Відрядно-регреснвні і штрафні системи заробітної плати. Найновіші системи капіталістичної відрядності

На рубежі XIX і XX ст. на доповнення до описаної вище поштучної системи заробітної плати з'явилися відрядно-регресивні і ди­ференціальні, або штрафні, системи заро­бітної плати. Головна мета цих систем за­робітної плати — одержання максимуму до­даткової вартості посиленням експлуатації робітників.

За допомогою відрядно-регресивних систем заробітної плати буржуазія забезпечує відносне зменшення приросту заробітків робітників із збільшенням їхнього виробітку, не вдаючись до прямого і явного зниження поштучних розцінок. Цього досяга­ють зниженою оплатою так званого зекономленого робочого часу.

Пояснимо це на конкретному прикладі. Припустимо, що норма часу на певну роботу становить 5 годин. Робітник виконує цю роботу за 4 години, економлячи 1 годину робочого часу. Іншими словами, він виробляє за 4 годи­ни ту кількість виробів, яку мав би виробити за 5 годин. При прямій відряд­ній системі заробітної плати робітник одержав би з розрахунку його основної погодинної ставки повністю як за фактично затрачений час, так і за зеконом­лений. Якщо погодинна ставка робітника дорівнює 1 дол., то, скільки б часу він не затратив на дану роботу, його заробіток становитиме 5 дол.

Інша річ при відрядно-регресивних системах. Тут за повною ставкою оплачується лише фактично затрачений час, а зекономлені години оплачуються за зниженою ставкою. У системі Хелсі цей коефіцієнт зниження годинної ставки дорівнює 0,33 основної ставки, у системі Уейра— 0,5, у системі Тау-на — 0,66. У системі Роуена цей коефіцієнт не сталий, а змінний і визначає­ться як відношення фактично затраченого часу до часу, потрібного за нор­мою. Таким чином, у нашому прикладі, робітник, виконавши за 4 години ро­боту, на яку за нормою потрібно 5 годин, одержить: за системою Хелсі — 4,33 дол., за системою Уейра — 4,5, за системою Тауна — 4,66, за системою Роуена — 4,8 дол. Виконавши ту саму роботу за 3 години і зекономивши 2 годний, він одержить відповідно: 3,66 дол., 4 дол., 4,32 дол., 4,2 дол.

Характерно, що знижену оплату за зекономлений час у від­рядно-регресивних системах буржуазія називає «премією», яку нібито виплачують робітникові. Насправді ж ця «премія» є ре­зультатом вирахування з заробітку робітника, який він одер­жав би за ту саму роботу при прямій відрядній системі заробіт­ної плати. Отже, за інших однакових умов ці системи ще біль­ше, ніж пряма відрядність, сприяють збільшенню додаткової вартості внаслідок посилення експлуатації робітників.

Мета штрафних (диференціальних) систем заробітної пла­ти — посилити експлуатацію робітників застосуванням двох або кількох ставок заробітної плати і відповідно поштучних розцінок. Праця робітників, які забезпечують високий рівень виробітку, оплачується пропорційно до його зростання, на основі кількох підвищених розцінок. Працю ж робітників, які не виконують норми, оплачують за низькими розцінками, тим самим штра­фуючи їх. Типовими різновидами штрафних систем є системи Тейлора, Мерріка, Ганта.

При системі Тейлора залежно від часу, що затрачається на виготовлення одиниці виробу, встановлюють різний коефіцієнт зміни погодинної тарифної ставки: менше від одиниці (звичайно 0,8) — при виробітку до 100% норми і більше одиниці (звичайно 1,1—1,3)—при виконанні і перевиконанні норми. На основі цих ставок обчислюють і поштучні розцінки.

У системі Мерріка замість двох тарифних ставок і розцінок застосовують три. Найнижчу ставку використовують при виконанні норми до 83%, другу — при виконанні норми в межах від 83 до 100%, третю —при виконанні норми від 100% і вище.

Система Ганта є комбінацією почасової і відрядної форм заробітної плати, які застосовують залежно від досягнутих рівнів виробітку. При ви­робітку до 100% високої норми оплата почасова за зниженою тарифною ставкою. Починаючи з рівня виробітку, що дорівнює 100% високої норми, оплата відрядна за дещо підвищеною тарифною ставкою.

Найважливішою рисою цих систем є застосування досить високих норм виробітку на основі принципів, розроблених аме­риканським інженером Тейлором.

Тейлор вибирав найбільш сильного і вмілого робітника, попередньо на­вченого раціональним (з точки зору економії часу) методам праці і спокуше­ного обіцянкою додаткової оплати за виконання роботи в найкоротший час. Тейлор хронометрував роботу, яку виконував цей робітник, за елементами і, виходячи з добутих даних, встановлював норму часу, обов'язкову для всіх робітників. В. І. Ленін, характеризуючи систему Тейлора, назвав її «науковою» системою видавлювання поту.

Тепер на капіталістичних підприємствах норми виробітку встановлюються на основі хронометражних спостережень за так званим середнім робітни­ком; при цьому оцінюється й темп його роботи. Якщо нормувальник, прово­дячи хронометражні спостереження за працюючим, робить висновок, що темп його роботи нижчий від «нормального», то в основу норми часу він кладе не фактичні дані хронометражних спостережень, а «прокориговані» з ураху­ванням «поправки на темп».

Найбільш поширеним еталоном «нормального» темпу роботи в капіталі­стичних країнах вважають швидкість руху пішохода середніх фізичних даних по рівній місцевості без вантажу, що дорівнює 4,8 км за годину. Проте дуже часто як еталон беруть швидкість ходьби, що дорівнює 5,6 км за годину. А від робітників-відрядинків вимагають перевиконання норм у середньому на 25—30%. Це означає, що темп їхньої праці еквівалентний швидкості руху пішохода, яка дорівнює 6—7 км за годину.

Названі вище системи відрядної заробітної плати застосову­ють на роботах з високою питомою вагою ручної праці і стиму­люють переважно збільшення кількості продукції, яку випус­кають. Проте з підвищенням рівня механізації виробництва і зменшенням питомої ваги ручних операцій індивідуальні зусилля робітника мають дедалі менший вплив на зростання обсягу ви­робітку. Крім того, економія на заробітній платі далеко не єди­ний і часто не вирішальний фактор підвищення ефективності ка­піталістичного виробництва. Ось чому в ряді капіталістичних країн сфера застосування традиційних систем відрядної оплати скоротилася. Замість них з'явилися нові системи заробітної пла­ти: відрядно-преміальні і багатофакторні. Ці системи ставлять заробітну плату робітників у залежність від кількох факторів, які характеризують ефективність праці. Вони побудовані так, щоб спонукати робітників не тільки збільшувати виробіток, а й підвищувати якість продукції, економно витрачати сировину, допоміжні матеріали, краще використовувати дороге облад­нання. Тим самим ці системи примушують робітників затрачати не тільки фізичну енергію, а й у значно більшій мірі розумову і нервову енергію. Тим часом процент приробітку при цих систе­мах лишається такий самий, як і при розглянутих вище системах відрядної заробітної плати (25—30%). Більше того, за невико­нання дуже жорстких нормативів, що встановлюються за різни­ми факторами, деякі системи передбачають відповідне змен­шення заробітків.

Таким чином, експлуататорський характер найновіших систем відрядності значно посилився навіть порівняно з такими пото-гонними системами, як відрядно-регресивні і диференціальні.

Поиск по сайту: