Власність: сутність, форми і місце в економічній системі

Власність - це сукупність суспільних відносин - економічних, соціальних, правових, політичних, національних, моральноетичних, релігійних тощо.. Власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Привласnення - процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Варто зауважити, що категорія " привласнення " породжує свій антипод - категорію " відчуження ". Відчуже ння - це позбавлення суб'єкта права на воло­діння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.

Головним об'єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є nривласнення засобів виробнцтва і його результатів.

Відносини власності виявляються через суб' єктитаоб' єкти власності. Об' єкти власності- це все те, що можна привласнити чи відчужити. Це: Засоби виробництва в усіх галузях народного господарства, Нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо), Природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо), Предмети особистого споживання та домашнього вжитку, Гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них, Інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси Суб' єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності. Це: Окрема особа (індивідуум) - людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків, Юридичні особи - організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм, Держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування), Декілька держав або всі держави планети

Юридичний аспект власності реалізується через право власності. Право влас ності - це сукуnnість узакоnеnих державою прав та норм економічnих взаємовідносин фізичних і юридич,nих осіб, які складаються між пи ми з приводу nривласnеnnя й використаnnя об'єктів власnості. Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями - володіння, користування і розnорядження. Це так звана тріада власності. Володіння. виражає відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого суб'єкта об'єктів власності з господарським володінням ними. Володарем об'єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар). Користування. Виражає економічні відносини влас ності з приводу виробничого чи особистого викорис тання корисних властивостей її об'єктів відповідно до функціонального призначення останніх. Розnорядження. передбачає, що розпорядник об'єкта є його повним власником, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об'єкта(використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо).

Власність як економічnа категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категорія відображає законо­давче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридич­них законів і норм.

Існують два підходи до класифікації форм власності: 1) Ввертuкально-історuчнuй і 2) горuзоuтально-структурний. Вертuкально-історuчнuй підхід визначає історичні форми вл.асності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою. Види і сторичної форми власності: Первісuообщuuuа форми власності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об'єкт власності - землю, а також на засоби праці й результати виробництва. Рабовласнuцька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба). Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина - кріпака). Капіталістuчна власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу. 2) Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію єкономічnuх форм власності, а також її види і типи.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність - це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі. Приватnа власність в усіх її формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо. Приватний тип власності виступає як сукупність 1) індивідуально-трудової, 2) сімейної, 3) індивідуальної з використанням найманої праці, 4) партнерської і 5) корпоративної форм власності. 1) Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу. 2) Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство). 3) Партперська власnість є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. 3 метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку вне­сеного ним капі талу чи майна у партнерській власності. 4) Корnоративна (акціоnерnа) власність - це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. Реальне право на розпорядження й управління капіталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом акцій.

Сусnільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу - nраця. Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній. Державна власність - це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади. Державна власність поділяється на 1)загальнодержавну і 2)муніципальну (комунальну). 1) Загальнодержавна власність - це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу. 2) Муnіциnальна (комунальnа) власність - це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо). Власність громадських та релігійних об'єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації. 3мішана власність поєднує різні форми власності: приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів Комбіновані форми власності. У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування виробництва відбувається процес об'єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіновапі форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об'єднання.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності: приватна; суспільна (колективна; державна). Допускаться також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на по­розі постіндустріального розвитку і характеризується динамізмом та новітніми тендепціями в розвитку відносин власності.