Колоніальна система монополістичного капіталізму

Колоніальна система імперіалізму є особ­ливою частиною капіталістичної системи світового господарства. Це система антаго­ністичних виробничих відносин між імперіа­лістичними державами і мільйонами наро­дів поневолених ними слаборозвинутих країн.

Основоположники марксизму-ленінізму розрізняли два типи колоній. Одним з них були поселення вихідців з метрополії. Приклад такої колонізації дає історія США, Австралії, Нової Зеландії, Канади. Переселенці прагнули перенести на «вільні» території і свою економічну систему. Переселенські колонії швид­ко перетворювались в економічно розвинуті країни. Другий тип колоній — країни, де маса основного населення поневолюється і експлуатується іноземними загарбниками. Приклади таких ко­лоній дають країни Азії і Африки. Для імперіалізму характерні колонії другого типу.

Основним засобом утворення колоній завжди було відкрите насильство, збройні територіальні загарбання. Політичне насиль­ство було основним засобом економічної експлуатації поневоле­них народів; загарбники примушували їх платити податки, пра­цювати на поневолювачів і т. ін.

Монополістичний капітал змінив основи колоніалізму. Він розширив масштаби територіальних загарбань до поділу всього світу, чого не могла зробити жодна з суспільно-економічних фор­мацій, які існували раніше. Одночасно імперіалізм створив нові засоби експлуатації, що грунтуються на істотній відмінності в рівнях економічного розвитку поневолювачів і поневолених. Цими засобами насамперед були вивіз товарів і особливо вивіз капі­талу.

Вивіз у колонії товарів, вироблених на технічно передових фабриках метрополій, перешкоджав розвитку в колоніальних країнах традиційного національного виробництва, яке не могло конкурувати з іноземною фабричною промисловістю. Виникнення власної національної промисловості дуже утруднювалось. Тим самим економічний механізм капіталістичного світового гос­подарства увічнював економічну відсталість колоніальних воло­дінь імперіалістичних держав.

Вивіз капіталу призвів до створення і розвитку в колоніаль­них і залежних країнах лише галузей виробництва, що постав­ляли товари для потреб метрополій. Скільки буде куплено цих товарів і по яких цінах — вирішували колонізатори. Однобічна спеціалізація економіки призвела до того, що промислові товари, необхідні для власного споживання, колоніям доводилося купу­вати в іноземних монополій по монопольно високих цінах. Таким чином, весь процес відтворення в колоніях, рівень національ­ного доходу цих країн, умови життя населення залежали від мо­нополістичного капіталу метрополій, що зумовило неможливість самостійного розвитку відсталих народів.

Отже, капіталістична система світового господарства відтво­рювала економічно відносини колоніального рабства.

Наочним прикладом цього є доля народів Латинської Америки. Країни Латинської Америки скинули політичну владу іспанських і португальських колонізаторів близько півтора століття тому, на початку XIX ст. Проте ско-номічний механізм колоніального поневолення, притаманний світовому капіта­лістичному господарству, не дав їм можливості протягом тривалого часу покін­чити з відсталістю і залежністю від імперіалістичних країн.

Характерним для системи світового капіталістичного госпо­дарства став поділ країн капіталістичного світу на економічно передові і відсталі. Глибокі відмінності в рівні розвитку, що [склалися між країнами капіталістичного світу на початок епохи імперіалізму, перетворились у безодню, яку важко подолати.

За даними Організації Об'єднаних Націй, якщо економічно відсталим країнам удасться забезпечити щорічний приріст національного доходу в 5%, то для досягнення сучасного рівня економічного розвитку Західної Європи їм потрібно буде 80 років, а Сполучених Штатів Америки —120 років. Най­менш розвинутим країнам для цієї мети потрібно 200 років.

Ленінська характеристика імперіалізму виділяє три форми колоніального поневолення, типові для монополістичного капіта­лізму,— колонії, напівколонії і залежні країни. Різноманітність форм колоніального поневолення пов'язана з різноманітністю за­собів, якими володіє для цієї мети монополістичний капітал.

Колонії — країни, в яких встановлена політична влада поне­волювачів, що забезпечує необмежену економічну експлуатацію цих країн.

Напівколонії —країни, формально політично незалежні, але вв'язані міжнародними нерівноправними договорами з імперіа­лістичними державами. Наприклад, договір між США і Пана­мою про передачу частини території останньої для проведення Панамського каналу поставив Панаму в залежне становище від (американського імперіалізму. Договори про створення іноземних військових баз на територіях напівколоній нерідко перетворю­ють відсталу країну в економічну вотчину і політичне знаряддя імперіалізму.

Залежні країни — держави, які поневолюються і експлуату­ються економічними методами панування монополістичного ка­піталу.

Ці форми колоніального поневолення забезпечували імперіа­лістичним державам ринки збуту товарів, джерела сировини, сфери застосування капіталів, воєнно-стратегічні плацдарми і резерви поповнення армій. Колоніальна система монополістич­ного капіталізму, в якій переважали колонії, була найбільшою системою колоніального рабства, що охопила більшу частину народів нашої планети. Вона поєднувала експлуатацію, яка грун­тується на прямому примусі, з формами економічного закаба-лення.

Роль колоній у системі світового капіталістичного господар­ства не була незмінною протягом усієї історії імперіалізму. Три­валий час колонії постачали метрополії гірничорудну і сільсько­господарську сировину, поглинали надлишкові товари спожив­чого призначення, надлишкові капітали і надлишкове населення, забезпечували імперіалістичні країни вигідними стратегічними плацдармами і дешевим гарматним м'ясом.

Ще на початку 50-х років нинішнього століття капітал США, Англії і Франції контролював приблизно 73% всіх запасів нафти, розвіданих в еко­номічно слаборозвинутих країнах, 72 — запасів природного газу, 90 —заліз­ної руди, 90 —хромової руди, 87 —нікелю, 100 —молібдену, ванадію, ртуті, 83 — міді, 93% — свинцю і т. д.

У 1913—1944 pp. із загальної суми зарубіжних капіталовкладень імпе­ріалістичних держав, що становила 44 млрд. дол., у колоніях було вміщено 25,2 млрд. дол., тобто приблизно 3/5 загального обсягу.

Експорт капіталу в колонії сприяв насадженню там капіта­лізму і капіталістичного підприємництва. Робітничий клас еко­номічно відсталих країн, що народжувався, походив із середо­вища розбрених феодальною та імперіалістичною експлуатацією селян. Злиденна заробітна плата і найтяжчі умови побуту стали типовими рисами експлуатації колоніального пролетаріату.

Коли ключові позиції в економіці колоніальних країн трива­лий час перебували в руках іноземного монополістичного капі­талу, умови для діяльності національного капіталу в сфері ви­робництва були особливо несприятливі. Місцева буржуазія праг­нула вкладати свої капітали в торгівлю, в лихварські операції, в купівлю землі. Тим самим її роль у розвитку національних продуктивних сил була дуже обмежена і клас буржуазії набував специфічної структури, в якій переважали верстви, не зв'язані з матеріальним виробництвом.

Колонізатори завжди становили мізерну меншість порівняно з пригнобленими народами. Тому вони потребували соціальної опори з місцевого, корінного населення. Цю роль звичай­но виконували феодали. Створювалось парадоксальне стано­вище, коли розвинутий капіталізм не руйнував, а консерву­вав відсталі, докапіталістичні форми господарства в своїх колоніях.

Розгортання національно-визвольної боротьби, яка розширю­валась і посилювалась під впливом Великої Жовтневої соціа­лістичної революції, привело до краху колоніальної системи, ліквідації колоніальних імперій. Сучасний імперіалізм позбав­лений колоній, але прагне зберегти своє економічне пану­вання в колишніх колоніях.

Поиск по сайту: