Перетворення вартості і ціни робочої сили в заробітну плату

Як було показано у розділі IV, робітник у процесі праці відтворює вартість своєї ро­бочої сили і, крім того, створює додаткову вартість, яку безплатно привласнює капіта­ліст. У формі заробітної плати капіталіст відшкодовує лише частину створеної робітником вартості, а саме ту частину, яка еквівалентна вартості його робочої сили. Решта новоствореної вартості утворює додаткову вартість. Отже, ос­кільки у формі заробітної плати капіталіст відшкодовує вартість робочої сили, витраченої робітником у процесі праці, заробіт­на плата є іншим втіленням, іншою формою вартості робочої сили.

Вартість робочої сили, виражена в грошах, є ціна робочої сили. Зовні вона виступає у формі заробітної плати, тобто як ціна праці. Таким чином, ціна праці, заробітна плата при капіта­лізмі є перетворена форма вартості, а отже, і ціни специфічного товару робоча сила.

Як зазначалось, капіталіст оплачує робітнику вартість його робочої сили не до початку процесу праці, а після її виконання. Тим самим робітник своєю працею фактично авансує капіталі­ста. Перед тим як одержати у формі заробітної плати вартість своєї робочої сили, робітник повинен дати капіталісту певну кількість праці, включаючи додаткову працю. Але затрати пра­ці вимірюються, як уже відомо, робочим часом. Отже, певний час продуктивного функціонування робочої сили стає умовою оплати її вартості. Тому певний час праці, виражений у годинах, і такий, що відповідає середній за даних умов величині робочого дня, фактично прирівнюється до вартості робочої сили, яка функціо­нує протягом цього часу. Наприклад, денна вартість робочої сили, що дорівнює 6 дол., прирівнюється 8 годинам праці. Тим самим праця, тобто продуктивне функціонування робочої сили протягом 8 годин, оцінюється в 6 дол..

Таким чином, вартість і ціна робочої сили на поверхні явищ буржуазного суспільства набирають форми ціни її функції, тоб­то ціни праці. А ціна праці стає основою обчислення заробітної плати.

Ціна праці — такий самий уявний, ірраціональний вираз, як і ціна будь-якого товару, що не є продуктом людської праці, наприклад ціна землі. Ціна, як відомо, є грошовий вираз вартості товару, а праця вартості не має, отже, вона не може мати й ціни. Але такі ірраціональні категорії, як ціна праці, ціна землі тощо, випливають, як зазначав К. Маркс, із самих виробничих відно­син буржуазного суспільства. Те, що насправді приховано за ір­раціональною формою ціни праці, є вартість і ціна робочої сили. Саме тому ціна праці завжди менша від вартості, створеної пра­цею робітника.

Для того щоб одержати денну вартість своєї робочої сили, робітник змушений працювати повний робочий день. Тим самим форма заробітної плати приховує поділ робочого дня на необхід­ний і додатковий час. Уся праця робітника протягом робочого дня, в тому числі і в додатковий час, виступає як оплачена пра­ця, а весь час праці є ніби необхідним робочим часом. Таким чи­ном, форма заробітної плати приховує відносини експлуатації класу робітників класом капіталістів. Вона породжує ілюзію рів­ності робітника і капіталіста, маскує економічну залежність най­маних трудівників від власників засобів виробництва, фактично примусовий характер праці при капіталізмі. «Тому зрозуміле,— писав К. Маркс,— те вирішальне значення, яке має перетворення вартості і ціни робочої сили в форму заробітної плати, тобто у вартість і ціну самої праці. На цій формі прояву, яка приховує справжнє відношення і створює видимість відношення прямо протилежного, грунтуються всі правові уявлення як робітника, так і капіталіста, всі містифікації капіталістичного способу ви­робництва, всі породжувані ним ілюзії свободи, всі апологетичні виверти вульгарної політичної економії».1

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 509.

Поиск по сайту: