Суперечності рабовласницького ладу

Рабовласницький спосіб виробництва був прогресивним ступенем суспільного розвит­ку порівняно з первіснообщинним. Він забез­печив вищий ступінь організації праці, більш широку і розвинену його кооперацію, певний прогрес ви­робництва, а отже, дальший розвиток продуктивних сил. У рабо­власницькому суспільстві почали розвиватися наука й мистецтво як особливі види діяльності.

Разом з тим рабовласницький спосіб виробництва прихову­вав у собі глибокі внутрішні антагоністичні суперечності, що про­віщали його неминучу загибель.

Рабська форма праці і рабовласницька форма власності, діа­метральна протилежність становища раба і рабовласника, анта­гоністична суперечність між рабовласниками і рабами є основна суперечність рабовласницького суспільства, яка приводить його до неминучої загибелі.

Поряд з основною суперечністю рабовласницького способу виробництва були й інші, пов'язані з нею суперечності: між ве­ликим виробництвом рабовласників і дрібним господарством вільних трудівників, між розумовою і фізичною працею, між містом і селом.

Система рабства була своєрідною формою поділу праці в суспільстві на фізичну, що її виконують раби, і розумову, якою займалися рабовласники. Негативний бік протилежності розу­мової і фізичної праці полягав у тому, що за рабами закріплю­валися функції механічних виконавців чужої волі. Не було за­інтересованості в результатах праці, що стримувало зростання продуктивних сил. Рабська праця всюди трималася на насиль­стві.

Серед буржуазних вчених дуже поширений погляд, що раб­ство не тільки супроводжувалося насильством, але й що в само­му примусі полягала його суть. Звичайно, рабство і рабська праця безнасильства немислимі. Але само насильство як засіб примусу до праці, писав Ф. Енгельс, було покликане до життя певним рівнем розвитку продуктивних сил, а отже, суто еконо­мічними причинами. Суть рабства полягала в привласненні про­дукту чужої праці позаекономічним примусом раба.

У рабовласницьку епоху здебільшого, наприклад в античній Греції, міста з сільським округом були відокремлені в рабовлас­ницькі держави — поліси. Вже в той час міста були центрами ремісничого виробництва, торгівлі і культури, де порівняно швидко зростали населення і матеріальне багатство. Провінція, що оточувала ці міста, являла собою село з відсталими формами виробництва, з багатьма залишками первіснообщинного ладу. Місто експлуатувало село. Відносини експлуатації породили протилежність між містом і селом, постійне розорення і збіднен­ня села, а разом з тим й колоніальну політику рабовласницьких держав.

Одним з наслідків рабовласницького способу виробництва було розорення і витіснення вільних дрібних виробників — ре­місників і селян. Як вільні люди, що економічно заінтересовані в збільшенні виробництва життєвих благ і безпосередньо беруть участь у процесі виробництва, вони удосконалювали знаряддя праці. Між тим ці трудівники несли ярмо податків, які стягува­лись для утримання держави: вони поставляли основну масу солдат для рабовласницьких армій, що виснажувало їхнє гос­подарство.

Конкуренція, що розвивалася, призводила до масової екс­пропріації вільних дрібних власників. Однойменну продукцію, яку виробляли в рабовласницьких господарствах, продавали, як правило, дешевше, оскільки витрати на її виробництво були не­зрівнянно нижчі внаслідок того, що утримання раба потребу­вало незначних затрат.

Іншими факторами, які сприяли розоренню і витісненню дрібних власників, були лихварська кабала і пряме захоплення селянських земель рабовласниками. Експропріація дрібного гос­подарства врешті-решт призвела до появи величезної маси зли­денного збіднілого населення. Таким чином, рабство як панівна форма праці підривало продуктивну працю вільного населення і тим самим стримувало розвиток продуктивних сил рабовлас­ницького суспільства.

Поиск по сайту: