|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Критика буржуазних теорій заробітної плати
Зусилля буржуазних ідеологів завжди були спрямовані на те, щоб приховати справжню природу заробітної плати при капіталізмі, завуалювати її експлуататорську суть. Вони намагалися і намагаються довести «справедливість» існуючого рівня заробітної плати і безперспективність боротьби робітників за її підвищення. Заробітну плату буржуазні економісти трактують або як ціну праці, або як ціну послуг праці, чи як ціну продукту праці. Тим самим маскується специфічна природа товару робоча сила, затушовується безплатне присвоєння капіталістами додаткової вартості, тобто експлуатація праці капіталом. З розвитком капіталістичного способу виробництва буржуазні теорії заробітної плати видозмінювалися. їхня еволюція відображує специфічні риси і особливості різних етапів розвитку капіталістичного ладу, поглиблення і загострення його суперечностей.
Теорія "мінімуму засобів існування" ("залізний закон" заробітної плати) Спільною рисою буржуазних теорій заробітної плати в період домонополістичного капіталізму, особливо на ранніх етапах його розвитку, було прагнення обгрунтувати і виправдати злиденний рівень заробітної плати, звести його до вартості мінімуму життєвих засобів, абсолютно необхідних для фізичного існування робітників та їхніх сімей. Цю точку зору висунув В. Петті, її розвивали фізіократи і А. Сміт. Д. Рікардо, успадкувавши цю точку зору від своїх попередників, намагався дати їй більш розгорнуте обгрунтування. Він вважав, що рівень заробітної плати при всіх його коливаннях повинен наближатися до «природної ціни праці», що визначається мінімумом засобів існування робітника і його сім'ї. Він вважав, що коли заробітна плата перевищить цей мінімум, то підвищення добробуту робітників сприятиме збільшенню народжуваності, а отже, посиленню конкуренції між робітниками в зв'язку із зростанням пропозиції робочої сили і врешті-решт неминуче призведе до зниження заробітної плати до прожиткового мінімуму. При надзвичайному зниженні заробітної плати народжуваність скоротиться, попит на робочу силу підвищиться, що автоматично підніме рівень заробітної плати до «природної норми», тобто до прожиткового мінімуму. Таким чином, Рікардо явно схилявся до реакційного закону народонаселення Т. Маль-туса *. Проте якщо в працях Рікардо, який визнавав вплив побуту і звичаїв народу на рівень заробітної плати, проявлялося прагнення якось подолати вузькі рамки мальтузіанства, то створені пізніше вульгарною буржуазною політичною економією теорії цілком виходять з мальтузіанського закону народонаселення.
Концепція «мінімуму засобів існування» разом з мальтузіанською теорією народонаселення лягла в основу так званого залізного закону заробітної плати», який посилено проповідували в 60-х роках XIX ст. німецький дрібнобуржуазний соціаліст Ф. Лассаль та його послідовники. Реакційну суть «залізного закону» викрили К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони показали, що цей «закон» фактично підводить до відмови від революційної боротьби робітничого класу, бо з нього випливає, що злиденність робітничого класу зумовлена не специфічними законами капіталістичного способу виробництва, а природними законами.
* Критику цього закону наведено в розд. VI.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |