Мінова вартість і вартість товару

Мінова вартість — це властивість товару обмінюватися в певних пропорціях на інші товари. Хоч в окремих актах обміну ці пропорції можуть мати випадковий характер, в цілому вони дикту­ються певними закономірностями. Економічна наука дослідила і узагальнила багатовіковий досвід розвитку обміну в теорії тру­дової вартості.

Обмін двох товарів означає, що вони прирівнюються один до одного. Але так прирівнювати можна лише тому, що обмінюва­ним товарам притаманні якісь об'єктивно однакові, загальні вла­стивості, втілені в них ще до того, як вони вступили в процес об­міну. Що це за властивості? Очевидно, що обмінювані товари як споживні вартості відрізняються один від одного, бо інакше процес обміну був би абсурдним, непотрібним. Загальною об'єк­тивною властивістю цих товарів є лише те, що на виробництво їх затрачено суспільну працю. Як споживні вартості товари різні, як втілення суспільної праці вони однорідні.

Суспільна праця, втілена в товарі, становить вартість товару. Вартість —це речовий вираз суспільної праці товаровиробників. Мінова вартість товарів, тобто пропорція, в якій один товар об­мінюється на інший, визначається їхньою вартістю. Мінова вар­тість—це форма вартості, зовнішній прояв її в акті обміну.

Початок теоргцтрудової вартості поклали представники бур­жуазної класичної лшіітичної економії (В. Петті, А. Сміт, Д. Рі-кардо). Але послідовйо, всебічно, з усіма соціальними і класо­вими висновками, які вйшливають з неї, її розробив К. Маркс.

Буржуазна вульгарні політична економія намагалась і нама­гається відкинути теорію трудової вартості, протиставляючи їй положення, які не мають якбі-небудь наукової основи. Так, дуже поширилось у буржуазній науШ трактування мінової вартості як вираження споживної вартості.Згідно з цією «теорією», мінові пропорції визначаються не затраченою суспільною працею, а ні­бито споживною вартістю товаруА Але товари як споживні вар­тості незрівнянні, вони обмінюються тільки тому, що мають різ­ну споживну вартість. Саме споживною вартістю о>ин товар від­різняється від іншого. Отже, суспільна праця визначає вартість товару і ті пропорції, в яких один товар обмінюється на інший.

Праця — основа життя суспільства, і ця обставина не може не проявитися в економічних зв'язках між людьми і тоді, коли ці зв'язки мають форму товарних відносин. Сам суспільний поділ праці в умовах, коли як виробники виступають різні власники, не міг би розвиватись, якби мінові пропорції не визначалися за­тратами праці, тобто якби мінова вартість не визначалася вар­тістю.

Вартість може мати тільки річ, яка є споживною вартістю. З другого боку, не кожна корисна річ, не кожна споживна вар­тість має вартість: предмети, до яких не було прикладено працю людини, вартості не мають (наприклад, необроблена земля, вода в річках і морях, дикорослі плоди тощо). Водночас самі по собі затрати праці ще не роблять продукт вартістю. Наприклад, у на­туральному селянському господарстві продукти, які виробляють для власного споживання, властивості вартості не набирають. Продукт праці стає вартістю лише за відповідних суспільних умов — при товарному виробництві. Вартість — категорія історична. Щоб це зрозуміти, треба проаналізувати характер праці, втіленої в товарі.

Поиск по сайту: