Реальна заробітна плата

Реальна заробітна плата — це сума спожи­вних вартостей (товарів і послуг), які робіт-ник може при даному рівні цін придбати на свою номінальну заробітну плату після вирахування з неї подат­ків та інших відрахувань.

Реальна заробітна плата змінюється прямо пропорційно до зміни номінальної заробітної плати і обернено пропорційно до зміни цін на товари та послуги, які споживаються робітничим класом. При цьому одні фактори можуть діяти в напрямі зни­ження реальної заробітної плати, інші — в бік її підвищення.

Зростання хронічної армії безробітних і її натиск на ринок праці, падіння попиту на робочу силу в періоди несприятливої економічної кон'юнктури, підвищення питомої ваги низькоопла-чуваних прошарків трудящих у складі робочої сили (малоквалї-фікованих робітників, жінок, молоді, представників національ­них меншостей, що дискримінуються) тощо спричиняє падіння номінальної заробітної плати і тим самим сприяє падінню реаль­ної заробітної плати.

Одним з поширених методів додаткової експлуатації робітни­чого класу є зниження реальної заробітної плати підвищенням цін на предмети споживання, квартплати, тарифів за користуван­ня комунальними послугами, громадським транспортом та ін­шими видами послуг, а також посилення оподаткування трудя­щих. Борючись проти цього, робітники прагнуть добитися підви­щення номінальної заробітної плати, зокрема наполягають на включенні в колективні договори принципу «рухомої шкали» за­робітної плати.

Принцип «рухомої шкали» заробітної плати полягає в тому, що основні тарифні ставки час від часу переглядаються залежно від динаміки офіційного індексу вартості життя. Цей індекс ха­рактеризує зміну за певний період суми цін на товари і послуги, що їх споживають трудящі. Капіталісти, прагнучи послабити дію принципу «рухомої шкали», фальсифікують офіційний індекс вар­тості життя, всіляко гальмують збільшення заробітної плати, по­в'язане із зростанням цін, а також знижують надбавки на дорож­нечу іншими методами.

Прагнучи максимально сприяти зростанню прибутків монопо­лій, буржуазні уряди під приводом боротьби з інфляцією часто вдаються до політики «заморожування» та'інших форм так зва­ного регулювання заробітної плати: в законодавчому порядку забороняють її підвищення протягом певного періоду або вста­новлюють максимальні межі її підвищення протягом даного часу.

Реальна заробітна плата в результаті зростання цін і подат­ків може спадати при незмінній або навіть зростаючій номіналь­ній заробітній платі.

Серед факторів, що діють у бік підвищення рівня реальної заробітної плати, слід насамперед назвати збільшення обсягу потреб робітничого класу, що відбувається з розвитком продук­тивних сил, зростанням економічного і культурного рівня суспіль­ства, соціальних потреб робітничого класу. В. І. Ленін назвав цей процес законом піднесення потреб. Реалізація цього закону в умовах капіталізму відбувається аж ніяк не автоматично, а в ході гострої і напруженої боротьби робітничого класу за таке підви­щення номінальної заробітної плати, яке забезпечувало б задово­лення нових потреб трудящих, зумовлених розширенням історич­ного і соціального елемента вартості робочої сили. В наші дні в коло цих нових суспільних потреб нерідко входять такі пред­мети тривалого користування, як холодильники, радіоприймачі, телевізори, а для деяких трудящих і автомашини.

Таким чином, реальна заробітна плата, зазнаючи впливу чис­ленних, часто протилежно спрямованих факторів, виявляє в одні історичні періоди тенденцію до зниження, в інші — до підвищен­ня. В окремі періоди, здебільшого під час економічних криз і воєн, має місце велике падіння реальної заробітної плати, що зачіпає всіх трудящих. Але навіть у періоди сприятливої економічної кон'юнктури часто падає реальна заробітна плата окремих заго­нів трудящих, і насамперед низькооплачуваних верств. Коли бур­жуазія під тиском робітничого класу змушена йти на деяке під­вищення реальної заробітної плати, вона прагне компенсувати це посиленням експлуатації робітників безпосередньо у процесі виробництва.

Динаміка реальної заробітної плати є одним з найважливіших показників становища робітничого класу при капіталізмі. Іншим таким показником є відносна заробітна плата, тобто відношення суми заробітної плати, що її виплачують робітникам, до маси прибутку, добутого капіталістами. Оскільки прибуток капіталі­стів, як правило, зростає швидшими темпами, ніж номінальна заробітна плата, падіння відносної заробітної плати, як і підви­щення норми додаткової вартості, свідчить про погіршення ста­новища пролетаріату при капіталізмі.

Поиск по сайту: