Основні форми державно-монополістичного капіталізму

Приватномоно­полістична і дсржавно-монополістнчна власність

Державно-монополістичний капіталізм грун­тується на двох видах власності, що пере­плелися між собою, — приватномонополі­стичній* і державно-монополістичній. При­ватна немонополістична власність займає допоміжне, а в ряді випадків підлегле становище. Основну масу товарів виробляють приватні монополістичні корпорації і дер­жавно-монополістичні підприємства.

* Термін «приватномонополістична власність» тут вживається лише для визначення власності недержавних монополій, щоб протиставити її державно-монополістичній власності. І приватномонополістична, і державно-монополі­стична власність — різновиди капіталістичної власності. В економічній літера­турі поряд з терміном «приватномонополістична власність» вживають термін «корпоративна власність».

Втручання буржуазної держави, яке посилюється, в економіку є фактором, що прискорює процес концентрації і централізації виробництва й капіталу. Цьому сприяють, зокрема, розміщення серед монополій вигідних воєнних замовлень, державні субсидії і пільгові кредити монополістичним об'єднанням. Міждержавна монополістична інтеграція також посилює цей процес.

Особливо значна роль держави в періоди економічних криз і воєн, коли має місце примусове синдикування, санкціонування державою злиття компаній, створення нею різних монополістич­них союзів. У сучасну епоху посилення міжімперіалістичних су­перечностей також стимулює активну діяльність держави щодо концентрації виробництва.

Науково-технічна революція зумовлює необхідність великих капіталовкладень під час створення нових підприємств. При спри­янні держави процес концентрації і централізації виробництва і капіталу здійснюється завдяки злиттю і поглинанню техноло­гічно споріднених підприємств, а також диверсифікації і об'єд­нанню підприємств, не зв'язаних технологічно, створенню багато­галузевих конгломератів.

Паралельно до монополізації промислового виробництва кон­центрується і централізується банківський капітал. Водночас бан­ки зливаються, зростаються з промисловими монополіями. Сучасні фінансові групи — це союзи, які зрослися з державою, ве­личезних власників капіталу, в руках яких зосереджені промис­лові, торгові, транспортні корпорації, а також банки, страхові товариства, інвестиційні трести тощо.

Сучасна буржуазна держава бере безпосередню участь в ор­ганізації процесу виробництва, є підприємцем.

Державно-монополістична форма капіталістичної власності на засоби виробництва виникла двома основними шляхами. По-перше, в результаті будівництва підприємств за рахунок дер­жавного бюджету, переважно для воєнних цілей, а також, для обслуговування класу капіталістів у цілому; частка державних інвестицій у валовому нагромадженні основного капіталу весь час зростає. По-друге, вона виникла внаслідок націоналізації, одержавлення окремих підприємств і цілих галузей промисло­вості, транспорту, а також придбання державою частини акцій монополістичних підприємств.

Підприємства націоналізуються, як правило, через викуп їх на умовах, вигідних їхнім власникам. Лише в окремих випадках під тиском трудящих мас майно конфіскується здебільшого у вигляді репресій. Наприклад, у Фран­ції за співробітництво з гітлерівськими окупантами було передано у власність держави заводи Рено.

У тій мірі, в якій держава бере засоби виробництва безпосе­редньо в свою власність, вона виступає як сукупний монополі­стичний капіталіст. Завдання одержавлення — поліпшити діяль­ність приватних монополій за рахунок держави, підвищити доходи магнатів капіталу, близьких до банкрутства. Націоналі­зація сприяє переміщенню капіталів приватних монополій із збиткових або малодоходних галузей у прибуткові.

Внаслідок націоналізації окремих підприємств і ряду галузей економіки, будівництва державою нових, зокрема воєнних, під-вриємств, закупівлі товарів, у тому числі воєнних і стратегічних матеріалів, державна власність у буржуазних країнах становить вагому частку національного багатства.

Частка держави в загальній сумі капіталовкладень у розвинутих капі* талістичних країнах вже на початок 70-х років становила: в США — 29,2%, у, ФРН — 16,2, у Франції —24Д в Японії —понад 22,7, в Італії —36,1, в Анг­лії— 45,8%. Питома вага державної власності в акціонерному капіталі в про­мисловості і транспорті, за оціночними даними, становить: у ФРН— 18%, в Англії —24, в Італії —28, у Франції —34%. У США, хоч і дуже значна власність держави, частка державних підприємств невелика навіть у таких галузях, як енергетика, транспорт, воєнна промисловість. Могутність амери­канських монополій дає можливість Тм обходитися без одержавлення ряду галузей економіки. Проте навіть гігантські американські монополії потребують економічної допомоги держави. Вони спонукають державу будувати за свій рахунок підприємства, які потім передаються їм для експлуатації. У США це явище дістало назву спартнерства», стовариства» держави і монополій. Так, нідприємства атомної промисловості і космічні засоби зв'язку, створені на Діркавні кошти, передано для управління і експлуатації приватним корпо­раціям.

Державно-монополісіична власність тісно переплітається з власністю приватних монополій. Державні підприємства «хо­дять у загальну систему монополістичного капіталу. Цьому сприяє акціонерна форма підприємств як державних, так і приватних. Держава купує акції приватних підприємств, а приватні моно* полії в ряді випадків можуть придбати пакети акцій державних корпорацій. У зв'язку з цим підприємства, що належать державі, і приватні монополії можуть перетворюватися в підприємства мішаного державно-приватного володіння.

Держава бере участь в інвестиційній діяльності приватних монополій у формі субсидій, пільгових кредитів, зниження по­датків з нових капіталовкладень. Одночасно вона витрачає великі суми на розширення і модернізацію власних під­приємств.

Проте буржуазна держава не виходить за певні межі збіль­шення державної власності в економіці країни. Державна -влас­ність не може стати в умовах капіталізму домінуючою формою власності, оскільки це не відповідає інтересам фінансової олі­гархії.

Як відомо, поряд з приватномонополістичною і державно-монополістичною власністю при імперіалізмі існує й приватна немонополістична власність, місце і значення якої істотно зміни­лися. Концентрація виробництва і централізація капіталу при­звели до глибоких соціально-економічних змін у капіталістич­ному суспільстві. Прискорився традиційний процес «вимивання» дрібних і середніх підприємств, хоч кількість їх ще досить значна, посилилося підпорядкування значної частини їх моно­полістичному капіталу.

Держава сприяє дальшому капіталістичному усуспільненню виробництва і в сільському господарстві. Концентрація сільсько­господарського виробництва неминуче спричинює масове розо­рення і ліквідацію дрібних і середніх селянських господарств. Заохочувані буржуазною державою промислові монополії розо­ряють селян високими цінами на промислові вироби, банки — важкими умовами кредиту. Монополії скуповують сільськогос­подарську продукцію по занижених цінах, а держава грабує се­лянство непосильними податками. Внаслідок хронічної інфляції селяни втрачають частину заощаджень. Урядова система гаран­тованих цін не створює гарантії дрібним і середнім виробникам сільськогосподарських продуктів від розорення.

Виробництво і капітал у сільському господарстві концент­руються і централізуються через створення великих капіталі­стичних господарств, а також різних кооперативних об'єднань по закупівлі, переробленню і збуту сільськогосподарської про­дукції, які в умовах імперіалізму неминуче потрапляють під контроль найбільших монополій.

Сучасний імперіалізм використовує ті можливості, які дає йому дедалі більше злиття монополій з державою, для використання результатів науково-технічної революції в інтересах монополістичної буржуазії.

Економічні відносини між державою і приватними монопо-. ліями розвиваються переважно у формі ринкових зв'язків. Дер­жавний попит залежить від витрат центрального уряду і місце­вих органів влади. Він реалізується у формі державних контрак­тів і закупівель державних організацій.

Деяке уявлення про обсяг державного попиту дають дані про питому вагу державних витрат у національному доході. В середній 70-х років частка національного доходу, яка перерозподіляється через державний бюджет, становила: в США — 38,1%. в Англії — 54,4, у ФРН — 45,5, у Франції — 52, в Італії — 45,4, в Японії — 26%.

Держава безпосередньо бере участь у процесі товарного обігу як покупець і як продавець. Зростає державне споживання. Піс­ля другої світової війни широко розвинулася «робота на казну», державні закупівлі товарів і послуг. Імперіалістична держава нині є найбільшим покупцем у капіталістичному світі. Державні організації купують у монополій сировину, напівфабрикати, устаткування та інші засоби виробництва. У ряді країн держава скуповує «надлишки» сільськогосподарської продукції.

Держава є також великим продавцем товарів і послуг. Дер­жавні підприємства в ряді країн постачають для приватних під­приємців вугілля, електроенергію, здійснюють залізничні пере­везення, збувають нагромаджені запаси продовольства, міне­ральної сировини тощо. Державні підприємства продають това­ри приватним монополіям по занижених цінах, надають їм по­слуги за тарифами, які значно нижчі від тих, за якими одержує їх населення. Свої товари монополії продають державним під­приємствам по підвищених цінах.

Монополістичний капітал широко використовує державу для фінансування і підтримки своєї зовнішньоекономічної експансії. Цій меті служать митна політика, надання податкових пільг монополіям, які вивозять товари за кордон, експортні премії, урядові гарантії для інвестицій в інші країни, державний ви­віз капіталу для форсування товарного експорту монополій тощо.

Розвивається також міжнародна державно-монополістична інтеграція, тобто створюються міждержавні монополістичні еко­номічні блоки. Монополії кожної країни в умовах державно-монополістичного капіталізму діють на міжнародній арені, спи­раючись на державу. Однак зростаюче інтегрування імперіа-„ містичних держав не усуває боротьби національних монополій всередині замкнутих економічних блоків і боротьби трьох цент­рів імперіалістичного суперництва — США, Західної Європи (го­ловним чином «Спільного ринку») і Японії.

Поиск по сайту: