Після Василя Чучупака

Після загибелі Василя Чучупака Холодноярську організацію очолив його заступник Іван Тимофійович Деркач, "старшина військового часу, син селянина з-під м. Жаботина" ⁴⁶, член Холодноярського повстанкому ⁴⁷. Він керував збройними силами Холодного Яру під час повстання весни - осені 1920 року.

На конференції повстанців, що відбулася 24 вересня 1920 року у Медведівці, Іван Деркач передав свої повноваження Костю Пестушку (Степовому-Блакитному), отаману Олександрійської (Степової) дивізії, якого в цей день було обрано Головним отаманом Холодного Яру і околиць. Наступного дня, тобто 25 вересня, як свідчить Юрій Горліс-Горський, на Деркача, котрий залишився командиром "Холодноярської бригади", в яку переріс полк гайдамаків Холодного Яру, здійснив замах син медведівського різника Хаїма - місцевий комсомолець, співпрацівник ЧК. Деркача було тяжко поранено і "Холодноярську бригаду" очолив Іван Петренко ⁴⁸.

Кость Юрійович Пестушко, обраний 24 вересня Головним отаманом Холодного Яру і околиць, народився 10 лютого 1898 року в с. Ганнівці на Катеринославщині (нині Петрівського району Кіровоградської області). Навчався в Олександрівському механіко-технічному училищі (нині Запорізький університет). У Першу світову війну рядовим воював на турецькому фронті. За хоробрість нагороджений двома Георгіївськими хрестами. Закінчив офіцерську школу в м. Горі. В ранзі підпоручика командував ротою на Західному фронті.

Кость Блакитний - один з організаторів повстання проти Добровольчої армії генерала Антона Денікіна. В 1919 році Блакитний очолив Середньодніпровську групу (2500 багнетів, 17 кулеметів), яка формально підпорядковувалася Нестору Махну. Збільшивши Середньодніпровську групу до 3000 бійців, перейменував її на Республіканське військо, чим викликав гнів у Нестора Махна. Далі діяв самостійно. В 1920 році - він вже отаман Степової (Олександрійської) дивізії, яка нараховувала до 20 - 30 тисяч козаків і старшин. Був одним із керівників повстання весни - осені 1920 року на Правобережній Україні. Бив червоних москалів від Херсону до Черкас - на території Херсонської, Катеринославської, Київської та Кременчуцької губерній. У жовтні 1920 року, вирушивши на чолі Степової дивізії в Катеринославську губернію на допомогу рідним селам, які палили будьонівці, склав із себе повноваження Головного отамана Холодного Яру ⁴⁹.

А Головним отаманом Холодного Яру став звенигородський отаман Ґонта (справжнє прізвище Іван Макарович Лютий-Лютенко). Народився він 24 червня 1897 року в Капустянському лісництві коло с. Товмача, що на Звенигородщині. Закінчив чотирикласну земську школу, згодом - приватні курси Паршина в Москві. Окрім диплому за 6 гімназійних класів, отримав із Московського навчального округу привітання як найкращий студент з математики. На фронті був у 8-му Московському гренадерському полку. Закінчив Омську школу прапорщиків. Лютневу революцію зустрів на посаді помічника командира 12-ї роти 290-го полку, що дислокувався в Черкасах. В 1918 році брав участь у боях проти більшовиків, зокрема коло станцій Гребінки та Бобринської (нині ст. ім. Тараса Шевченка). За Директорії Лютий-Лютенко - командир 25-го Черкаського куреня, що дислокувався у Смілі. Воював у складі Запорізької дивізії під командою Олександра Загродського. В повстансько-партизанському русі з 1919 року. Спочатку очолив загін звенигородських повстанців, сформований Семеном Гризлом. У різні часи його відділи нараховували від 300 до 800 козаків і старшин 12. Військове звання - сотник ⁵⁰.

Обраний Головним отаманом Холодного Яру на нараді в с. Матвіївці ⁵¹ наприкінці жовтня або в листопаді 1920 року. Мабуть, Ґонта Головним отаманом Холодного Яру був короткий час і радше формально, оскільки відразу після обрання відійшов на Звенигородщину, а головні сили холодноярців під проводом Пилипа Хмари і Ларіона Завгороднього провели окрему нараду, на якій вирішили пробитися на захід, до Польщі чи Румунії ⁵². Начальником штабу з'єднаного загону було обрано Терещенка.

Рейд виявився невдалим десь у грудні об'єднаний загін повернувся до рідної місцевості. Вже на початку січня 1921 року на Холодноярщину прибув представник уряду УНР Микола Іванович Бондарчук (інколи пишуть - Бондарук). У січні 1921 року на з'їзді отаманів Чигиринщини в с. Цвітній він був визнаний "старшим" повстанського руху Чигиринського повіту. Микола Бондарчук, об'єднавши під своїм керівництвом всі партизанські загони Холодного Яру, сформував нову структуру: начальником штабу і командиром відділу піхоти став Терещенко, командиром 1-го Холодноярського кінного полку - Ларіон Завгородній, командиром 2-го Холодноярського кінного полку (недоформованого) - Пилип Хмара ⁵³.

Є документ, що засвідчує іншу структуру Холодноярської організації: три гайдамацьких полки, підпорядкованих Пилипу Хмарі, помічником (заступником) якого був Ларіон Завгородній. На чолі перших двох полків стояли колишній поручик царської армії Хвиля (Бондаренко?) та Микола Бондарчук (Бондарук). За даними військової розвідки однієї з червоних частин сумарна чисельність трьох гайдамацьких полків станом на 17 червня 1921 року становила 850 шабель і піхоти. Існували ще й інші загони, зокрема у Чорному лісі ⁵⁴.

Пилип Панасович Хмара був одним із найавторитетніших повстанських керівників Холодного Яру. Народився у с. Цвітній Чигиринського повіту Київської губернії (нині Олександрівський район Кіровоградської області) в 1891 (1892?) році. Брати і сестри Хмари зростали без батьків, жили бідно. Всі працювали в наймах. Односельчани зазначали, що Пилип був "отчаяний з дєтства". З Першої світової війни прийшов повним георгіївським кавалером у званні унтер-офіцера. В повстанстві Хмара - щонайменше з 1919 року. Спочатку його відділ називався Першим Чорноліським повстанським куренем (мав власну печатку з гербом УНР). Згодом курінь переріс у Чорноліський полк і станом на 25 березня 1920 р. нараховував 300 кінних козаків та 300 піших. Місце дислокації - Чорний ліс, Холодний Яр, ліс Чута. Діяв також в Олександрійському, Єлисаветградському, Чигиринському та Знам'янському повітах. Здійснював рейди на Поділля.

Пилип Хмара і Микола Бондарчук були категоричними противниками "амністії". Щодо влади в повстанському русі, то Хмара ніколи не прагнув її, завжди готовий був поступитися іншому, достойнішому. Микола Бондарчук був людиною іншого складу: прагнув влади, був надзвичайно жорстким керівником. Він навіть хотів вбити отамана Пилипа Хмару за те, що той не виконав його розпорядження. Врешті, ця надмірна жорсткість, а також поразка в бою з Латиською дивізією (бригадою, полком?) неподалік Черкас у травні 1921 року і вирішили його долю. Спочатку він був зміщений. Сталося це на Чигиринському районному повстанському з'їзді, який відбувся у Цвітнянському лісі одразу після невдалого бою. У з'їзді взяла участь, окрім отаманів і старшин, ще й місцева інтелігенція. Бондарчука змістили в кінці травня на вимогу Герасима Орла-Нестеренка і Отаманенка, які повідомили, що "Бондарчук присланий з-за кордону як простий інформатор і на організацію права не мав" ⁵⁵. Незабаром, в липні 1921 року на з'їзді отаманів Холодного Яру Микола Бондарчук був оголошений поза законом через те, що в суперечці вбив отамана Терещенка, обраного у січні 1921 року на з'їзді отаманів Чигиринщини у с. Цвітній начальником Холодноярського повстанського штабу ⁵⁶.

Одним із керівників збройних сил Холодного Яру був Іван Петренко, "петлюрівський офіцер, у свій час амністований Совєтською владою" ⁵⁷. Ще у першій половині 1920 року він командував Першим (основним) куренем полку гайдамаків Холодного Яру. Юрій Горліс-Горський зображує його як "інтелігентного селянина, старшину". 25 вересня 1920 року після поранення Івана Деркача Петренко очолив Холодноярську "бригаду" ⁵⁸. В 1921 році (десь у червні - липні) Іван Петренко - начальник Холодноярського окружного штабу (заступники Іван Деркач та Чучупак - Семен чи Олекса). Головним отаманом Холодного Яру, як його називали більшовики, він, напевно, не був: принаймні, достовірних джерел, які би підтверджували це, поки знайти не вдалося.

Поиск по сайту: