Науково-технічна революція і зміни внутрішнього ринку

Хід відтворення суспільного капіталу кінець кінцем визначається зміною місткості капі­талістичного ринку, а остання залежить від співвідношень між підрозділами і галузями економіки, від по­питу на основні елементи кінцевого Продукту.

Науково-технічна революція призвела до виникнення і при­скорення розвитку нових галузей виробництва, значною мірою сприяла збільшенню міжгалузевого товарного обміну, тобто об­міну всередині І підрозділу суспільного відтворення, збільшен­ню поставок засобів праці, сировини і матеріалів з І підрозділу в II. Ці процеси зумовили істотне зростання обсягу проміжного продукту (частини сукупного суспільного продукту, яка надалі мала перероблятися і не споживатися), а отже, й валової про­дукції галузей.

Проте розширення міжгалузевих потоків не є провідним фак­тором, що визначає становище ринку. Місткість останнього за­лежить насамперед від кінцевого попиту, який, у свою чергу, роз­падається на капіталовкладення, особисте споживання, державне споживання, експорт. Розглянемо елементи кінцевого попиту окремо.

Вище було сказано, що економіці сучасного капіталізму вла­стива тенденція до зменшення фондомісткості і капіталоміст­кості продукції. Тому за інших однакових умов повинна змен­шуватися й норма нагромадження, тобто частка капіталовкла­день у кінцевому продукті. Але є фактори, що протидіють цій тенденції.

Зниження капіталомісткості безпосередньо позначається лише на нормі виробничого нагромадження. Проте загальний попит на будівництво, машини, устаткування не обмежується лише ви­робничим будівництвом і виробничим устаткуванням. За останні десятиріччя значно розширилася частка суспільного продукту на будівництво й устаткування в невиробничій сфері. Особливо збільшилося з часу другої світової війни державне будівництво воєнних об'єктів, доріг, адміністративних споруд, а також створення за рахунок держави приміщень і споруд, які потім передаються в експлуатацію приватним монополіям.

Прискорення науково-технічного прогресу веде до скорочення строків морального зносу устаткування, отже, до частішої за­міни старого устаткування новим і перешкоджає зниженню нор­ми нагромадження безпосередньо у сфері виробництва.

Ринок товарів особистого споживання визначають рівень за­йнятості і величина доходів населення. Сучасному капіталізму властива тенденція до відносного, а інрді абсолютного скоро­чення кількості робітників, зайнятих у матеріальному виробни­цтві. Цій тенденції протистоять деякі фактори, що діють у бік розширення особистого споживання. Так, збільшується зайня­тість у невиробничій сфері. Зростають абсолютна кількість і пи­тома вага службовців та інженерно-технічних працівників, в яких звичайно вища оплата праці. Підвищення організованості робіт­ничого класу, активізація страйкових боїв в умовах впливу світового соціалізму дали змогу трудящим добитися збільшення заробітної плати.

У більшості країн розвинутого капіталізму в результаті на­полегливої класової боротьби пролетаріату прийнято програми соціального страхування, допомоги по безробіттю, по старості. Це відбулося головним чином після другої світової війни. У 50-х і 60-х роках зростання особистих доходів трудящих розширило попит на споживчі товари, у тому числі й на товари тривалого користування, які в більшості розвинутих капіталістичних країн раніше не мали масового поширення.

Істотну роль у формуванні попиту на продукцію II підрозділу відіграє споживчий кредит. Загострення суперечності між вироб­ництвом і споживанням, зростання труднощів реалізації зумо­вили збільшення продажу товарів населенню в розстрочку. Пред­мети тривалого користування здебільшого продаються у кредит. Це дає змогу створити додатковий платоспроможний попит на­селення, що сприяє прискоренню реалізації продукції і скоро­ченню строків оновлення асортименту споживчих товарів. Без споживчого кредиту збут значної частини суспільного продукту тепер був би неможливий.

Споживчий кредит в умовах капіталізму використовується як засіб додаткової експлуатації трудящих, його надають під лих­варські проценти.

У США річний процент, який беруть при продажах на виплат, становить в середньому 12%, тоді як по промислових позичках беруть 5—6%.

Із зростанням споживчого кредиту утворюється величезна заборгованість населення. Коли платежі цієї заборгованості перевищують певну частину особистих доходів, скорочується платоспроможний попит трудящих. Заборго­ваність населення із споживчого кредиту становить в США більш як 1 трли. Дол.

Отже, зростання споживчого кредиту і його вплив на збільшення попиту на товари особистого вжитку мають певні межі. Водночас воно призводить до закабалення трудящих, а при безробітті повністю підриває їхні життєві умови (позбавляє житла і необхідних предметів існування).

Поиск по сайту: