Економіко-математичні моделі

Моделі — це математичне вираження зв'яз­ків між економічними величинами. Є велика кількість найрізноманітніших моделей капі­талістичної економіки; серед них розрізняють часткові і загаль­ні, статистичні і динамічні, мікроекономічні і макроекономічні.

Моделі розрізняють за ступенем абстракції і за цілями, які переслідують їхні укладачі. Одні економісти намагаються ство­рити моделі, що можуть бути використані для пояснення спосте­режуваних явищ. Інші розглядають свої моделі як ілюстрації можливості економіки розвиватися в якихось визначених умо­вах. «Неокласичні моделі» (моделі Дж. Міда, Р. Солоу) зумов­люють економічне зростання факторами з боку пропозицій. В ос­нові їх лежить передбачення, що при повній зайнятості капітало­вкладення повинні дорівнювати сумі заощаджень. Вони мають форму «виробничих функцій», в яких математично виражаються деякі техніко-економічні взаємозв'язки факторів виробництва.

Неокласики намагаються використати виробничі функції в апологетичних цілях, щоб виправдати вульгарну теорію «про­дуктивності виробничих факторів». Робиться це так. Якщо про­дукція є функцією ряду виробничих факторів, тобто 0 = f (L, А, Q), де О — продукція, яку випускають, L — праця, К — капітал і Q — земля (природні ресурси), то при деяких дуже спрощених умовах формулу виробництва можна подати так:

За формулою випуск продукції дорівнює добутку величини кожного фактора виробництва на його «граничний продукт». Тим самим визначається вплив окремих факторів виробництва на при­ріст продукції. Основне завдання буржуазних економістів поля­гає в тому, щоб довести, ніби кожний фактор вносить однаковий вклад у створення вартості продукції, є рівноправним учасником її створення, а отже й споживання. Таким чином, робиться спроба спростувати марксистську теорію вартості, згідно з якою вартість створюється лише працею.

Новим у розробленні економіко-математичиих методів є створення багатосекторних моделей економічного зростання (на­приклад, моделі англійського економіста Р. Стоуна), які поєд­нуються з балансовими таблицями, зокрема з балансом «затра­ти— випуск» (він являє собою намагання відобразити зв'язки між окремими галузями економіки). Цей баланс складають у вигляді шахової балансової таблиці, в якій кожну галузь розглядають двічі: як вироблюючу і як споживаючу. По горизон­талі показують випуск, розподіл продукції і послуг кожної галу­зі, а по вертикалі — затрати даної галузі, що є продукцією інших галузей. Розроблення багатосекторних моделей економічного зростання спрямоване на те, щоб відобразити структурні зру­шення в економіці і дати основу для економічного програмуван­ня й обліку змін галузевої структури.

Розроблення економіко-математичних моделей свідчить про прагнення буржуазних економістів наблизитися до розв'язання конкретних виробничих завдань, і в цій галузі вони добилися деяких позитивних результатів. Почавши з моделі «стаціонарного суспільства», вони перейшли до моделі «економічного зро­стання». Харрод, наприклад, доповнив модель Кейнса аналізом вкладень в основний капітал залежно від змін випуску продук­ції. Буржуазні економісти, абстрагуючись спочатку від техніч­ного прогресу, розподілу національного доходу і зміни пропор­ції: капітал — продукція, згодом включили ці фактори в моделі. В перших економіко-математичиих моделях розглядався один фактор виробництва. Надалі на основі лінійного програмування до них було включено й інші фактори.

Значення моделей буржуазних економістів не може зрештою не визначатися тим, яка їхня теоретична, методологічна основа, їх будують на основі теорій «граничної корисності», «факторів виробництва» і «безкризового розвитку капіталізму», ігнорують антагоністичні суперечності капіталізму, його закономірності. Такі важливі соціально-економічні фактори, як класова боротьба, фактори, які впливають на величину нагромадження капіталу; на вартість робочої сили тощо, взагалі не знаходять будь-якого відображення в економіко-математичних моделях буржуазних учених.

Ідеологи капіталізму виходять з того, що капіталістичні від­носини нібито найкращі, а соціально-економічне середовище лишається незмінним, тому від нього можна абстрагуватися. Такі антинаукові абстракції роблять моделі буржуазних економістів непридатними для правильного відображення реальних процесів капіталістичного суспільства.

Поиск по сайту: