Вивіз капіталу в умовах сучасного імперіалізму

Вивіз капіталу призвів до змін взаємовід­носин і поглиблення суперечностей між ім­періалістичними країнами, а також між са­мими монополіями. Спільним для цих від­носин є жорстока боротьба за найвигідніші ринки і сфери засто­сування капіталу, за панування в економіці тих або інших країн і районів світу.

Нерівномірність економічного розвитку капіталістичних кра­їн призводить до того, що в конкурентній боротьбі перемагає не завжди одна й та сама країна.

На початку XX ст. основним експортером капіталу була Англія. Вона одержувала більшу частину прибутків від експлуатації світу через вивіз капіталу. Після другої світової війни провідні позиції в експорті капіталу перейшли до США. Наприкінці 60-х років США мали приблизно половину всіх валових і 2/3 чистих надходжень доходів від експорту капіталу.

Зміна частки окремих імперіалістичних країн у вивозі капіталу (1913—1970)

У 60—70-х роках нагромадження капіталу в країнах монополістичного капіталізму Істотно посилилось, викликаючи гостру необхідність інтенсивного вивозу його. Так, щорічна сума їхніх прямих капіталовкладень за кордоном, що становила в 1960 р. З млрд. дол., зросла в 1970 р. до 11 млрд. дол., а в 1978 р. досягла 29 млрд. дол. Лише за чотири роки, з 1975 по 1978 p., за кордоном було вміщено понад 100 млрд. дол. капіталів у вигляді прямих вкладень. На цій основі утворюється найскладніша сучасна система міжнарод­них економічних відносин всевладдя монополістичного капіталу.

Важливою особливістю сучасного експорту капіталу є вели­чезне зростання розмірів і питомої ваги вивозу державного ка­піталу.

Вивіз державного капіталу має насамперед політичну при­роду. Він не пов'язаний з «надлишком» бюджетних коштів; навпаки, бюджети імперіалістичних держав звичайно дефіцитні. Проте уряди імперіалістичних держав витрачають великі кошти державного бюджету для забезпечення умов існування світової капіталістичної системи. Надаючи частину своїх бюджетних кош­тів іноземним державам, вони ставлять своєю головною метою охорону капіталістичного ладу, створення і зміцнення агресив­них военно-політичних блоків, спрямованих проти країн соціа­лізму і національно-визвольного руху, забезпечення найсприят­ливіших умов для експорту приватного капіталу і здобування монополіями країн-експортерів максимуму прибутку.

Надання державних коштів урядам інших країн не завжди пов'язано з одержанням доходу на ці кошти. Мова йде про суб­сидії, по яких не стягуються проценти і які формально є безпо­воротними. Проте ці субсидії, або так звані «дари», зовсім не є безповоротною допомогою, бо імперіалістичні держави зв'язують її різними умовами, зокрема вимагають надавати пільги і при­вілеї для діяльності своїх монополій у країнах, що одержують «допомогу». Нині «допомога» багатьом країнам, які розвиваю­ться, перетворилась у головний засіб неоколоніалістської полі­тики імперіалістичних держав.

Нова роль держави виявилась і в тому, що вона виступає тепер як гарант вивозу приватного капіталу. Для цього створено спеціальні організації, що страхують експортні кредити.

Напрям вивозу державного капіталу змінюється залежно від конкретно-історичних умов імперіалізму. У перше десятиріччя після другої світової вій­ни основна маса американського державного капіталу вивозилася в Західну Європу. Розпад колоніальної системи імперіалізму призвів до того, що дер­жавні і міжурядові кошти почали масово надходити в країни Азії і Африки, які визволилися від колоніального гніту.

Другою істотною особливістю експорту капіталу в сучасних умовах є зростання вивозу капіталу міжнародними організація-ми імперіалістичних держав. Кошти Міжамериканського банку розвитку, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжна­родної асоціації розвитку, Міжнародної фінансової корпорації та інших організацій в основному складаються з бюджетних асиг­нувань імперіалістичних держав і, отже, не мають відношення до «надлишку» капіталу. Міжнародні кредитні організації діють на комерційних началах. їхні кредити підлягають поверненню, надаються переважно для вкладень у виробництво і приносять процент. Зростання міжнародних кредитних організацій імперіа­лістичних держав після другої світової війни пов'язане переваж­но з необхідністю зміцнити панування капіталу в економічно слаборозвинутих країнах, які стали на шлях самостійного роз­витку.

Сучасна історична обстановка надає особливих рис і вивозу приватного капіталу.

В початковий період імперіалізму фінансова олігархія спря­мовувала свої капітали в колоніальні і залежні країни, здебіль­шого у добувну промисловість і у виробництво сільськогосподар­ських продуктів для метрополій, а не в галузі, розвиток яких сприяв би становленню економічної незалежності цих країн.

Нині країни, що визволилися від колоніального становища, спираючись на економічну допомогу соціалістичних держав, мо­жуть протистояти диктату монополістичного капіталу. В сучас­них умовах монополії певною мірою змушені створювати в краї­нах, які розвиваються, промислові підприємства та інші народно­господарські об'єкти, що забезпечують потреби національного господарства. Внаслідок цього змінюється і галузева структура експорту капіталу.

Науково-технічна революція призвела до того, що промислово розвинуті країни стали тепер найважливішою сферою застосу­вання іноземного капіталу. На початку 70-х років приблизно ³Л усіх прямих зарубіжних інвестицій США припадало на ці країни. Особливо посилилось проникнення американського капіталу в економіку країн Західної Європи. Він зосереджений у найсучас­ніших галузях.

Важливим різновидом вивозу приватного капіталу є продаж за кордон патентів і ліцензій. В сучасних умовах кожне істотне відкриття або винахід пов'язані з великими вкладеннями капі­талу. Тому продаж за кордон патентів і ліцензій в економічному розумінні рівнозначний експорту капіталу. Це своєрідний, «не­видимий» вивіз капіталу. Звичайна умова продажу ліцензій — надавати ліцензіару (фірмі, що продає ліцензію) право участі в капіталі монополії, що купила ліцензію. Отже, експортер ліцензії набуває власність в іншій країні і право на при­бутки.

Своєрідним різновидом сучасного приватного експорту капі­талу є й дуже поширений тепер експорт знань у формі так зва­ного «інджинаринг», тобто послуг, пов'язаних з проектуванням будівель, споруд, машин, промислових та інших комплексів, спо­стереженням за їхнім будівництвом та експлуатацією. Вже на початку 70-х років налічувалося близько 6 тис. підприємств по наданню таких послуг і близько 50 тис. чоловік, зайнятих у них.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років окремі країни, що розвиваються, які були до недавнього часу тільки імпортерами капіталів, виступили і в ролі їхніх експортерів. Серед перших почали вивозити капітал в інші країни індійські монополії, голов­ним чином в Африку і Південно-Східну Азію. Збільшуються мас­штаби вивозу капіталу з Бразілії. Здійснюють його і монополії Філіппінів. В середині 70-х років у значних розмірах почав ви­возитися капітал із нафтодобувних країн. Це спричинює дальше загострення суперечностей у системі світового капіталістичного господарства.

Поиск по сайту: