Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає поведінку окремих економічних суб’єктів та їх взаємодію на однотоварних та галузевих ринках.

Як самостійна наука, мікроекономіка виникла не відразу, її історія становлення достатньо тривала й зумовлена потребами розвитку ринкової економіки.

У другій половині XIX ст. завершилося становлення економіки з ринковим механізмом регулювання. В нових економічних умовах актуальною стала розробка практичних проблем, що були пов’язані з цінами, попитом, пропозицією товарів тощо. Саме тому акцент змістився з дослідження загальних політекономічних проблем на вирішення завдань господарської практики.

Становлення мікроекономічної науки відбувалося на засадах класичної політекономії. Зокрема, широко використовуваний у мікроекономіці функціональний аналіз, був започаткований А. Смітом. У період пізнього класицизму була створена теорія факторів виробництва (Ж-Б. Сей) та закон спадної доходності (Т. Мальтус), що використовуються й у сучасних дослідженнях на мікрорівні. Однак, найбільш вклад у розвиток мікроекономіки внесли представники неокласичної наукової школи.

Мікроекономіка як самостійна наука у процесі еволюційного розвитку пройшла два етапи і нині перебуває на третьому:

I етап (70–80-ті. рр. XIX ст). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є Г. Госсен, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Дж. Б. Кларк. Основні досягнення першого етапу полягають у такому:

а) використання психологічного фактору в аналізі економічної поведінки суб’єктів та формулювання законів насичення потреб людини;

б) збагачення економічної науки відкриттям принципу граничної корисності й розробка кількісного (кардиналістського) підходу до її визначення; розвиток теорії про взаємовигідність, а не еквівалентність обміну;

в) створення порядкового (ординалістського) підходу до вимірювання корисності економічних благ;

г) обґрунтування теорії альтернативних витрат, згідно якої витрати виробництва залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати, щоб виробити певне благо;

д) розроблення проблем визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, модифікація теорії граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

II етап (90-ті рр. XIX ст. – поч. 30-х рр. XX ст.). Уцей час мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації й узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла «Принципи економіки» (в оригіналі «Principals of Economics», 1890) наука дістала свою першу назву – «Economics». Представниками другого етапу є А. Маршалл, У.-С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето, А. Пігу. Їх науковий внесок полягає в таких досягненнях:

а) визначення ринкової ціни – граничною користю та витратами виробництва; формулювання законів попиту та пропозиції; вивчення мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) формування математичної школи, вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстоких кількісних взаємозалежностей; обґрунтовано теорію загальної економічної рівноваги;

г) розмежування позитивної та нормативної економічної теорії;

д) введення до економічного аналізу фактору часу;

е) обґрунтування поняття «економічний добробут», визначення його найважливіших чинників; дослідження узгодженості інтересів індивідів, фірм та суспільства в аспекті відносин розподілу благ.

III етап (30-ті рр. XX ст. – до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі й поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман), теорія невизначеності та інформації (Дж. Стігліц).

Таким чином на межі XIX – XX століть, з’явився великий самостійний мікроекономічний напрям досліджень, який вивчає закономірності функціонування домогосподарств, фірм, ринків з метою надання рекомендацій щодо прийняття оптимальних управлінських рішень.

Сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку є умовним. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим ринок праці – це важливий напрям досліджень у макроекономіці, оскільки він пов'язаний з безробіттям та соціальною стабiльнiстю суспільства в цiлому.

Досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства, адже обидві науки вивчають механізм прийняття рішень підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Проте слід підкреслити, що кожна з них має окремий предмет дослідження. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит i ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання безпосередньо організаційно-управлінського механізму прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються у курсі економіки підприємства.

Мікроекономіка, як наукова дисципліна, реалізує такі функції:

1) IIояснення явищ які спостерігаються. Будь-яка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, які взято за аксіоми. Наприклад, для математики це поняття точки, відштовхнувшись від якої можна визначити, що таке лiнiя, площина, фiгура тощо. Для мiкроекономiки такою «точкою» є теза, що при виборi варіантів поведiнки економiчнi суб'єкти мають на меті максимiзацiю своєї корисності. Звичайно, у реальному життя ми зустрічаємося також з iррацiональною поведінкою суб’єктів. Однак, її розглядають як вiдхилення вiд норми, вважаючи що для бiльшостi господарюючих об’єктів властива рацiональна поведiнка.

2) Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результат реалiзацiї цiєї функцiї мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ці положення формулюються пiд час дослiджень економiчних залежностей. Використовуючи їх для прогнозування поведінки економiчних cyб'єктів, потрiбно пам'ятати, що вони дiють як тенденції i не обов’язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.

Поиск по сайту: