Критика буржуазних теорій заробітної плати

Зусилля буржуазних ідеологів завжди були спрямовані на те, щоб приховати справжню природу заробітної плати при капіта­лізмі, завуалювати її експлуататорську суть. Вони намагалися і намагаються довести «справедливість» існуючого рівня заробіт­ної плати і безперспективність боротьби робітників за її підви­щення. Заробітну плату буржуазні економісти трактують або як ціну праці, або як ціну послуг праці, чи як ціну продукту праці. Тим самим маскується специфічна природа товару робоча сила, затушовується безплатне присвоєння капіталістами додаткової вартості, тобто експлуатація праці капіталом.

З розвитком капіталістичного способу виробництва буржуазні теорії заробітної плати видозмінювалися. їхня еволюція відобра­жує специфічні риси і особливості різних етапів розвитку капіта­лістичного ладу, поглиблення і загострення його суперечностей.

Теорія "мінімуму засобів існування" ("залізний закон" заробітної плати)

Спільною рисою буржуазних теорій заробіт­ної плати в період домонополістичного капі­талізму, особливо на ранніх етапах його роз­витку, було прагнення обгрунтувати і ви­правдати злиденний рівень заробітної плати, звести його до вартості мінімуму життєвих засобів, абсолютно необхідних для фізичного існування робітни­ків та їхніх сімей. Цю точку зору висунув В. Петті, її розвивали фізіократи і А. Сміт.

Д. Рікардо, успадкувавши цю точку зору від своїх поперед­ників, намагався дати їй більш розгорнуте обгрунтування. Він вважав, що рівень заробітної плати при всіх його коливаннях повинен наближатися до «природної ціни праці», що визначаєть­ся мінімумом засобів існування робітника і його сім'ї. Він вва­жав, що коли заробітна плата перевищить цей мінімум, то під­вищення добробуту робітників сприятиме збільшенню народжу­ваності, а отже, посиленню конкуренції між робітниками в зв'яз­ку із зростанням пропозиції робочої сили і врешті-решт немину­че призведе до зниження заробітної плати до прожиткового мінімуму. При надзвичайному зниженні заробітної плати народ­жуваність скоротиться, попит на робочу силу підвищиться, що автоматично підніме рівень заробітної плати до «природної нор­ми», тобто до прожиткового мінімуму. Таким чином, Рікардо явно схилявся до реакційного закону народонаселення Т. Маль-туса *. Проте якщо в працях Рікардо, який визнавав вплив побуту і звичаїв народу на рівень заробітної плати, проявлялося прагнен­ня якось подолати вузькі рамки мальтузіанства, то створені пізніше вульгарною буржуазною політичною економією теорії ціл­ком виходять з мальтузіанського закону народонаселення.

Концепція «мінімуму засобів існування» разом з мальтузіанською теорією народонаселення лягла в основу так званого залізного закону заробітної плати», який посилено проповідували в 60-х роках XIX ст. німецький дрібно­буржуазний соціаліст Ф. Лассаль та його послідовники. Реакційну суть «заліз­ного закону» викрили К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони показали, що цей «закон» фак­тично підводить до відмови від революційної боротьби робітничого класу, бо з нього випливає, що злиденність робітничого класу зумовлена не специфічними законами капіталістичного способу виробництва, а природними законами.

* Критику цього закону наведено в розд. VI.

Поиск по сайту: