Фактори, які визначають норму прибутку

Норма прибутку залежить насамперед від норми додаткової вартості. Чим вища норма додаткової вартості, тим вища за інших однакових умов і норма прибутку. Це зумов­лено тим, що збільшення норми додаткової вартості призво­дить до зростання її маси, що, в свою чергу (при незмінному авансованому капіталі), призводить до підвищення норми при­бутку.

Отже, всі методи, за допомогою яких капіталісти збільшують норму додаткової вартості (подовження робочого дня, підвищен­ня інтенсивності праці і її продуктивності, зменшення заробіт­ної плати порівняно з вартістю робочої сили тощо), одночасно підвищують і норму прибутку.

Норма прибутку залежить також від органічної будови капі­талу. Причому ця залежність обернена: чим нижча органічна будова капіталу, тим виша (за інших однакових умов) норма прибутку, і навпаки. Із зростанням органічної будови капіталу питома вага змінного капіталу в загальній сумі авансованого капіталу знижується. А оскільки додаткова вартість створюється не всім капіталом, а тільки його змінною частиною, то за інших однакових умов на кожні, припустимо, 100 одиниць застосовува­ного авансованого капіталу виробляється тим більше додатко­вої вартості, чим більше на кожні 100 його одиниць припадає змінного капіталу.

Це можна простежити на прикладі з двома однаковими за величиною капіталами, які мають неоднакову органічну будову. Якщо норма додатко­ві вартості дорівнює 100%. то капітал, який складається з 90с+10v,

Норма прибутку залежить також від швидкості обороту капі­талу. Збільшення швидкості обороту капіталу прискорює і обо­рот змінного капіталу. Це дає можливість капіталістові експлуа­тувати більшу кількість робітників і здобути більшу масу до­даткової вартості без відповідного збільшення авансованого капіталу. В результаті збільшується річна маса додаткової вартості і норма прибутку підвищується.

Залежність норми прибутку від швидкості обороту капіталу фетишизує відносини капіталістичної експлуатації: створюється видимість, що джерелом прибутку є процес обігу. Буржуазні економісти, прихильники мінової концепції, широко використо­вують цю видимість для тверджень, ніби вирішальною сферою економічного життя є не виробництво, а обіг і що прибуток ство­рюється саме в обігу, а не в результаті експлуатації найманих робітників.

Фактором, який впливає на норму прибутку, є економія на постійному капіталі. Така економія дає можливість капіталісто­ві зменшити витрати виробництва, а це при незмінних цінах реалізації збільшує масу і норму прибутку. Крім того, економія в застосуванні постійного капіталу за інших однакових умов веде до зниження органічної будови капіталу, що, як було вже з'ясовано, супроводиться підвищенням норми прибутку.

Методи економії на постійному капіталі різноманітні. Най­важливіші з них такі: а) здешевлення засобів виробництва внаслідок зниження їхньої вартості. Цього досягають підвищен­ням продуктивності праці на основі науково-технічного прогресу, заміною менш продуктивної техніки продуктивнішою і відносно менш дорогою (з розрахунку на одиницю потужності або про­дуктивності); б) удосконалення організації праці і виробниц­тва, впровадження прогресивної технології, скорочення витрат сировини, палива та інших матеріалів з розрахунку на колену одиницю продукції, яка випускається, використання відходів виробництва, тобто раціональніше використання основного капі­талу і матеріальної частини оборотного капіталу.

Економія в застосуванні постійного капіталу забезпечується також через подовження робочого дня і підвищення інтенсив­ності праці найманих робітників. У цьому разі при тому самому основному капіталі приводиться в дію більша маса живої праці, виробляється більше додаткової вартості і норма прибутку збіль­шується.

Одним з найважливіших засобів скорочення витрат на постій­ному капіталі є економія на умовах праці і техніці безпеки робітників. Капіталісти намагаються звести до мінімуму витра­ти на створення нормальних умов для робітників. Там, де роблять додаткові витрати на поліпшення умов праці, вони з лихвою компенсуються інтенсифікацією праці, яка підвищується в зв'язку з цим.

К. Маркс відзначав, що капіталізм, ставлячись надзвичайно ощадливо до праці, уже здійсненої, уречевленої в засобах вироб­ництва і у випущених товарах, є водночас значно більшою мі­рою, ніж попередні способи виробництва, «марнотратцем людей, живої праці, марнотратцем не тільки тіла і крові, але й нервів і мозку»¹. Сучасний капіталізм, використовуючи досягнення науково-технічної революції, «раціоналізуючи» виробництво і застосовуючи зовні замасковані і більш витончені методи, довів прискорення ритму виробництва і ступінь інтенсивності праці до крайніх меж. У небезпечних розмірах для життя і здоров'я трудящих зросли нервово-психічні навантаження в трудовій діяльності робітників на сучасних капіталістичних підприєм­ствах.

Поиск по сайту: