Держава і монопольні ціни

Новим важливим фактором ціноутворення є економічна політика держави, яка впливає на ціни в інтересах монополій. Це здійснює­ться різними способами.

По-перше, держава частково сама, видаючи відповідні закони, встановлює монопольно високі ціни на товари тієї чи іншої га­лузі. Так, у ФРН урядові органи разом із заінтересованими монополіями визначають ціни на вугілля і сіль.

По-друге, важливим фактором встановлення монопольно ви­соких цін є розміщення державних замовлень, коли держава га­рантує монополіям високі ціни на замовлені нею товари. У цьо­му разі ціни складаються не через ринкову конкуренцію, а за домовленістю між монополістичними корпораціями і відповід­ними урядовими органами. При цьому, як правило, за базу об­числення цін беруть найвищі витрати виробництва підприємств цієї галузі. До них належать підприємства немонополістичного сектора, а також підприємства, які хоч і входять до складу мо­нополістичних компаній, але за технічною оснащеністю відносно відсталі. Через те що монополії мають найнижчі витрати вироб­ництва, такий метод встановлення цін забезпечує їм монопольно високий прибуток.

У взаємовідносинах монополій і держави диктат у галузі цін належить монополіям, а роль держави звичайно зводиться лише до санкціонування цін, які встановлюють монополії. Відбуває­ться одержавлення монопольних цін. Якщо ринок певною мірою обмежує монопольні ціни, то держава ці обмеження певним чином розсуває, фіксуючи і зміцнюючи вигідний для монополій високий рівень цін.

Державні замовлення є фактором не тільки встановлення, а й утримання цін на високому рівні. Це пов'язано з тим, що держава систематично придбає значну частину валового націо­нального продукту, а це істотно підвищує загальний попит на товари.

По-третє, встановленню високих цін на товари монополій сприяє політика держави в галузі експорту й імпорту товарів. Вивіз товарів — це один із засобів обмеження пропозиції їх на внутрішньому ринку. Держава стимулює вивіз товарів через екс­портні премії, а також виплати спеціальних субсидій у тих ви­падках, коли товари вивозяться на зовнішні ринки по цінах, ниж­чих, ніж ті, що існують на внутрішньому ринку. Водночас держа­ва через протекціоністську митну політику намагається не до­пустити надмірного зростання пропозиції за рахунок припливу товарів зовні. Усе це дає змогу монополіям відповідних галузей утримувати високі ціни на внутрішньому ринку.

Держава сприяє встановленню і підтриманню не тільки моно­польно високих, а й монопольно низьких цін. Зокрема, товари, вироблені на державних підприємствах (наприклад, вугілля, яке видобувають на державних шахтах, електроенергія, що вироб­ляється иа державних електростанціях), продаються приватним монополіям по штучно занижених цінах, а збитки своїх підпри­ємств держава відшкодовує за рахунок державного бюджету. Це особлива, державна форма монопольно низької ціни.

Хоч для сучасного капіталізму й типове таке державне регу­лювання цін, яке спрямоване на забезпечення високих цін на товари монополій, в окремих випадках державне регулювання цін обмежує їхнє зростання. Це відбувається в періоди, коли інфляція набуває особливо загрозливих для економіки розмірів. Але й при такому регулюванні цін монополіям забезпечені над­прибутки. Незважаючи на інфляцію, яка значно підвищила вар­тість життя, прибутки капіталістичних монополій зростають.

Встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін призводить до модифікації форм прояву закону вартості. Оскіль­ки монополії певною мірою можуть диктувати ціни, вільної гри цій на ринку немає. Конкуренція, яка хоч і загострилася, від­бувається аж ніяк не в однакових умовах для монополій, немо-нополізованих фірм і дрібних виробників. Панування монополій утруднює міжгалузеву міграцію капіталу, бо монополії перешко­джають припливу нових капіталів у галузі, де переважає їхній вплив. Тривалість і рівень відхилення монопольних цін від вар­тості більш значні, ніж в епоху домонополістичного капіталізму.

Проте основою руху і монопольних цін є рух товарних вар­тостей. Панування монополій хоч і підриває, але не ліквідує си­стеми відносин товарного виробництва, яка функціонує в модифі­кованому вигляді; отже, діє й закон вартості. Зокрема, коли в тій чи іншій галузі істотно зростають продуктивність і інтенсивність праці, це спричинює підвищення монопольного прибутку. В про­цесі міжгалузевої конкуренції капітал переливається в більш рентабельні галузі. Опір монополій, що панують у цих галузях, утруднює, але не може запобігти припливу капіталів ззовні.

Поиск по сайту: