Теорія «інфляційної спіралі заробітної плати і цін»

Концепція «інфляційної спіралі заробітної плати і цін» активно використовується для обгрунтування і виправдання політики «за­морожування» заробітної плати. Згідно з цією теорією, підвищення заробітної плати, збільшуючи витрати виробництва, обов'язково веде до зростан­ня цін, причому не тільки в даній галузі, а й у галузях, що спо­живають її продукцію, тобто врешті-решт спричинює загальне підвищення цін. Зростання цін змушує робітників вимагати но­вого підвищення заробітної плати, що знову-таки веде до підви­щення цін, і так без кінця. Отже, те, що виграють робітники даної галузі як одержувачі заробітної плати, вони разом з ро­бітниками інших галузей та іншими категоріями трудящих втра­чають як покупці.

Марксизм-ленінізм давно відкинув вульгарні вигадки буржу­азної політичної економії, ніби ціни товарів визначає або регу­лює заробітна плата. Насправді підвищення заробітної плати впливає не на рівень цін, а на рівень прибутків.

Неважко побачити, що теорія «інфляційної спіралі» покла­дає відповідальність за зниження життєвого рівня трудящих на робітничий клас. З цієї концепції випливає, що погіршення ста­новища трудящих капіталістичних країн — не результат дії еко­номічних законів капіталізму, а наслідок боротьби робітників за підвищення заробітної плати. Робітники і профспілки роз­глядаються ледве не як винуватці інфляції і пов'язаних з нею економічних утруднень. Так робиться спроба переконати робіт­ників відмовитися від боротьби за підвищення заробітної плати.

Теорія "компенсації"

Останніми роками в капіталістичних краї­нах здійснюються пошуки нових теоретичних концепцій і практичних заходів, які могли б бути використані (і вже використовуються) буржуазією для поси­лення експлуатації робітничого класу і одночасно для ідеоло­гічного обгрунтування нових методів експлуатації. Вони впро­ваджуються під прапором так званої «гуманізації праці», «під­вищення якості трудового життя» і т. д. Складовою частиною цих доктрин і пов'язаних з ними практичних заходів є так зва­на теорія «компенсації». Згідно з цією теорією, заробітна плата нібито витрачається тільки на задоволення фізіологічних потреб і її для цього цілком досить. Але мова повинна йти не про під­вищення заробітної плати, а про задоволення емоційних і соці­альних потреб, чого можна досягти забезпеченням певного соці­ального статусу (наприклад, наданням найбільш кваліфікованим робітникам статусу службовців з привілеями, що випливають звідси, переведенням їх на помісячну оплату, забезпеченням ро­бітникам можливості «участі в управлінні», гарантуванням пев­них благ після закінчення періоду трудової діяльності тощо).

Різновидом цієї теорії є теорія «гнучкої компенсації», за якою заробітна плата повинна враховувати індивідуальні потреби робітників і службовців, зумовлені віком, сімейним станом та іншими факторами.

У зв'язку з цим пропонують, оплачуючи робочу силу, врахо­вувати й побажання самого робітника, надавати йому можли­вість частину коштів одержувати готовими грішми, у вигляді заробітної плати, а другу частину — у формі так званих відкла­дених виплат: у вигляді так званої участі в прибутках, у формі пенсій, допомоги тощо. Таким чином, замість збільшення заро­бітної плати пропонується перспектива відкладених виплат.

Зрозуміло, що справжнє становище робітничого класу в су­спільстві визначається його ставленням до засобів виробництва, а не тими чи іншими уявними змінами в його «соціальному ста­тусі», у формах заробітної плати, її структурі чи методах виплати.

Дуже показова еволюція буржуазних теорій заробітної плати від спроб, хоч і невдалих, класичної школи буржуазної політич­ної економії розкрити суть заробітної плати і закони її руху до вульгаризаторських концепцій, в яких під виглядом теорії пода­ються наукоподібні банальності, що поєднуються з відкритою відмовою від будь-якого теоретичного аналізу. Підпорядкування економічних теорій антиробітничій політиці імперіалістичних держав і практичним потребам монополій, безсоромна апологе­тика капіталізму, дедалі більш витончені спроби камуфлювати зниження реальних доходів робітників — такий безславний фі­нал, до якого нині прийшли представники буржуазних концеп­цій заробітної плати.

Поиск по сайту: