Поділ додаткової вартості на капітал і доход

При розширеному відтворенні на особисте споживання капіталіста витрачається не вся додаткова вартість; вона розпадається на фонд нагромадження і фонд споживання капіталіста. «Частина додаткової вартості,— писав К. Маркс,— «оживається капіталістом як доход, друга частина її застосо­вується як капітал, або нагромаджується» ¹. При цьому нагро­маджувану додаткову вартість витрачають для купівлі додат­кових засобів виробництва і для наймання додаткової робочої сили, тобто фонд нагромадження розподіляється на постійний і змінний капітал.

Візьмімо для прикладу капітал, в якому постійний капітал (с) відно­ситься до змінного (v), як 2:1, а річна норма додаткової вартості дорівнює 100%. Розглянемо, як зростатиме цей капітал, припустимо, протягом трьох років за умови, що норма додаткової вартості і відношення між с і v як у первісному капіталі, так і в додаткових капіталовкладеннях незмінні, а у фонд нагромадження відраховують щоразу 3/5 добутої в даному році додаткової вартості.

I рік: 200 000 с + 100 000 v + 100 000 m = 400 000

II рік: 240 000 с + 120 000 v + 120 000 m = 480 000

III рік: 288 000 с + 140 000 v + 144 000 m = 576 000

Цей приклад наочно показує, як фонд нагромадження щороку розподіляється між постійним і змінним капіталом. Незважаючи на очевидну необхідність такого розподілу нагромаджуваної до­даткової вартості, А. Сміт твердив, ніби всю її затрачають лише для купівлі додаткової робочої сили. Звертаючи увагу на це твердження, К. Маркс писав, що класична буржуазна політична економія мала рацію, коли на противагу передсуду, який ототож­нює нагромадження скарбів з нагромадженням капіталу, під­креслювала, що додатковий продукт споживають при капіталізмі не за стародворянським принципом марнотратства, а продук­тивно. Проте, вказував К. Маркс, нагромадження капіталу не може здійснюватися, якщо додаткова вартість витрачається тільки на купівлю додаткової робочої сили, бо для цього потрібні додаткові засоби виробництва, тобто елементи постійного капі­талу. Названу догму Сміта широко використовували для захи­сту і виправдань капіталізму. Багато захисників буржуазного ладу й сьогодні намагаються довести, ніби додаткову вартість, яка використовується для нагромадження, споживає робітничий клас і тому робітники нібито зацікавлені в посиленні капіталі­стичного нагромадження.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 561.

Насправді у нагромадженні капіталу заінтересований його власник — капіталіст. Капіталіст у гонитві за максимумом до­даткової вартості збільшує свій капітал. Крім того, жорстока конкурентна боротьба нав'язує кожному капіталісту закони ка­піталістичного способу виробництва як зовнішні примусові за­кони. Капіталіст не зможе зберегти свій капітал у боротьбі з іншими капіталістами, якщо не буде безперервно збільшувати його, а збільшувати капітал він може тільки дедалі зростаючим нагромадженням, дедалі більшою експлуатацією робітників.

Вульгарна політична економія пояснює нагромадження капі­талу бережливістю капіталістів, які нібито дбають про інтереси всього суспільства і заради збільшення виробництва обмежують свої потреби. Найповніше горезвісну «теорію утримання» капіта­лістів у галузі особистого споживання сформулював ще в мину­лому столітті один з представників вульгарної політичної екб-номії Н. Сеніор. Сеніор усі трудові процеси перетворив на акти утримання капіталіста. Він твердив, ніби хліб сіють тому, що капіталіст утримався і не з'їв насіння, що він позбавляє себе задоволення й утримується від споживання, коли «позичає» ро­бітнику знаряддя праці. Очевидно, якби капіталіст не «утри­мувався», іронічно зауважував К. Маркс, він міг би пожирати парові машини, бавовну, робочих коней тощо.

Сучасні буржуазні економісти і соціологи для затушовуван­ня експлуататорської суті капіталізму часто використовують, по суті справи, ті самі прийоми, що їх понад 100 років тому засто­совував Сеніор.

Закони капіталізму штовхають буржуазію на шлях викори­стання всіх способів збільшення додаткової вартості, застосу­вання наймерзенніших методів експлуатації трудящих. Ні біду­вання безробітних та їхніх сімей, позбавлених шматка хліба і навіть притулку, ні вимирання мільйонів розорених ремісників і селян, розчавлених великим машинним виробництвом, не зачі­пають власників капіталу. Навіть війну розглядають вони як один з кращих методів збагачення.

Тепер найбільш агресивні кола буржуазії, концентруючи в своїх руках величезні багатства, використовують нагромаджен­ня значною мірою для воєнних цілей. Колосальні затрати імперіалістичних держав на озброєння, будівництво й утримання військових баз, підготовку і ведення воєн є для хазяїв найбіль­ших монополій засобами для ще більшого нагромадження.

Поиск по сайту: