Суперечність загальної формули капіталу

Форма pyхy капіталу Г—Т—Г' суреречить закону вартості і безпосередньо не дає від­повіді на запитання: де і ким створюється додаткова вартість? Процес Г —Г—Г', купівля товару заради його продажу, відбувається в сфері обігу, де змінюється лише форма вартості: грошова форма перетворюється в товарну, а товарна — в грошову. Згідно із законом вар­тості обмін товарів здійснюється відповідно до затрат суспільно необхідного робочого часу на виробництво їх. Певна кількість уречевленої праці одного виду обмінюється на таку саму кіль­кість уречевленої праці іншого виду. Отже, у сфері обігу вартість не може зростати.

Припущення, що в окремих актах обміну товари купуються і продаються по цінах, які відхиляються від вартості, також не дає відповіді на поставлене вище запитання. Якщо ціна товару буде вищою за його вартість, то виграє продавець товару і про­грає покупець, і, навпаки, якщо ціна товару буде нижчою від його вартості, то виграє покупець товару і програє продавець. Але капіталіст поперемінно виступає то в ролі продавця, то в ролі покупця. Отже, при відхиленнях цій від їхніх вартостей він, виграючи як продавець, програватиме як покупець. Припустимо, що завдяки незбігові ціни і вартості товарів окремі капіталісти чи група капіталістів одержують більшу суму грошей, ніж вони спочатку авансували. Такі факти спостерігаються в реальній дійсності. Але вони можуть пояснити лише збагачення окремих капіталістів, що відбувається внаслідок перерозподілу вже ство­реної вартості. Проте весь клас капіталістів не може наживати­ся за рахунок самого себе, бо під час обігу ніякої вартості не створюється. Отже, відхилення цін товарів від їхньої вартості не пояснює процесу утворення і зростання вартості, а тому й перетворення грошей у капітал. Аналіз сфери обігу показує, що до­даткова вартість не може виникнути з обігу, який являє собою суму всіх мінових відносин власників товарів.

Але, не вступаючи в процес обігу, товаровласник також не може одержати додаткову вартість. В результаті процесу виробництва вартість готового продукту стає більшою, ніж вартість ма­теріалів, затрачених на його виробництво (наприклад, вартість костюма більша, ніж вартість шерсті, з якої його пошито). Це свідчить про те, що в процесі виробництва до вартості матеріа­лів у результаті затраченої робітниками праці приєднана нова вартість. Проте само по собі це ще не означає, що ця нова вар­тість є джерелом прибутку капіталу. Щоб перетворити свої гро­ші в капітал, у зростаючу вартість, капіталіст ще має реалізува­ти свій товар, вступаючи в спілкування з іншими товаровласни­ками на ринку. «Отже, капітал не може виникнути з обігу і так само не може виникнути поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу» ¹.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 164.

Для того щоб знайти джерело зростання вартості, розгля­немо речові елементи процесу Г — Т — Г — гроші і товар. Може в них прихована таємниця додаткової вартості. Гроші, які по­винні перетворитися в капітал, самі не можуть бути джерелом додаткової вартості. Вони виступають як купівельний і платіж­ний засіб і реалізують ціну товарів, які купують на них або сплачують ними. Вартість товару, що його придбають у першому акті Г — Т, також не може бути створювачем додаткової вартості, оскільки обмінюються еквіваленти. Отже, зміна вартості, її зро­стання можуть виникнути лише із споживання тих товарів, які капіталіст закупив для здійснення процесу виробництва. Дійсно, капіталіст знаходить на ринку, у сфері обігу такий товар, спо­живна вартість якого має здатність створювати вартість, до то­го ж більшу, ніж він сам. Таким специфічним товаром є здатність до праці, або робоча сила.

Поиск по сайту: