Виробничих можливостей

Головною економічною проблемою, яка постає перед економічними суб’єктами є необхідність виборупевного варіанту використання наявних ресурсів для виготовлення необхідних благ. Зазначена проблема зумовлена, по-перше, обмеженістю економічних ресурсів, по-друге, можливістю виробляти з одного виду ресурсу різні блага. Ці обставини породжують серед товаровиробникiв конкуренцiю щодо використання та розподiлу ресурсів й обумовлюють вибiр оптимального варіанту їх застосування.

Економiчний вибiр – це вибiр найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімуму витрат.

Щоб отримати максимальну кiлькiсть товарів та послуг за обмеженої кількості pecypciв, товаровиробнику необхiдно не тiльки забезпечити всі придатні для цього pecypcи, але й застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив якомога бiльший вклад у загальний обсяг виробленої продукцiї. Розв'язання проблеми економiчного вибору вимагає свiдомої, вiдповiдi на чотири основні питання економіки:

– Що виготовляти та в якій кількості?;

– Хто повинен приймати участь у пpoцeci виробництва продукцiї?;

– Як виробляти товари та послуги, за допомогою яких pecypciв i технологiй?;

– Для кого виготовляти товари та послуги, тобто хто отримає те, що вироблено?

Економічний вибір вважають оптимальним, якщо він зроблений на основі раціональної поведінки економічного суб’єкта.

Раціональна поведінка економічного суб’єкта – це поведінка, яка спрямована на максимальне задоволення індивідуальних потреб при наявних у індивіда ресурсах.

Модель раціональної поведінки ґрунтується на таких припущеннях:

1) економічний суб’єкт має багато цілей, при цьому жодна не може бути досягнута в повному обсязі;

2) суб’єкт збільшує споживання одного блага, жертвуючи споживанням іншого.

Згідно з теорією раціональної поведінки економічні агенти прагнуть до максимізації корисності, яка для споживача полягає у задоволенні всіх своїх потреб; для підприємства – в отриманні прибутку; для держави – в рівні добробуту громадян.

Критерієм доцільності здійснення певних дій в умовах економічного вибору є зіставлення у грошовому вираженні затрат та вигод, що з нею пов’язані. Доцільним вважається та дія, вигоди від якої є більшими, ніж затрати.

Надзвичайно важливо під час визначення затрат та вигод враховувати не тільки явні, але й неявні (альтернативні) затрати.

Альтернативнi затрати – це затрати, що визначають цiннiсть найкращого варіанту вiд якого вiдмовилися у процесi економічного вибору. Вони характеризуються цiннiстю втрачених можливостей: витрати на виробництво будь-якого блага, що вираженi через iнше, яким жертвують.

Наприклад, деякий випускник А після школи вступив до КНУТД, при цьому він відмовився від запропонованої йому роботи кур’єром у редакції журналу з річною заробітною платою 14000грн. на рік. Таким чином, випускник обравши навчання у ВНЗ, втратив певний доход. У мікроекономіці цей втрачений доход називають неявними або альтернативними затратами.

Альтернативна вартість – теоретичний показник, який вказує на скільки одиниць треба зменшити виробництво одного товару, щоб за рахунок вилучених факторів виробити одиницю іншого подібного товару. Таким чином альтернативна вартiсть виробництва товарів та послуг вимiрюється втраченими можливостями займатися найкращим iз доступних альтернативних видiв дiяльностi, якi вимагають тих самих затрат та pecypcів.

Таким чином, в економічній діяльності як окремі особи та підприємства, так і суспільство в цілому, постійно здійснює оцінку альтернативних варіантів та вибір найкращого з них. Однак, цей вибір в цілому є обмеженим виробничими можливостями, які являють собою можливості суспільства (окремого суб’єкта) щодо виробництва економічних благ при повному використанні всіх ресурсів та незмінному рівні технології.

Проблему економічного вибору відображає крива виробничих можливостей. Важливими припущеннями в мікроекономічному аналізі щодо побудови кривої виробничих можливостей є такі:

– економіка функціонує в умовах повної занятості ресурсів та досягає повного обсягу виробництва;

– наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно;

– технологія виробництва не змінюється;

– виробляється лише два блага.

Крива виробничих можливостей – це крива, яка відображає альтернативні варіанти випуску благ при повному використанні ресурсів (рис. 1.2).

Вона об’єднує точки максимально можливого виробництва двох благ за умови повного використання обмежених pecypciв. Рис. 1.2 представляє криву виробничих можливостей суспільства, в якому виробляються два товари –засоби виробництва (Y) та предмети споживання (X). Кутовий коефiцiєнт нахилу кривої виробничих можливостей показує альтернативну вартість виробництва двох благ.

У ситуацiї обмеженостi pecypciв нарощування виробництва одного блага можливе лише за рахунок скорочення виробництва iншого. Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зi зростаючим донизу кутом нахилу, що є проявом закону зростання альтернативної вартостi, який дiє внаслiдок недосконалої взаємозамiнюваностi pecypciв.

Bci точки на межi виробничих можливостей (А,В,С) є точками ефективного розподiлу pecypciв. Bci точки над кривою (Н) є недосяжними за даного обсягу pecypcів i даної технологiї. Точки пiд кривою (К) вiдповiдають неповному використанню ресурсів й характеризують їх неефективний розподіл.

Розширення виробничих можливостей, потребує або збільшення обсягів наявних ресурсів у суспiльстві (відкриття нових родовищ корисних копалин та створення замінників), або пiдвищення ефективності використання ресурсів за рахунок технологічних інновацій. Зазначені події будуть сприяти зрушенню кривої виробничих можливостей далі вiд початку координат, що означатиме наявність економічного зростання у суспільстві.

Поиск по сайту: