто інформація психічна, в принципі неможлива, а вислови типу "база знань", "подання знань", "штучний інтелект" перетворюються на фантастичні гіперболи.

2. Інформація – знання в комунікабельній формі, спосіб передачі (транспортування) знання, що рухається, знання, залучене до орбіти суспільного життя.

3. Інформація – сировина для одержання знання, напівфабрикат, сурогат знання; в свою чергу дані (складові інформації) виступають в ролі напівфабрикату інформації. Таким чином, між поняттями дані - інформація - знання установлюється той же логічний зв’язок, як і між поняттями зерно - борошно - хліб.

4. Семіотичні трактування інформації виражаються у двох протилежних, на перший погляд, судженнях:

а) знання - дана у відчуттях інформація, яка прийняла знакову форму, б) інформація - це знання, втілене в знаковій формі. Ці судження сумісні, тому що в першому мається на увазі пізнавальний процес, а в другому - процес комунікаційний. Але перше виводить за межі знання чуттєві образи, емоції, установки, що не піддаються вербалізації, а друге те ж саме залишає за межами інформації.

Полярними поглядами на природу інформації є не атрибутивна і функціональна концепції, як думалося раніше, а, так би мовити, онтологічне і методологічне розуміння. Перше: інформація належить об'єктивній дійсності як особливе явище матеріального світу або функція високоорганізованих систем; друге: інформація продукт свідомості, пізнавальний інструмент, абстрактна фікція. Ці дві крайності несумісні, потрібно вибрати щось одне. В іншому випадку інформація виявляється одночасно феноменом, функцією, фікцією; річчю, властивістю, ставленням; об'єктивним і суб'єктивним і т. д. Саме цей неймовірний хаос має місце зараз в науковій свідомості. Саме "онтологічне" розуміння інформації виявилося панівним, а "методологічне", яке, мабуть, набагато ближче до істини, не користується загальним визнанням.

Поиск по сайту: