Нскапіталістичний шлях розвитку молодих країн

Завоювання політичної незалежності озна­чає, що національно-визвольна революція зробила дуже важливий, але лише перший крок; вона не вичерпала всіх своїх завдань. Ця революція покликана здійснити ряд демократичних за своїм змістом перетворень, а саме:

- зламати колоніальну економічну структуру, ліквідувати па­нуючий стан іноземного монополістичного капіталу, перемогти різні замасковані форми політичного контролю з боку імперіа­лізму;

- підірвати економічні позиції місцевих сил, які є соціальною базою імперіалістичного панування (феодали, вожді племен, проімперіалістична бюрократична верхівка тощо), знищити до­капіталістичні форми експлуатації, пережитки архаїчних відно­син (кастова система, племінна ворожнеча);

- демократизувати суспільно-політичне життя, посилити конт­роль трудящих над органами державної влади, ввести демокра­тичні свободи і зміцнювати їхні гарантії.

Тільки на цій основі можна добитися швидкого економічного зростання, досягти сучасного рівня продуктивності праці і різко підвищити національний доход на душу населення.

На XXV з'їзді КПРС Л. І. Брежнєв відмічав глибокі прогре­сивні зміни, які відбулися в цих країнах: «Які головні напрями змін за останні роки в багатьох країнах, що визволилися? Це — перенесення центру ваги в розвитку промисловості на державний сектор, ліквідація феодального землеволодіння, націоналізація іноземних підприємств, спрямована на встановлення ефектив­ного суверенітету молодих держав над своїми природними ре­сурсами, формування власних кадрів. Словом, наперекір труд­нощам у цій частині світу відбуваються глибокі прогресивні зміни. Це, звичайно, процес історичної ваги» ¹.

Розвиток національно-визвольної революції по висхідній лі­нії означає рух некапіталістичним шляхом, який закладає перед­умови для наступного переходу до соціалізму,— в міру створен­ня необхідної матеріально-технічної бази і перетворення соціаль­но-класової структури суспільства. Такі перетворення почалися в ряді країн Африки і Азії, які заявили про свою соціалістичну орієнтацію.

Можливість розвитку раніше відсталих народів за певних умов по некапіталістичному шляху була обгрунтована в працях класиків марксизму-ленінізму і підтверджена досвідом радян­ських національних республік і МНР. Узагальнюючи підсумки перших років соціалістичного будівництва в СРСР, В. І. Ленін встановив, що перехід ряду народів до соціалізму, минаючи ка­піталізм, є об'єктивною закономірністю суспільного розвитку в епоху імперіалізму і пролетарських революцій. За допомогою пролетаріату передових країн, вказував В. І. Ленін, відсталі краї­ни можуть перейти до соціалістичного ладу «...і через певні ступені розвитку — до комунізму, минаючи капіталістичну стадію розвитку» ².

¹ Матеріали XXV з'їзду КПРС, с. 13.

² Ленін В. І. Повн. зібр. творів, т. 41, с. 234.

Зрослий вплив світової соціалістичної системи, ослаблення позицій імперіалізму, крах колоніальної системи зробили нека-піталістичний шлях можливим для багатьох країн і народів. У тих країнах (що визволилися від колоніального стану), в яких капіталістичний розвиток досяг первісного або середнього рівня, також є можливість перервати цей процес і вибрати соціалістич­ну орієнтацію, яка дає можливість ліквідувати залежність від світового капіталістичного господарства.

Некапіталістичний шлях розвитку відповідає корінним інте­ресам трудящих, величезної більшості населення країн, що роз­виваються.

Проведення глибоких демократичних перетворень у країнах, що розвиваються, дуже утруднене на шляху капіталістичного розвитку, а отже, утруднене на цьому шляху й переборення на­явного розриву в рівнях економічного розвитку між промислово розвинутими і відсталими державами. Таким чином, країни, які справді прагнуть перебороти цей розрив, природно, вдаються до некапіталістичних методів створення прогресивної матеріаль­но-технічної бази і перетворення соціально-економічної структу­ри (розвиток державного сектора, планування, втручання у відносини капіталістичної власності).

Специфіка власне некапіталістичного шляху полягає в тому, що процес трансформації багатоукладної економіки свідомо спря­мовується так, що поступово створюються умови для переходу до соціалістичного будівництва. Отже, некапіталістичний шлях є соціалістичною орієнтацією прогресивних суспільних сил і в галузі внутрішнього розвитку, і в сфері міжнародних зв'язків. Необхідна умова некапіталістичного шляху — розвиток і зміц­нення відносин з країнами світової соціалістичної системи. Він несумісний з антикомунізмом.

Некапіталістичний шлях розвитку не ідентичний безпосеред­ньому переходу до соціалізму, для якого в багатьох країнах, що визволилися, ще немає достатніх умов. Він не виключає більш або менш тривалого існування в обмежених межах під контро­лем держави капіталістичного сектора господарства і викори­стання національного та іноземного капіталу в інтересах роз­витку національного господарства, індустріального зростання і посилення суспільного характеру виробництва. Важливо в зв'яз­ку з цим відмітити, що навіть в умовах більш розвинутої еко­номіки післяреволюційної Росії В. І. Ленін підкреслював необ­хідність пошуку посередніх ланок, які «здатні полегшити пере­хід від патріархальщини, від дрібного виробництва до соціаліз­му» ^!. Звичайно, при диктатурі пролетаріату забезпечити контроль над іноземним і національним капіталом було значно легше. Але ленінське положення має й ширше значення. По некапіталі-стичному шляху в ході певного історичного процесу розвиваю­ться і матеріально-виробничі передумови, а також і пролетарі­ат — головна соціальна опора руху до соціалізму і його союз­ник — трудове селянство.

Некапіталістичний шлях розвитку не позбавлений труднощів і суперечностей. Але тільки на цьому шляху народи колишніх колоній і напівколоній можуть добитися повної перемоги.

Поиск по сайту: