Суть монополій у виробництві. Їхні форми

Об'єктивним показником монополізації, як відмічав В. І. Ленін, є висока частка найбіль­ших підприємств у загальному обсязі вироб­ництва промислової продукції галузі або країни, в кількості зайнятих робітників і в загальній масі енерге­тичних установок. Контроль над значною частиною виробництва певних товарів дає можливість монополії продавати їх по моно­польно високих цінах або скуповувати сировину в дрібних виробників по монопольно низьких цінах. Яка частка суспільного виробництва того чи іншого товару, що дає можливість встано­вити зазначений контроль,— залежить від конкретних умов. Чим більше розпорошене виробництво певного товару серед дрібних власників, тим менша частка його виробництва необхідна для виникнення монополії.

Суть монополії можна охарактеризувати трьома головними моментами: 1) концентрацією в її руках значної частки вироб­ництва, яка забезпечує панівний стан в одній або кількох галу­зях господарства; 2) можливістю в певних межах диктувати ціни ринку; 3) привласненням монопольно високого прибутку як еко­номічної реалізації свого панування. Таким чином, капіталістич­на монополія у виробництві — це захоплення небагатьма вели-кими підприємствами, фірмами, об'єднаннями значної частки виробництва і збуту того чи іншого продукту, що забезпечує па-ну ванн я на ринку і здобуття монопольно високого прибутку.

Монополії у виробництві мають різні форми. Найпростіші з них: конвенції, ринги, корнери, пули. Це короткочасні угоди між кількома великими підприємцями про встановлення єдиних цін продажу на певні товари. Дальший розвиток монополій приз­вів до виникнення картелів, синдикатів, трестів, концернів.

Картель — об'єднання ряду підприємств однієї галузі виробництва, при якому його учасники зберігають свою власність на засоби і продукт вироб­ництва. Учасники картелю самі реалізують свою продукцію на ринку. Об'єк­том картельної угоди можуть бути квоти членів картелю в загальному ви-

Нсуу продукції, ціни продажу, розподіл ринків збуту, поділ прибутків тощо. Кшо учасники картелю порушують умови договору, картельні угоди звичайно Ередбачають для порушників договору суворе покарання у вигляді сплати Шлвких штрафів.

Картельні угоди нерідко мають пункти, спрямовані проти страйкового $уху робітників та їхніх профспілкових організацій.

Картель — досить еластична і дуже поширена форма монополії. Остап­івн часом їхня діяльність істотно змінилась. Якщо на початку XX ст. були *япові картелі, створені одноосібними власниками великих підприємств, то і» сучасних умовах діють картелі з участю величезних трестів і концернів.

Найбільше картелі поширились у Німеччині. У США боротьба трудящих рас проти картелів спричинила так зване антитрестівське законодавство, спря-яоване проти юридично оформлених картельних угод. Перший з таких зако-Мв — закон Шермаиа —був виданий ще в 1890 р. Але капіталісти легко обходили цей закон, і повсюдно поширились юридично не оформлені картелі. Торгово-промислові асоціації, торгові палати, товариства по вивченню тех­ніки виробництва або умов ринку часто є лише зручним прикриттям, за яким діє картель. Тепер дуже поширені картелі у формі «лідерства в цінах>, учасники яких встановлюють і змінюють ціни на свої товари, виходячи з руху цін на товари певного підприємства — лідера. Тим самим обмежується кон­куренція через зниження цін і забезпечується найвищий рівень доход-пості.

Синдикат — об'єднання ряду підприємств, що виробляють одпорідну про­дукцію, при якому власність на засоби виробництва зберігається за учас­никами синдикату, а вироблена продукція реалізується як власність синди­кату через створену для цього контору. На відміну від картелю, синдикат розриває безпосередній зв'язок окремих підприємств з ринком. Звичайно син­дикати виникають у галузях, що виробляють масову, однотипну продукцію.

У Росії вже на початку XX ст. синдикати дуже поширились. Синдикат родамет» об'єднував ЗО металургійних заводів, які монополізували 4/5 всього виробництва продукції металургійної промисловості Росії. Синдикат «Мідь» розпоряджався збутом 90% продукції міді. На початку 1909 р. в Ро­сії було 140 монополістичних об'єднань, які діяли в 45 галузях промисло­вості.

Трест є вищою порівняно з синдикатом формою монополії, при якій Виникає спільна власність певної групи капіталістів на засоби виробництва. Організовуючи трест, власники підприємств передають об'єднанню свою влас­ність на засоби виробництва, а також на технологію, патенти тощо, отже, і на продукти виробництва. На суму переданого капіталу вони одержують ажції тресту і тим самим право на співучасть в управлінні трестом і на від­повідну частку його прибутку. В сучасних умовах трести звичайно виника­ють не в результаті об'єднання кількох самостійних капіталістів, а створю­ються великими фінансовими групами як їхні власні або підконтрольні під­приємства.

Трест, на відміну від синдикату, не обов'язково повинен об'єднувати підприємства, однорідні за характером продукції, що виробляється. З роз­витком процесу монополізації сгоризонтальне» трестування, тобто об'єднання підприємств тієї самої галузі, дедалі частіше поповнюється свертикальним», при якому до складу тресту входять підприємства технологічно послідовно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад кам'яновугільної, ме­талургійної, машинобудівної. Такі трести є комбінатами за характером під­приємств, що входять до них. Комбінування усуває торгове посередництво, на­приклад, під час продажу вугілля металургійним підприємствам і металургійної продукції машинобудівним заводам. Воно зрівнює відмінності кон'юнктури 1 забезпечує більшу сталість прибутку. Комбінування відкриває кращі можливо­сті для вдосконалення технологічних процесів. Усе це посилює позиції трестів-комбінатів у конкурентній боротьбі, особливо в періоди кризових потря­сінь.

Концерн — монополія, яка об'єднує ряд формально незалежних підпри­ємств через установлення фінансового контролю над ними. Він відповідає за збитки або зобов'язання цих підприємств лише в межах ціни пакета акцій, яким концерн володіє. Проте не менш реальна влада над контрольованими підприємствами належить головній фірмі — фактичному хазяїну *сіх підпри­ємств концерну.

Концерн звичайно об'єднує підприємства різних галузей промисловості, торгові фірми, банки, транспортні й фінансові компанії.

У початковий період розвитку імперіалізму в кожній капіта­лістичній країні найбільш характерною була та або інша форма монополій. У Німеччині переважали картелі, у Росії і Франції — синдикати, у США — трести, в Японії — концерни. Тепер пере­важаючою формою монополістичних об'єднань стали багатогалу­зеві концерни.

На початку епохи імперіалізму монополії звичайно захоплю­вали той чи інший окремий вид виробництва, галузь промисло­вості. Дальше нагромадження ними капіталу, пошуки шляхів його прибуткового застосування породили прагнення монополій вкладати кошти в різні види виробництва, зокрема скуповувати акції незалежних компаній. Виникла тенденція диверсифікації виробництва монополій. Можливості її розвитку порівняно обме­жені. Науково-технічна революція, породжуючи багато нових видів виробництва, веде до поглиблення поділу праці і дальшої спеціалізації виробництва. Диверсифікація протистоїть цьому об'єктивному процесу, призводить до формування складних комплексів, мало здатних використовувати досягнення техніки і організації виробництва. Тому в періоди криз виникає тенден­ція до відмови від диверсифікації.

Інтенсивно розвивається монополізація виробництва у формі об'єднання технологічно послідовних виробництв на основі зго­ди монополій, які спеціалізуються в цих видах виробництва. Створення таких комбінатів, консорціумів, типове для сучасного ступеня розвитку науково-технічної революції.

Виробництво окремих видів нової продукції тепер нерідко монополізується через володіння патентами. Монополія, яка роз­робила нову технологію виробництва або новий вид продукції, патентує своє вдосконалення або винахід і продає іншим підпри­ємцям ліцензії на право користування патентом лише на умовах, вигідних для себе.

Не слід відносити до монополій всі корпорації (акціонерні товариства). Наприклад, у США в 1973 р. було 1905 тис. діючих корпорацій в усіх галузях економіки, але тільки кілька тисяч з них, які захопили панівні позиції в еко­номіці, були монополіями.

Процес монополізації при капіталізмі об'єктивно приводить до високого рівня усуспільнення виробництва і тим самим сприяє дозріванню матеріальних передумов для переходу до пе­редового суспільного ладу — соціалізму.

Поиск по сайту: