Ворог про Холодний Яр і холодноярців

В "Заключении по делу 446/7971" від 16 січня 1923 року ворог висловився про отаманів Ларіона Завгороднього, Мефодія Голика-Залізняка та Дениса Гупала, як про трьох "наиболее видных рыцаря бандитизма": "С момента организации Сов. власти на Украине все упомянутые лица, несмотря на свое пролетарское и полупролетарское происхождение, переходят в лагерь врагов рабочих и крестьян и в течении 18, 19, 20, 21 и 22 годов ведут с Сов. властью активную вооруженную борьбу путем поднятия массовых восстаний, массовых убийств советских работников, грабежей, налетов и разрушений Советского хозяйства, железнодорожных путей и прочее.

С первого момента зарождения петлюровщины на Украине эти лица в разное время вступают в армию Петлюры, участвуют во всех боях против Советских войск и после разгрома петлюровской армии они, будучи не в состоянии во время улизнуть в Польшу, направляются по домам и сразу приступают к организации бандитских отрядов, с которыми и оперируют долгое время в районе Кременчугской и Николаевской губ., производя там варварские разрушения...

Перед судом Революционного трибунала стоят три наиболее видных рыцаря бандитизма и три рядовых, но не менее активных в борьбе с Советской властью, бандита: атаман Завгородний, атаман Зализняк, атаман Гупало, адъютант атамана Завгороднего - Компаниец и два их помощника Добровольский и Ткаченко. Эти три атамана, начиная с 1918 - 19 гг., имели в своем распоряжении вооруженные бандитские отряды и в течение 4-х лет оперировали в районе знаменитого Холодного Яра с прилегающими к нему Чутянскими, Черными, Мотроновскими, Нерубаевскими и Каменскими лесами, ведя беспрерывную партизанско-бандитскую борьбу с рабоче-крестьянской властью. Указанный район в силу его природных условий долгое время являлся бандитским гнездом петлюровских ставленников. Здесь оперировала масса банд, проводя свою варварскую работу, под руководством видных петлюровских деятелей.

Длительной упорной борьбой они постепенно, с громадными трудностями ликвидировались... Атаманы Завгородний, Зализняк и Гупало и их отряды, как наиболее живучие, долгое время уходили из-под удара красных частей, свили себе гнезда в упомянутых выше лесах и до последнего времени продолжали свой дикий разгул.

4 года эти рыцари лесов не давали возможности спокойно проводить советское строительство на довольно значительной части территории Украины, лишь к концу 1922 года ПП ГПУ на Правобережье... удалось удачно разработать и разгромить бандитское гнездо этих атаманов, захватить живыми наиболее ярких представителей петлюровского бандитизма.

Перечислить все случаи варварской разрушительной работы атаманов Завгороднего, Зализняка, Гупало и их ближайших помощников - Компаниец, Добровольского и Ткаченко не представляется возможным ибо сами обвиняемые при всем своем желании не могут описать налеты, грабежи и убийства и другие "подвиги" совершенные ими в течении столь длительного периода... " ⁷⁰ А ось фрагмент іншого документу - "Обвинувачувального висновку": "1923 г. января 24-го дня я, уполномоченный КРО ПП ГПУ, разсмотрев следственный материал по обвинению гр. гр. Завгороднего Илариона Захаровича, Голика-Зализняка Мефодия Фокича, Гупало Дениса Моисеевича, Компанийца Тимофея Архиповича, Ткаченко Василия Федоровича, Добровольскаго Алексея Трохимовича, Здобуть-Воля Константина Яковлевича, Ляшенко Ивана Яковлевича, Яковенко Григория Федоровича, Дробатковскаго Юрия Владимировича и Мушкета Леонида Павловича, обвиняющихся в организации вооруженного низвержения Сов. Власти, НАШЕЛ:

Летопись революции на Украине полна кровавыми страницами, вписанными в неё руками активных антиреволюционных социальных групп. Объединённые общим чувством ненависти к новым формам общественнаго строя, эти группы направили свою энергию к разжиганию возстания против революционной власти, помимо возстаний, носивших в общем и в целом эпизодический характер, их внимание было направлено к созданию постоянных активных ядер, дисциплинированных и сплочённых, находящихся под руководством более или менее выдающихся организаторскими и военными способностями к.-р. деятелей.

Условия украинской действительности сделали этот вид борьбы, - широкое применение и развитие партизанскаго, бандитскаго движения, преобладающим видом, развитие бандитскаго движения носило такой стремительный и серъёзный характер, что был период, когда Украина стала ВАНДЕЕЙ русской революции. Но даже на этом фоне, на фоне бешеного бандитского разгула, захлёстывавшего государственный аппарат, выделялись отдельные очаги, игравшие роль идейных, политических и тактических центров повстанчества. Эти центры вдохновляли повстанчество на дальнейшую борьбу и руководили его во всех отношениях. Из числа этих центров особенно выдаётся пресловутый Холодный Яр, который в результате своей долгой и упорной борьбы, стал в глазах к.-р. элементов символом борьбы против сов. власти. Бывали моменты, когда Холодный Яр, представлял собой жёлто-блакитный остров, среди бушующего моря гражданской борьбы, располагая огромными, хотя и не организованными, вооруженными силами. В процессе революционного строительства было сломлено сопротивление к. о. р. сил. Постепенно, один за другим, стали уничтожаться главные опорные пункты украинского бандитизма. Наконец они исчезли.

Как и следовало ожидать, наиболее упорно боролись за своё существование именно очаги повстанчества. Один за другим сдавали свои позиции. И только Холодный Яр продолжал держать знамя возстания.

К началу 1922 года украинского бандитизма как факта государственного значения уже не существовало. Исключением являлся район Холодного Яра, где он проявлял себя во всей красе. Все повстанческие заповеди свято блюлись холодноярскими атаманами. Террор и разрушение по прежнему стояли в порядке дня и проводились с чрезвычайной интенсивностью. В районах, прилегающих к Холодному Яру, бандиты чувствовали себя, как нельзя лучше, и в средине 22 г. обстановка внутреннего фронта на грани Кременчугской, Николаевской и Екатеринославской губ. напоминала время расцвета повстанчества. К этому времени в Знаменском и Елисаветградском районах оперировали банды Завгороднего, Зализняка-Гупало и Черного Ворона, общей численностью 120 сабель, при пулемётах, обладающие весьма значительной активностью. Помимо этого указанные банды располагали большими потенциальными силами в виде подпольных ячеек, организаций, повстанкомов и таемных сотен. Все эти скрытые кадры усиленно готовились к выступлению, дожидаясь момента всеобщего возстания с тем, чтобы по общему сигналу подняться и стать в ряды действующих банд. Чрезмерная насыщенность этого района к.-р. элементами и высокая активность бандитизма заставили ПП обратить внимание на район Холодного Яра с его уцелевшими последними могиканами бандитизма и контр-революции старой формации и тактики. Туда была брошена сильная ударная группа, которой после длительной разработки были достигнуты следующие результаты: выявлен и снят ряд существующих к.-р. повстанческих организаций, ликвидировано бандитское подполье, целиком захвачена группа лесных атаманов, и частично арестована группировка степных атаманов" ⁷¹.

Як же чекістам вдалося досягти успіху?

Операція "Заповіт"

Почалося все зі зради. Колишній "петлюрівець" Петро Трохименко (інколи Трофименко), "генерального штабу полковник", комендант Єлисаветграду (нині Кіровоград) в часи Української Народної Республіки, "начальник повстанських організацій Південного району", у квітні 1921 року був завербований ЧК. У січні 1922 р. в доповіді уповноваженому ОО ВУЧК "Про поїздку в м. Єлисаветград" він висловив пропозицію нейтралізувати холодноярське та з'єднане з ним єлисаветградське підпілля. Він пропонував використати себе як центральну фігуру чекістської операції - на підставі того, що добре знав ці райони і зажив тут особистої популярності ⁷².

Пропозиція Трохименка була прийнята і він, прибравши псевдонім "Гамалія", став називатися командиром вигаданої ним "Чорноморської повстанської групи". Після перших успіхів Трохименка-Гамалія - чекісти повірити в його провокаторську зірку. Один із керівників чекістів Євдокімов 29 червня 1922 року в листі до голови ҐПУ України В. Манцева писав, що "мы имеем солидную возможность провести глубокую разработку по выявлению и об'єдинению (фактически под нашим руководством) ряда ячеек и банд для ликвидации таковых... Данные, которыми мы располагаем в деле - с одной стороны, с другой - безусловный авторитет нашего секретного сотрудника, дают нам шансы на успех разработки" ⁷³.

Вже 1 липня 1922 року начальник 3-го відділення ПП ("полномочноє прєдставітєльство") ҐПУ на Правобережжі Ніколаєв видав оперативний наказ у справі № 206:

"Совершенно секретно.
Хранить как шифр.

Оперативный приказ по делу №206.
План разработки

... План для разработки и ликвидации намечается следующий:
1) Нашему центру необходимо решительно создать себе должный авторитет, так как только при этом условии мы сможем получить в свои руки исчерпывающие данные для ликвидации.
2) Ясно и точно определить районы и центральные пункты отрядов и подполий.
3) Получить в наше распоряжение списки с персональными сведениями и адресами проходящих лиц, особенно руководителей. Выяснить конкретно, какие местности служат базой и пополнением для отрядов и подполий.
4) Уяснить настроение партизан и подпольников и главным образом их главарей и каким способом можно добиться их объединения.
5) Добиться регулярной, постоянной связи з главными отрядов и подполий, построенной на признании последними зависимости и авторитета центра.
Только этим путем мы сможем иметь необходимые для ликвидации материалы.
6) Добиться возможности перенесения центра из Елисаветграда в другое более выгодное для нас место в отношении быстрой регулярной связи, но вместе с тем не слишком отдаленное от действительного центра разработки, таким местом намечается город Звенигородка.
7) Провести интенсивную работу, обеспечивающую нам возможность созыва съезда главарей. Это цель нашей работы.
8) Выяснить конкретно связи банд и подполий в военном и гражданском государственном аппарате. Особое внимание обратить на органы ГПУ и Красную Армию.
9) Выяснить какие претенденты имеются на главенство в данном районе среди банд и подполий... Все вышеуказанное необходимо провести в жизнь быстро и решительно. Помнить, что данное дело имеет исключительное государственное значение и требует напряжения сил и интенсивной напряженной работы, что является залогом в успехе.

Сугубое внимание обратить на регулярную связь с нами.
В средствах соблюдать экономию.
1 июля 1922 г.
п 3/206.
Полномочное представительство ГПУ на Правобережье, гор. Киева
Начальник 3 отделения ПП ГПУ ПБУ Николаев (підпис)
Подлинник получил и к точному и неуклонному исполнению принял:
I/07-22 г. уполномоченный Вихарев.
С подлинным верно: (підпис)" ⁷⁴.

Далі Трохименко-Гамалія діяв згідно із цим планом. Йому допомагав "сотник Завірюха" - Терещенко-Васильєв, теж недавній "петлюрівець". Геніальна робота цих юд ще раз підтвердила істину, що найнебезпечніший чекіст - колишній повстанець. І партизани сприйняли Петра Трохименка за свого, - адже знали його в ті часи, коли він був учасником Визвольних змагань. Українські підпільники в 1922 році були високими професіоналами (деякі з них, як Ларіон Завгородній, мали дев'ятилітній - з 1914-го - воєнний досвід!), чужий ніколи б не підібрав ключів до їхніх таємниць, підібрати міг тільки "свій".

Щоб викликати довіру, ці "свої" мали й говорити "по-своєму" - зрозумілою мовою, і зрозумілими категоріями. Накази "командуючого Чорноморською повстанською групою" Гамалія-Трохименка написані патріотично, динамічно, дисциплінуюче. Ці накази, безперечно, мобілізували лісове воїнство, піднімали дух козацтва, яке, відчувши тверду руку, що "готує всеукраїнське повстання", побачили позитивну перспективу. Якщо досі козаки "без надії сподівались", то тепер з'явилась "реальна" надія.

Трагічний парадокс: чекісти підбадьорюють повстанців на подальшу боротьбу... Для того, щоб остаточно розгромити гайдамаччину ХХ століття.

Просто таки неймовірна трагедія для українців: найсвятіші слова про обов'язок перед Батьківщиною були використані проти неї та останніх її героїчних лицарів.

Ось уривок одного з наказів Трохименка-Гамалія:

"Наказ №5 Військам Черноморської Повстанчеської Группи.

П'ять роківъ тягнеться велетеньська боротьба за Волю, незалежність Краю. Сотні, тисячі лягло від Дону аж (до) Карпат кращіх синів Украіни. Все, що було чесного, в кого тече в жилах кров могутніх лицарів-дідів, повстало до боротьби. Вони залишили семьі, вони відмовились вид персонального жіття, вони йшли не для наживи, а боротися за волю слабіх духом, котрі сидят в ярмі.

Страшний і тяжкий тягар взяли на себе ті, що вийщли до активноі боротьби. Страшенна видповідальність і перед Краєм за попалені села і знищені семьі. Через це кожний Отаман, кожний старшина, кожний козак повінен провірить кожний крок.

Зараз, коли готовиться ришуча боротьба, можливо в останній раз, повинен бути знищений ввесь уголовний элемент, котрый прісосався до нашоі політичноі (справи) боротьби і спекулюе на ніі...

За Отамана Орла (Нестеренка) є відомості, що ним одержано в Малій Висці кошти, забраний цукор і инше майно. Все це переведено не для державної справи, а пропіто з дівчатамі.

Панове Отамани і старшини і козаки!

Пом'ятайте, що мисця такім в ваших лавах немае.

Пом'ятайте! Що цей сором падае на всіх.

Пом'ятайте! Що Ви є цвіт і гордість нашого лицарства.

Пом'ятайте, що тільки лицарськими вчинками Ви добудете авторітет...

А Отаману Орлу в тижневий термін оправдатись перед групою. Коли це не буде, то через тиждень об'являе ця по за законом і обов'язок кожного козака його знищить; про що донести в Штаб Групи.

Слава і честь Вам, могутні і чесні орли Украіни!

Ганьба і смерть всім зрадникам Краю і справі.

Прочитать всим отрядам, організаціям і козакам Дівізій.

Командующій Черноморською Повстанчеською Группою
Генштаба полковник Гамалій (підпис),
начальник Штабу Групи сотник Завірюха (підпис)" ⁷⁵.

Слід звернути увагу на спробу Гамалія-Трохименка дискредитувати Герасима Орла-Нестеренка - безпосереднього начальника отаманів і козаків, до яких звертався підступний зрадник в надії очолити їх. І не просто дискредитувати отамана Орла, а спонукати його виправдовуватись. В чому?! В тому, що не робив. І перед ким?! Перед чекістами. Якщо ж Орел-Нестеренко не захоче виправдовуватись, то його на "законній" підставі можна буде оголосити поза законом і тоді - "обов'язок кожного козака його знищить".

Під виглядом наведення дисципліни Гамалія намагався з'ясувати стан організації, прізвища керівників та козаків. 28 серпня 1922 року в наказі №7 Гамалія-Трохименко висловив переконання, що "прийшов час, коли потрібно підрахувати всі наші сили. Кожен боєць повинен бути взятий на учет..." Цим же наказом Завгороднього призначено (яка насмішка долі!) командиром неіснуючої 1-ї кінної Холодноярської дивізії. Інші отамани теж отримали "призначення": "Командіром 1 полку призначається Отаман Залізняк, 2 полку - Отаман Черний Ворон, командіром 3 полку - Отаман Гупало..." І хоча ці накази мали формальне значення, бо отамани і так керували своїми загонами, все ж вони сприймались ними досить серйозно.

Чекісти Трохименко-Гамалія та Терещенко-Завірюха-Васильєв орієнтували холодноярських отаманів на участь у з'їзді отаманів, який буцім-то вирішить питання про загальне, всеукраїнське повстання - напередодні, як стверджували чекісти, переходу 1 жовтня української армії з-за кордону ⁷⁶. В наказі №10 вказані дата і місце проведення цього з'їзду - 29 вересня 1922 року у Звенигородці.

Денис Гупало відчував небезпеку, говорив Ларіону Завгородньому, що "Завірюха хоче нас всіх здати", та й інші попереджали Завгороднього не їхати на той "з'їзд". Але фатальна помилка Завгороднього затягнула у пастку і його самого, і його побратимів: Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Тимофія Компанійця... Добре, що на з'їзд не поїхав Чорний Ворон та інші отамани...

Оскільки 29 вересня 1922 року у Звенигородці чекісти заарештували Л. Завгороднього, М. Голика-Залізняка і Д. Гупала, то керівником Другої округи Холодноярської організації (ніким не обраним) став de facto Чорний Ворон (Лебединський).

Справжнє його прізвище Іван Якович Черноусов. В 1921 році загін - добре озброєних 150 піших і 25 кінних з одним кулеметом ⁷⁷, діяв у Черкаському, Чигиринському повітах, зокрема в Холодному Ярі, лісі Чута, на Звенигородщині, в Лебединських та Шполянських лісах, у районі сіл Товмач і Водяне, Виноградського монастиря, Мліїва, м. Городища, Білозір'я, м. Сміли... В 1922 році Чорний Ворон оперував у районі Знам'янки, Білозір'я, Товмача, Шестаківки, Єлисаветграда, Златополя і безпосередньо в Холодному Яру. Політичні гасла Чорного Ворона: "Бий комуністів і кацапів" ⁷⁸. Сексот так описував його: "Черний Ворон - высокого роста, черная длинная борода, длинные волосы до плеч, глаза черные, выражение лица суворое, серьезное, политически грамотен, сын крестьянина, одет в защитном, пишет стихи и украинские песни, называет себя поетом" ⁷⁹.

В оперативному зведенні Кременчуцького штабу ЧОН за 8 листопада 1922 року зазначається, що Чорного Ворона вбито 29 жовтня 1922 року поблизу с. Москаленки в 25 км від Сміли, а труп його буцім-то опізнали селяни і "амністовані бандити" ⁸⁰. А у "Доповіді про політичний стан Черкаського округу з 1926 року ⁸¹ стверджується, що загін Чорного Ворона "ліквідовано 6 червня 1925 року."

Отже, останнім Головним отаманом Холодного Яру, обраним на представницькому з'їзд, був Герасим Нестеренко-Орел. Він мав і найвище серед керівників Холодноярської військової організації військове звання - полковник. До якого часу він діяв, точно невідомо, принаймні, до другої половини квітня 1922 року, адже звіт сотника Ґонти про організацію "Холодний Яр" датується 23 квітнем 1922 року ⁸².

Відомо, що під час розкриття підпільної організації Нестеренка-Орла було заарештовано 648 осіб ⁸³.

Поиск по сайту: