Суть виробничих відносин

Суспільно-виробничі відносини відрізняють­ся від тих відносин у виробництві, які мож­на назвати техніко-виробничими. Техніко-виробничі відносини — це відносини між людьми, зумовлені розстановкою їх у виробництві, що визначається лише техноло­гією або технікою, організацією процесу виробництва. Але будь-яка розстановка людей у виробництві уже передбачає, що люди перебувають у певних суспільних відносинах.

Економічні відносини є насамперед відносини власності, що диктуються самим процесом виробництва. Вироблені матеріаль­ні блага повинні бути споживані. Проте, щоб споживати який-небудь продукт, люди спочатку повинні його привласнити. Без привласнення немає й виробництва. «Всяке виробництво,— писав К. Маркс,— є привласнення індивідуумом предметів природи в межах певної суспільної форми і за її допомогою. В цьому розумінні буде тавтологією сказати, що власність (привласнен­ня) є умова виробництва» ¹.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 12, с. 671.

Привласнення засобів виробництва породжує особливі су­спільні взаємовідносини людей. Ці взаємовідносини людей, що відповідають їхньому ставленню до засобів виробництва і ре­зультатів праці як до своїх або як до чужих, називаються відно­синами власності. Названі відносини є необхідною умовою уча­сті людей у сукупному виробництві засобів до життя та їхньому використанні. Тому їх називають економічними, виробничими.

Відносини власності завжди пов'язані з речами, тобто із за­собами і предметами праці, а також із результатом праці — продуктом. Це означає, що відносини власності є відносини лю­дини до іншої людини через речі. Відносини власності являють собою об'єктивні матеріальні, економічні відносини людей одних до одних у процесі виробництва, що виявляються в їхньому ста­вленні до засобів виробництва і результатів праці як до своїх чи як до чужих. Ф. Енгельс відмічав, що «політична економія має справу не з речами, а з відносинами між людьми...» ¹, хоча ці відносини неодмінно перебувають у зв'язку з речами, а за певних умов навіть виступають в уречевленому вигляді.

Відносини власності становлять суть виробничих відносин і розрізняються за своїм типом. Якщо все суспільство в цілому ставиться до засобів, предметів і результатів праці як до своїх, то в наявності тип суспільної власності. Коли до даних умов суспільного виробництва (тобто до засобів і предметів праці) як до своїх фактично ставиться тільки частина суспільства, окремі його групи чи навіть окремі особи, а решта насправді усунена від привласнення цих умов виробництва, то в наявності тип при­ватної власності.

Буржуазні теоретики звичайно зводять відносини власності до правових, вольових відносин людей до речей, вихолощуючи соціальио-економічний зміст власності. На цій підставі вони про­голошують один певний тип власності, а саме приватну влас­ність, природним правом людини і тому вважають її священною і недоторканною.

Ревізіоністи розглядають власність тільки як зовнішній, юри­дичний вияв певного типу виробничих відносин, а не їхню суть. К. Маркс і Ф. Енгельс, розглядаючи відносини власності, не раз підкреслювали, що юридичні відносини — це тільки відображен­ня тих об'єктивних економічних відносин, які властиві кожному даному способу виробництва. Тільки так і можна розуміти зау­важення К. Маркса про те, що відносини власності (як право власності) є юридичним виявом виробничих відносин².

¹ Маркс /0, Енгельс Ф. Твори, т. 13, с. 467.? Див.: шач жг, т. 16, с. 27.

В основі всієї системи виробничих відносин, або, що те саме, відносин власності в широкому розумінні, лежать відносини власності на засоби виробництва. Від типу власності на засоби виробництва залежать зміст і конкретне поєднання загальних і часткових економічних інтересів членів суспільства, його со­ціальна структура, місце і становище людей у суспільному ви­робництві.

Поиск по сайту: