Сучасні маржнналістські концепції заробітної плати

Сучасні маржиналісти * намагаються узго­дити теорію «граничної продуктивності» з умовами, які склалися в економіці су­часного капіталізму, і насамперед з пану­ванням в ній великих капіталістичних об'єднань (монополій) у різних сферах суспільного виробництва.

* Прихильники сучасних варіантів теорії «граничної продуктивності». Нвзвацього напряму походить від англійського слова «marginal», що означає «граничний».

На думку маржиналістів, в цих умовах заробітна плата по­винна бути нижча, ніж при вільній конкуренції. Щоб довести і виправдати наступ капіталістів на життєвий рівень робітників, маржиналісти пристосовують поняття «гранична продуктивність» до сучасних умов. Вони твердять, що нині капіталістична фір­ма, яка має монопольну позицію у виробництві і збуті певних товарів, наймаючи нових робітників для розширення вироб­ництва, може заздалегідь розрахувати, яка кількість нових товарів надійде на ринок (чого кожний окремий капіталіст не міг зробити в умовах вільної конкуренції) і наскільки при цьому знизяться ціни внаслідок збільшення пропозиції товарів. Тому заробітну плату «граничного робітника» не можна встановити, виходячи з цін, які панували на ринку в момент його наймання.

Щоб з'ясувати, наскільки вигідно розширювати випуск това­рів, наймаючи додаткових робітників, фірма повинна спочатку полічити збитки, яких вона зазнає внаслідок продажу товарів по нижчих цінах. При цьому заробітна плата має визначатися так званим «граничним доходом» капіталіста, тобто доходом, що лишається після вирахування збитків, пов'язаних з падін­ням цін, які зачіпають не тільки додаткову, а й усю раніше випущену фірмою продукцію. Якщо робітники примушуватимуть компанію підвищувати заробітну плату вище рівня, який ви­значається «граничним доходом», вона скоротить обсяг вироб­ництва і звільнить частину робітників, які підуть у ті галузі, де є конкуренція, справлять там тиск на ринок праці і знизять заробітну плату зайнятих робітників.

Доповнення, що їх внесли сучасні теоретики «маржиналізму» в теорію «граничної продуктивності», аж ніяк не підвищили її теоретичної цінності.

Вони абсолютно не зачепили теоретичних і методологічних основ «класичної» теорії «граничної продуктивності» і, отже, корінні вади останньої повною мірою притаманні і її сучасній модифікації. Зокрема, міркування сучасних маржиналістів, як і їхніх попередників, грунтуються на положенні про незмінний рівень технічного розвитку, який не має нічого спільного із закономірностями капіталістичної конкуренції, в тому числі і в умо­вах сучасного капіталізму.

Єдиний новий елемент, внесений сучасними маржиналістами в «класичну» теорію «граничної продуктивності»,— це концепція «граничного доходу». Вона грунтується на тому положенні, що в зв'язку з падінням цін при розширенні фірмою виробництва і збуту товарів знижується капіталістичний доход на одиницю продукції. Але навіть тоді, коли в реальній дійсності таке зни­ження спостерігається, воно, як правило, компенсується зростан­ням маси такого доходу в зв'язку із збільшенням виробництва і збуту товарів. Це явище, яке має вирішальне значення в кон­курентній боротьбі великих капіталістичних об'єднань, позбав­ляє обгрунтованості твердження маржиналістів про необхідність зниження заробітної плати робітників у сучасних умовах. До сказаного можна лише додати, що в реальній дійсності капіта­лісти, навіть розширюючи виробництво, не знижують, а, як пра­вило, підвищують ціни, тим самим збільшуючи свої доходи.

Теоретичні побудови сучасних маржиналістів, як і їхніх по­передників, грунтуються на штучно сконструйованих моделях, що не відображують реальних процесів, які відбуваються в капі­талістичній економіці. Ці моделі, по суті, обмежуються розгля­дом поведінки окремої фірми і не зачіпають усієї сукупності суспільно-економічних зв'язків. Тому і висновки, які робить аб­солютна більшість прихильників сучасного маржиналізму на основі аналізу цих моделей, далекі від реальної дійсності. Вони мають відверто апологетичний характер. Майже всі сучасні мар­жиналісти прагнуть переконати трудящих у тому, що низький рівень їхньої заробітної плати, як і високий рівень доходів капі­талістичних фірм, об'єктивно зумовлений. При цьому трудящим прагнуть прищепити думку про недоцільність боротьби за під­вищення заробітної плати. Ця боротьба може нібито принести невеликій групі робітників лише короткочасний виграш, який зве­деться нанівець під впливом сил, що протидіють і зумовлені за­конами капіталістичної конкуренції. Але навіть короткочасного виграшу окремі групи робітничого класу, що добилися підви­щення заробітної плати, досягають ціною погіршення становища решти трудящих, бо капіталістична фірма компенсує підвищен­ня заробітної плати підвищенням цін, сприяючи тим самим роз­в'язанню інфляції, яка зачіпає інтереси трудящих як покупців. При цьому скорочується виробництво, а отже, зростає безро­біття і разом з цим скорочується заробітна плата в інших галу­зях економіки. Таким чином, інтереси однієї групи трудящих капіталісти намагаються зіткнути з інтересами іншоГ групи. Ді­яльність профспілок, спрямована на захист економічних інтере­сів робітничого класу, прихильники маржиналістських концепцій оголошують непотрібною і навіть шкідливою. Вона, за їх сло­вами, може лише штовхнути капіталістів на штучне скорочення виробництва з усіма негативними наслідками, що випливають звідси. Отже, профспілки, які ведуть боротьбу за економічні інтереси робітничого класу, оголошуються майже союзниками капіталістичних фірм у їхній політиці роздування цін, винуват­ицями безробіття, інфляції та інших корінних пороків капіталі-стичної системи виробництва.

Концепція "регульованої заробітної плати"

Теорія «граничної продуктивності» лягла в основу концепції «регульованої заробітної плати» англійського економіста Дж. М. Кейнса, розробленої ним у праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», опублікованій в 1936 р. Кейнс пов'язував обсяг виробництва і зайнятість з певним рів­нем заробітної плати. Одне з найважливіших положень кейн-ріанської теорії полягає в тому, що при незмінному рівні техніки при даних організації і засобах виробництва обсяг виробництва (а звідси й зайнятості) перебуває в оберненому відношенні до реальної заробітної плати. Зростання зайнятості без збільшен­ня машин і обладнання призводить, на думку Кейнса, до падін­ня продуктивності праці «граничного робітника», а звідси — до зниження реальної заробітної плати. Тому кейнсіанці вважають зменшення реальної заробітної плати через «помірну» і «регу­льовану» інфляцію одним із засобів, що сприяють зростанню зайнятості. Сучасні кейнсіанці рекомендують також проводити політику стримування зростання номінальної заробітної плати, обґрунтовуючи це тим, що її підвищення призведе до скорочення прибутків капіталістів, а отже, до ослаблення стимулу до інве­стицій; це спричинить падіння виробництва, скорочення зайня­тості і зростання безробіття. Неважко побачити, що прихильни­ки теорії Кейнса пропонують робітникам в ім'я збільшення за­йнятості миритися з блокуванням їхньої заробітної плати та її інфляційним знеціненням.

"Колективно-договірна" теорія заробітної плати

Представники сучасної «колективно-договір­ної» теоріҐзаробітної плати виходять з того, що є верхня і нижня межі ставок заробітної плати для робітників однієї спеціальності і однакової кваліфікації. Рівень ставок залежить від потреб капіталістів у робочій силі і потреб робітників у роботі. Кон­кретна величина тарифних ставок у межах мінімуму і макси­муму є результатом переговорів, угоди між капіталістами і пред­ставниками робітників і залежить від так званої договірної еили кожної із сторін, тобто від тих сил, засобів і способів, за допо­могою яких одна із договірних сторін може протистояти натиску іншої і нав'язати їй свої умови або примусити її на компроміс.

Теорія «колективно-договірного» регулювання заробітної пла­ти не дає відповіді на питання, чим визначаються крайні межі коливання тарифних ставок, а також діапазон цих коливань. Вважають, що в конкретній ситуації максимальний рівень ставок, на який капіталіст готовий погодитися, може бути визначений і побоюваннями можливого збитку, якщо витрати на робочу силу будуть дуже високі. Мінімальний рівень тарифних ставок може бути встановлений на основі оцінки ступеня опору робітників зниженню рівня життя, сили профспілки, розмірів фонду допо­моги страйкарям тощо.

У «колективно-договірній» теорії аналіз докорінних еконо­мічних факторів, які визначають рівень заробітної плати, під­мінюють вивченням деяких соціальних факторів, що впливають на коливання тарифних ставок. Це роблять для того, щоб допо­могти капіталу і відповідним урядовим організаціям у розробці стратегії і тактики протидії вимогам робітничого класу про під­вищення заробітної плати.

Частина прихильників цієї теорії намагається визначити межі заробітної плати на основі концепції «білатеральної (двосторонньої) монополії». Вони твердять, що монополістами на ринку праці є не тільки капіталістичні компанії, а й профспілки. Якщо монополістом є капіталіст, то рівень заробітної плати да­ної групи робітників буде нижчий, ніж в умовах вільної конку­ренції. Якщо ж монополія на ринку праці належить профспілці, рівень заробітної плати буде вищий, ніж в умовах вільної кон­куренції. Концепція «профспілкової монополії» спрямована на те, щоб перекласти на профспілки відповідальність за низьку заробітну плату і безробіття серед неорганізованих у профспіл­ки fpyдящиx, нацькувати одну частину пролетаріату на іншу, внести розкол у робітничий рух.

Поиск по сайту: