Виробнича функція та її властивості

Мікроекономічний аналіз розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію.

Підприємство є відкритою економічною системою, яка одночасно є як споживачем факторів виробництва, так і виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг.

Фактори виробництва або ресурси – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Розрізняють наступні групи факторів виробництва: праця –всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал, – засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.

Зважаючи на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу:

1) миттєвого – період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений;

2) короткострокового – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші – як постійні;

3) довгострокового –період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

За кількістю найменувань продукції підприємства можливо поділити на монопродуктові та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство випускає лише один вид продукції, тобто монопродукт.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку.

Крім того, підприємство володіє самостійністю та автономністюу прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Суб’єкт господарювання може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Виробничі відносини на мікрорівні – це, передусім, технологічні відносини. Технологія – це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.

Технологічна залежність між структурою витрат ресурсів та максимально можливим випуском продукції в теорії виробництва виражається за допомогою виробничої функції. Адже купівля факторів виробництва підпорядковується виробничим цілям, які і відображає виробнича функція.

Таким чином, виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (Х), що для цього використовуються:

Q = f (х₁, х₂, …, х_і, …, x_n), (9.1)

Існує багато типів виробничих функцій, оскільки кожна фірма має свою технологію виробництва. Це означає, що існує багато альтернативних варіантів виробництва певного обсягу продукції за різних комбінацій використання факторів виробництва. Отже, технологічно ефективних способів виробництва може бути багато, але економічно ефективним є лише один – той, який забезпечує мінімальні витрати.

В залежності від періоду часу фірма може змінювати або декілька факторів виробництва (в короткостроковому періоді) або всі (в довгостроковому періоді).

Для спрощення аналізу поведінки виробника вважається, що фірма в короткостроковому періоді може змінити використання лише одного фактору – праці (L). Всі інші фактори виробництва залишаються незмінними. Таким чином виробнича функція в короткостроковому періоді буде мати такий вигляд:

Q = f (L_і) – однофакторна виробнича функція (9.2)

Вона показує, який максимальний обсяг випуску можна одержати за даного рівня використання змінного фактору L.

У довгостроковому періоді весь спектр комбінацій факторів виробництва приймається як витрати праці (L) й капіталу (К). Відповідно виробнича функція може бути визначена так:

Q = f (L, K) – двофакторна виробнича функція, (9.3)

1) існує межа для зростання обсягу випуску, що може бути досягнута збільшенням витрат одного ресурсу при інших рівних умовах. Так, у фірми при фіксованій кількості машин та виробничих приміщень є межа збільшення випуску шляхом підвищення кількості додаткових робочих, оскільки робітник не буде забезпечений машинами для роботи.

2) існує певна взаємна доповнюваність факторів, проте без зменшення обсягу випуску ймовірна та визначена взаємозалежність даних факторів виробництва. Так, для випуску блага може бути використані різні комбінації ресурсів, можна виробити це благо при використанні меншого обсягу капіталу та більшого обсягу витрат праці й навпаки. В першому випадку виробництво вважається технічно ефективним порівняно з другим випадком.

Але існує межа того, наскільки праця може бути замінена більшим обсягом капіталу, щоб не скоротилося виробництво. З іншого боку, є межа використання ручної праці без використання машин.

Поиск по сайту: