Особливості післявоєнних капіталістичних криз

У післявоєнний період відбулися деякі зміни в циклічному характері капіталі­стичного відтворення. Абсолютні розміри спаду промислового виробництва і капі­таловкладень під час криз скоротилися порівняно з кризами 20-х і 30-х років. Тривалість спаду виробництва зменшилася. Проте кризи і спади виробництва в СШЛ — головній країні капі­талізму— відбувалися частіше, ніж до другої світової війни. У кредитно-фінансовій сфері кризові явища найсильніше проявлялися в галузі міжнародних розрахунків. Мали місце й біржові кризи, але не завжди вони відбувалися одночасно з кризами в промисловості. Яскраво виявилося неспівпадання криз у різних капіталістичних країнах. Такий хід капіталістичного циклу був характерний для післявоєнного періоду, аж до економічної кризи 1974-1975 pp.

На хід післявоєнного капіталістичного відтворення серйозно вплинула друга світова війна. Вплив відчувався аж до середини 50-х років. Велику роль відіграло створення заново в країнах Західної Європи і Японії ряду галузей промисловості. Цей фак­тор мав минущий характер. Разом з тим на хід капіталістичного циклу впливає ряд постійних факторів, значення яких дедалі посилюється. Це науково-технічна революція, зростання монопо­лізації господарства, економічної ролі держави, посилення бо­ротьби пролетаріату за свої життєві права, особливості розвитку економіки в колишньому колоніальному світі, економічне змаган­ня і боротьба двох світових суспільних систем.

Науково-технічна революція зумовила появу і бурхливий роз­виток нових галузей і видів виробництва. Нові галузі, як пра­вило, менше зазнавали криз, бо протягом певного досить тривалого часу попит на їх продукцію зростав швидко і стійко. Водно­час інші галузі впадали в кризу.

На величину капіталовкладень у кризові періоди впливала широка модернізація устаткування, пов'язана з прискоренням його морального зносу. Оскільки потреба в інвестиціях була значною і в цей час, розміри капіталовкладень скорочувалися менше, ніж у кризові роки довоєнного.періоду. Звичайно, це залежало не тільки від потреби в нагромадженні реального капіталу, а й від можливостей фінансування капіталовкладень, тобто від нагромадження грошового капіталу.

Певну роль у зміні картини криз відігравало розширення економічної діяльності буржуазної держави. Ніколи раніше ка­піталісти не мали під час кризи і перед її початком такої допо­моги держави, як тепер.

На хід циклу впливала боротьба робітничого класу. Успіхи боротьби робітничого класу певною мірою перешкоджали зни­женню попиту на споживчі товари під час кризи. Наприклад, дістали поширення колективні договори між профспілками і під­приємцями, в яких зафіксовано зростання номінальної заробіт­ної плати протягом ряду років. У період криз це дещо стриму­вало зниження доходів працюючих. Так само діяло забезпечення частини безробітних на певний строк грошовою допомогою. Але, як правило, монополії роздували ціни на предмети споживання і в кризові роки. Тому такі заходи не усували абсолютного зни­ження реальних доходів трудящих у кризові роки.

Економічні кризи породжують глибокі соціальні потрясіння в імперіалістичних країнах, прискорюють поразку капіталізму в економічному змаганні з соціалізмом. Тому імперіалістичні уряди вживають спеціальних заходів для підвищення темпів зростання економіки. Як правило, у періоди криз вони намага­ються координувати між собою економічну політику, проводити спільні заходи щодо врегулювання господарської кон'юнктури; розширюється втручання буржуазної держави в циклічні про­цеси, розробляються державні заходи, спрямовані на поступове згладжування економічного циклу і подолання економічної не­стійкості.

Проте в післявоєнний період капіталістична економіка пере­жила ряд великих потрясінь. Серед цих потрясінь особливо ви­діляється економічна криза 1974—1975 pp., яку можна порівняти лише з кризою початку 30-х років і яка, як відмічалось на XXV з'їзді КПРС, «поширилась одночасно на всі основні центри світового капіталістичного господарства». 1

¹ Матеріали XXV з'їзду КПРС, с: 31

Поиск по сайту: