Позичковий процент як перетворена форма додаткової вартості

Капітал надається в позичку за певну пла­ту, яку називають позичковим процентом. На поверхні явищ процент виступає як ціна товару-капіталу, по якій власники позича­ють його функціонуючим капіталістам. Про­те на відміну від цін інших товарів ця ціна не виражає втілену в позичковому капіталі вартість. Якщо, наприклад, в позичку віддають 1000 дол. з розрахунку 5% річ­них, то 50 дол. річного прибутку при цій позичці (1000 х 5 / 100 = 50) ніяк не можуть бути виразом вартості самої цієї тисячі дола­рів. Процент, як зазначає К. Маркс,— це «ірраціональна форма ціни» споживної вартості товару-капіталу, його здатності при­носити прибуток.

За своїм економічним змістом позичковий процент — одна з перетворених форм додаткової вартості. Взятий у позичку капітал функціонуючі капіталісти використовують у виробни­цтві або торгівлі і одержують середній прибуток. Частину пого вони повинні віддати позичковим капіталістам як плату зб ко­ристування їхнім капіталом. Ця частина і є позичковий птоцент. Другу частину прибутку, яка залишається у функціонуючих капіталістів, називають підприємницьким доходом. Такимчином, середній прибуток, який дістають внаслідок використання позич­кового капіталу, поділяється на дві частини: позичковий про­цент і підприємницький доход. А це означає, що позичкові капі­талісти разом з функціонуючими беруть участь в експлуатації найманої праці і привласнюють частину додаткової вартості у формі позичкового процента.;

Оскільки користування позичкою в умовах розвинутого ка­піталізму стає звичайним явищем, поділ прибутку на процент і підприємницький доход набирає загального характеру. {Будь-який прибуток, незалежно від того, як його одержано — внаслі­док використання власного чи позичкового капіталу, починає ділитися на зазначені дві частини. Такий поділ прибутку ще більше маскує суть капіталістичної експлуатації, фетишизує продуктивні відносини буржуазного суспільства. Що ж до про­цента, то у формулі Г—Г' він є не результатом експлуатації найманої праці, а наслідком капіталу як такого, бо позичкові капіталісти самі безпосередньо в ніякі відносини з робітниками не вступають. Тому буржуазні економісти прагнуть звести всі види нетрудових доходів до позичкового процента, в якому про­являється нібито «природна» властивість капіталу створювати гроші.

Так, Дж. М. Ксйнс твердив, ідо процент —це «нагорода за розлучення з ліквідністю» (тобто готовими грошима), яка породжується самими грішми як такими. Один з основоположників «теорії граничної корисності» Е. Бем-Б'аверк трактував процент як результат вищої психологічної оцінки «госпо-дарниками-суб'ектами» нинішніх благ порівняно з майбутніми. З цього випли­вало, що окремі «гооподарники-суб'єктн» стали власниками величезних ба­гатств тільки через те, що краще від інших уміли чекати перетворення май­бутніх благ у нинішні. Неспроможність цих апологетичних міркувань вияв­ляється вже в тому, що вони не дають відповіді на головне запитання: де і ким створюється та сума вартості, яку привласнюють власники капіталів у формі позичкового процента?

Розкриваючи експлуататорську суть процента і підприємни­цького доходу, К. Маркс писав: «За протилежними формами обох частин, на які розпадається прибуток, тобто додаткова вартість, забувають, що обидві вони є просто частини додат­кової вартості і що поділ її нічого не може змінити ні в її природі, ні в її походженні та умовах її існування» 1.

Отже, позичковий процент є особлива форма додаткової вар­тості, та її частина, яки привласнюють позичкові капіталісти.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. І, с. 389.

Поиск по сайту: