Економічне суперництво імперіалістичних держав

Постійні зміни у співвідношенні економіч­них сил виявляються в посиленому суперни­цтві імперіалістичних держав за зовнішні ринки збуту, джерела сировини, сфери за­стосування капіталу. Ці процеси органічно взаємопов'язані. Зовнішня експансія імперіалістичних держав — одна з умов швидкого зростання їхньої економічної могутності. Водночас вона зумовлена постійним збільшенням розмірів фінан­сового капіталу і зростанням державно-монополістичного капі­талізму, нагромадженням економічного потенціалу даної країни.

Гостроту економічного суперництва імперіалістичних країн визначають не тільки стрибкоподібний характер їхнього еконо­мічного розвитку, а й становище і значення тієї сфери, за яку йде боротьба. За останні десятиріччя зовнішня торгівля імперіа­лістичних держав зростала швидше, ніж обсяг виробництва, що свідчить про зростаючу залежність капіталістичної економіки від зовнішнього ринку, зростаюче значення зовнішньої експансії для економічного зростання окремих країн. Головна частина при­росту міжнародного обміну за останні десятиріччя припадає на взаємну торгівлю між розвинутими капіталістичними країнами.

Із зростанням світового соціалізму торговельні зв'язки між країнами з протилежними суспільно-економічними системами розширяються. Змінилися й умови діяльності імперіалістичних монополій у країнах, що розвиваються.

В цілому арена міжімперіалістичного економічного суперни­цтва звужується. Ліквідація колоніальних імперій змушує іно­земний монополістичний капітал проникати в чужу сферу впливу. Можливості швидкого відтіснення суперників і загарбання но­вих ринків збільшуються. Але зростає й гострота цієї боротьби, бо новий ринок можна мати лише внаслідок відтіснення конку­рента.

Загостренню міжімперіалістичної боротьби сприяє розширен­ня методів загарбання ринків і сфер впливу насамперед через використання економічної сили держави. На ринках збуту — це державне субсидування демпінгу, надання пільг монополіям, участь держави у поділі ринків, створення спеціальних держав­них організацій для зовнішньоторговельної експансії. У галузі експорту капіталу —участь держави в наданні великого міжна­родного кредиту, субсидій, гарантія приватних кредитів, охорона приватних капіталовкладень. За допомогою зовнішньої політики держава сприяє розширенню сфер впливу монополістичного ка­піталу, організації воєнно-політичних союзів, насадженню маріо­неткових режимів тощо.

В останні десятиріччя на світовому ринку головними супер­никами американських монополій були і є західноєвропейські і японські монополії. Перед другою світовою війною обсяг екс­порту західноєвропейських країн був приблизно в 2,5 раза біль­ший, ніж у США. Після війни американські монополії, скори­ставшись скороченням промислового виробництва у ФРН і Япо­нії, а також послабленням монополій Англії і Франції, захопили на зовнішніх ринках панівні позиції. У 1947 р. США експорту­вали товарів більше, ніж країни Західної Європи.

У наступний період економічні позиції США послабились, їхня частка в світовому капіталістичному експорті скоротилася ще більше, ніж у світовому капіталістичному виробництві.

На 1978 р частка США у світовому капіталістичному експорті зменши­лася з 33% у 1948 р. до 12%. Водночас частка країн «спільного ршіку» зросла відповідно з 11 до 38,7%. На початку 60-х років монополії ФРН вперше наздогнали США з експорту готових виробів, а на початку 70-х років, перегнав­ши США, вийшли на перше місце. Японський імперіалізм за цим показником наближається до США. Монополії Західної Європи і Японії зуміли захопити серйозні позиції на внутрішньому ринку США. З другої половини 50-х років поставки ютових промислових товарів з цих країн становлять основну статтю імпорту США.

Однією з причин економічних успіхів суперників американ­ського імперіалізму в боротьбі за ринки збуту є національні від­мінності у рівні заробітної плати. Так, рівень заробітної плаги західноєвропейського робітника і робітника Японії значно ниж­чий, ніж у США, а різниця між ними за рівнем продуктивності праці менша; отже, питомі затрати змінного капіталу на оди­ницю продукції в країнах Західної Європи і Японії нижчі, ніж у США. Незважаючи на вищий технічний рівень виробництва, американські монополії не завжди можуть конкурувати із захід­ноєвропейськими і японськими корпораціями. Вони змушені утри­мувати високі ціни на свою продукцію, тоді як їхні суперники застосовують гнучкішу тактику.

Боротьба за ринки збуту тісно переплітається з боротьбою за сфери вивозу капіталу. Незважаючи на істотне зростання останніми роками вивозу капіталу з Англії, Франції, ФРН, Япо­нії та інших країн, першість тут за США. На частку США при­падає 46,6% закордонних капіталовкладень усіх капіталістич­них країн, разом узятих. Вивіз капіталу з США швидко зростає. Він вивозиться як у підприємницькій формі, яку використовують американські монополії для прямого загарбання і підкорення іноземних підприємств і цілих галузей економіки, так і у формі позичкового капіталу, що експортується тепер переважно дер­жавою і ставить економічні, політичні та воєнні цілі.

Зазначеної переваги американські монополії досягли голов­ним чином після другої світової війни, коли інші капіталістичні країни, вийшовши з війни дуже ослабленими, були не в змозі на колишньому рівні експортувати капітал. Лише до середини 50-х років, подолавши післявоєнні фінансово-економічні труд­нощі, ці країни помітно збільшили експорт капіталу. Причому західнонімецькі і японські монополії, зосередившись переважно на своїх внутрішніх капіталовкладеннях, не зайняли тут на від­міну від зовнішньої торгівлі скільки-небудь істотних позицій. Тому досі боротьба в галузі вивозу капіталу в основному точи­ться між американськими монополіями, з одного боку, англій­ськими і французькими — з другого; разом з останніми ви­ступають бельгійські, голландські та швейцарські монополії. Проте останніми роками і японський імперіалізм значно збіль­шив експорт капіталу: з 79 млн. дол. у 1960 р. до 2,3 млрд. дол. у 1978 р.

У вивозі позичкового капіталу також лідирують США. Проте кредитна залежність інших капіталістичних держав від США, характерна для перших років після другої світової війни, відійшла в минуле. В результаті кризи свого платіжного балансу США доводиться звертатися до своїх конкурентів за кредитами.

Перевага американських монополій у галузі промислових інвестицій обмежується здебільшого Канадою і країнами Латин­ської Америки. В Азії і Океанії американські інвестиції скрізь, за винятком лише Близького Сходу, відстають від англійських, французьких, а в ряді випадків і від вкладень інших держав. Закордонні інвестиції Англії і Франції поступаються американ­ським, але значно перевищують зовнішні капіталовкладення ФРН і Японії. Збереженню США першого місця в міжнародній торгівлі сприяють зовнішні кредити, економічна «допомога» іншим країнам. За останні 10—15 років частка США у світо­вому експорті товарів знизилась, а продукція, яку виробляють американські філіали за кордоном, різко збільшилась. Закор­донні підприємства обробної промисловості, що належать аме­риканським монополіям, випускають промислову продукцію, яка в 3—4 рази перевищує обсяг продукції, експортованої із США. З цієї причини значні зовнішні капіталовкладення Англії і Фран­ції забезпечують збереження їхнього впливу в багатьох країнах, що розвиваються, незважаючи на посилене проникнення туди американських, західнонімецьких і японських товарів.

Загострення міжімперіалістичного суперництва проявляється в різкій зміні співвідношення сил у валютній сфері. У минулому ця зміна відбувалася відносно повільно. Тепер становище окре­мих країн у світовій валютній сфері стало дуже нестійким. У 1949 р. частка США в офіційних світових резервах монетар­ного золота (тобто золота, яке використовується в грошовому обігу) досягла 71%. Це був період золотого «ожиріння» США і золотого «схудіння» інших капіталістичних країн. На середину 60-х років становище різко змінилося: частка США в золотих запасах капіталістичного світу різко скоротилась, а золоті за­паси Західної Європи в цілому, навпаки, значно зросли, пере­вищивши золотий запас США.

Поиск по сайту: