Критика буржуазних теорій вартості

Початок теорії трудової вартості поклали представники буржуазної класичної полі­тичної економії (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо). Проте класики буржуазної політичної економії не змогли послідовно розвинути цю теорію, бо вони плутали суспільні від­носини між людьми з відносинами між речами. У ряді випадків вони відступали від теорії трудової вартості, були непослідов­ними, їм не вдавалося з'ясувати суть капіталізму.

К. Маркс послідовно розвинув теорію вартості, викрив под­війний характер праці, яка виробляє товар, і на цій основі в кін­цевому підсумку розкрив справжню суть капіталістичної експлу­атації, її механізм, закон руху капіталістичного господарства. К. Маркс показав, що теорія товару і теорія трудової вартості є ключем до розуміння законів розвитку капіталізму. Ще до виникнення теорії трудової вартості буржуазні економісти нама­галися знайти закони, які управляють рухом цін, але не змогли проникнути в глибину явищ. Тому вони пояснювали ціни то спів­відношенням попиту і пропозиції, то корисністю речей. Згодом ці ідеї підхопила буржуазна вульгарна політична економія, яка поставила собі за мету свідомий захист капіталізму. Вона висту­пила проти марксової теорії трудової вартості, намагаючись протиставити їй свої теорії.

Однією з таких теорій є теорія «попиту і пропозиції», при­хильники якої, як правило, заперечують який-небудь внутрішній зміст вартості, зводять її до суто кількісного співвідношення. За цією теорією, ціна, по суті справи, збігається з вартістю, а вартість визначається як результат коливань попиту і пропо­зиції. Представники цієї концепції не можуть пояснити суть вар­тості, не дають відповіді на запитання, що є змістом ціни, коли попит дорівнює пропозиції. Вони крутяться в порочному колі, пояснюючи коливання цін коливанням попиту і пропозиції, а ко­ливання попиту і пропозиції — коливанням цін.

Інша вульгарна теорія вартості пояснює ціни товарів витра­тами виробництва цих товарів. Але витрати виробництва в умо­вах буржуазних відносин виступають як певна сума цін. Вихо­дить, що ціни товарів визначаються витратами їхнього виробни­цтва, а витрати виробництва визначаються цінами товарів. І ця теорія виявляється в замкнутому колі, оскільки пояснює ціни ціпами.

Сучасні буржуазні економісти широко пропагують теорію, яку розкритикував свого часу ще К. Маркс, згідно з якою вар­тість є результатом дії трьох факторів виробництва: праці, капі­талу (втіленого в засобах виробництва) і землі. Представники цієї теорії намагаються підмінити суспільні відносини між людь­ми відносинами між факторами виробництва. Але науковий під­хід вимагає розрізняти економічну і технічну сторони виробни­цтва. Звичайно, у виробництві споживної вартості беруть участь усі три фактори виробництва. Але в цьому разі нас цікавить не сама споживна вартість товарів, а вартість, тобто ті відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва товарів. Вартість — це не результат затрат праці взагалі, а результат затрат суспільної праці. Одні затрачають більше праці, інші — менше, одні трудяться, інші зовсім не трудяться і все-таки при­власнюють собі незмірно більше продуктів виробництва, ніж ті, хто трудиться. Завдання політичної економії в тому, щоб викрити суть відносин між людьми, які виникають з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання речей.

Марксистсько-ленінська політична економія розглядає вар­тість як вияв об'єктивних суспільних відносин між людьми в процесі праці. Теорія «трьох факторів виробництва» має явно апологетичне, реакційне призначення, бо вона намагається до­вести відсутність експлуатації при капіталізмі. Згідно з цією теорією, власник кожного фактора ніби одержує повний еквіва­лент того, що він створює: робітник ніби одержує еквівалент своєї праці — заробітну плату, власники землі і капіталу — те, що вироблено капіталом і землею (прибуток і ренту). Виходячи з теорії «трьох факторів виробництва», її представники пропо­відують гармонію класових інтересів при капіталізмі.

Досить поширеною в сучасній буржуазній політичній еконо­мії є теорія «граничної корисності», в основі якої лежить суб'єк­тивістське трактування вартості. Згідно з цим напрямом вуль­гарної політичної економії, вартість є суто психологічне явище, суб'єктивна оцінка товару, яка, в свою чергу, визначається його корисністю. Ступінь цієї корисності ніби залежить від кількості товарів: чим менше їх, тим більша їхня корисність, і, навпаки, чим більше товарів, тим їхня корисність менша. Цінність това­рів, стверджують автори цієї теорії, визначається їхньою гра­ничною (найменшою) корисністю. Ця теорія ігнорує суспільний характер виробництва, суспільні відносини між людьми.

Вартість є об'єктивне економічне відношення, а не результат психологічних оцінок. Якими б не були такі оцінки, наприклад, невеликого відрізу тканини, він менше коштуватиме, ніж авто­мобіль, бо на виробництво останнього затрачено значно більше суспільної праці. Суб'єктивістська теорія вартості намагається спростувати положення про наявність об'єктивних економічних законів, які визначають розвиток суспільного виробництва. Вона підмінює об'єктивний підхід до вивчення явищ підходом суб'єк­тивним, дослідження виробничих відносин — аналізом психоло­гії ізольованої людини, історичний підхід — позаісторичним.

Сучасні буржуазні теорії вартості — це, як правило, суміш розглянутих вище теорій: «попиту і пропозиції», «витрат вироб­ництва», «трьох факторів виробництва» і суб'єктивістської теорії вартості.

Деякі буржуазні економісти звинувачують К. Маркса в тому, що він ніби підійшов до економічних явищ з точки зору етики, докоряючи йому тим самим в уявній відсутності об'єктивного, наукового підходу. Насправді К. Маркс і Ф. Енгельс не раз під­креслювали, що вони виходять не з моральних міркувань, не з моральної оцінки значення праці, а з того простого об'єктивного факту, що будь-яка нація вимерла б від голоду, якби зупинила процес виробництва. К. Маркс і Ф. Енгельс завжди виходили з об'єктивної оцінки значення праці в житті суспільства, яке проявляється в будь-яких суспільних умовах.

Реформісти і ревізіоністи слідом за буржуазними економі­стами також проповідують різні антинаукові teopu вартості і, спираючись на них, намагаються довести неспроможність теорії трудової вартості К. Маркса. Вони твердять, що «абсолютна вар­тість» (тобто вартість як втілення затрат праці — субстанція вартості) не існує, що це «надмірна абстракція» К. Маркса, що суперечності товару і праці, про які він писав, є суто логічні су­перечності. Проте повсякденний досвід доказує, що суспільна трудова вартість цілком реальна. Відомо, що підприємства, які затрачають на виробництво одиниці продукту більше живої і уречевленої праці, ніж інші, в умовах конкуренції розоряються і гинуть. Оскільки реально, об'єктивно існує суперечність між конкретною і абстрактною працею, то не досить виробити товар лише як споживну вартість, необхідно ще реалізувати його як вартість. Спостереження над закономірностями обміну пока­зують, і це доводиться визнати навіть буржуазним еконо­містам, що пропорції в обміні залежать врешті-решт від вели­чини трудових затрат.

Поиск по сайту: