Критика буржуазних, реформістських і ревізіоністських концепцій державно-монополістичного капіталізму

Система державно-монополістичного капі­талізму породила різні буржуазні економіч? ні теорії, які ставлять собі за мету захист капіталістичного ладу в умовах його загаль­ної кризи, економічного змагання двох су­спільних систем, всесвітньо-історичиих пе­ремог соціалізму і розгортання науково-тех­нічної революції. Апологія сучасного державно-монополістичного капіталізму стала більш витонченою. Вона полягає насамперед у твердженні,' ніби на зміну старому капіталізму прийшов «неокапіталізм, який відзначається динамічністю і соціальною гармонією», і ніби дер­жавний вплив на економіку веде до «викорінення зловживань і недоліків пасивного капіталізму». При цьому діапазон у ви­значенні характеру сучасного імперіалістичного суспільства до­сить великий: від визнання, що це все-таки капіталістичне суспільство, до заяви, що воно «перевершило соціалізм».

Теорія "неокапіталізму" («капіталізм без капіталістів», «на­родний капіталізм», «держава загального благоденства», «мі­шана економіка») складається з трьох основних положень: зникнення капіталістичної власності, революція в управлінні, соціальне нівелювання.

Тезу npo зникнення капіталістичної власності» «доводять» двома шляхами. Одні буржуазні економісти стверджують, що корпоративна власність ніби означає її колективізацію; інші говорять про дифузію, тобто розсіювання власності на капітал завдяки поширенню акцій серед населення. Тим часом корпора­тивна власність — це усуспільнена на капіталістичній основі влас­ність, оскільки володіють нею магнати фінансового капіталу. В деяких країнах, особливо в США, налічується значна кількість дрібних акціонерів, але володіння одною-двома акціями не робить робітника або службовця капіталістом і не означає дифу­зії власності, що, як і раніше, зосереджена в руках невеликої групи монополістів.

Теза про «соціальне нівелювання», або про «революцію в розподілі», обходить класовий характер і класові функції імпе­ріалістичної держави, намагається представити її як інститут, який діє ніби в інтересах всього суспільства, приховати, що тільки внаслідок запеклої боротьби робітничого класу, тільки під впливом успіхів світового соціалізму, тільки через боязнь пе­реростання класової боротьби за безпосередні інтереси пролета­рів у масовий революційний рух правлячі кола імперіалістичних держав йдуть на поступки в соціальній галузі. Але і внаслідок цих поступок пролетарі лишаються пролетарями, і ніякого кла­сового нівелювання не відбувається.

На буржуазних позиціях, по суті, стоять і реформісти, що доводять тезу про «докорінні зміни», які ніби відбулися в при­роді і соціально-класовій структурі капіталізму. Вони висунули положення, яке суперечить самій суті капіталізму, про те, що державна інвестиційна політика начебто ослаблює стимулюючу роль прибутку. Буржуазна держава, стверджують вони, стоїть над монополіями, оскільки вона ущемляє інтереси окремих моно­полій. У зв'язку з націоналізацією окремих підприємств, галузей промисловості і державним регулюванням сучасний капіталізм ніби «вповзає» в соціалізм, досягає ніби соціалістичної мети, пе­реростає в соціалізм. Таким чином, державно-монополістичний капіталізм, що його рекламують буржуазні економісти як «на­родний капіталізм», праві соціалісти перетворюють у «держав­ний соціалізм».

Ідеологи соціал-демократії і праві ревізіоністи уявляють май­бутнє капіталізму як звичайну трансформацію капіталізму в со­ціалізм. Насправді державно-монополістичний капіталізм не вростає в соціалізм, він створює лише матеріальні передумови соціалізму. В. І. Ленін підкреслював, що «в обстановці револю­ції, при революції державно-монополістичний капіталізм безпо­середньо переходить у соціалізм» К «Близькість» такого капіта­лізму до соціалізму повинна бути для справжніх представників пролетаріату доводом за близькість, легкість, здійснимість, не­відкладність соціалістичної революції, а зовсім не доводом за те, щоб терпимо ставитись до заперечення цієї революції і до під­крашування капіталізму, чим займаються всі реформісти»².

¹ Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 34, с. 353.

* Там же, т. 33, с. 65.

Маоїсти заперечують саме існування і розвиток державно-монополістичного капіталізму. Вони виходять з того, що сучас­ний капіталізм залишився таким, яким він був на початку ни­нішнього століття. Оскільки держава (рабовласницька, феодальна, буржуазна) іраніше тією, чи іншою мірою втручалася в еко­номічне життя, вони заявляють, що регулювання економіки сучасною буржуазною державою не є щось нове. При такому неісторичному підході ігнорується панування монополістичного капіталу і його посилене зрощування з державою, те нове, що вносить розвиток державно-монополістичного капіталізму в бо­ротьбу робітничого класу розвинутих капіталістичних країн про­ти панування монополістичної буржуазії.

Треба бачити глибоку якісну відмінність між державно-моно-иолістичним капіталізмом і державним втручанням в економіку, що було властиве ще домонополістичній стадії розвитку капі­талізму. Основним змістом такого втручання держави в еконо­мічне життя в епоху капіталізму вільної конкуренції було при­скорення процесу капіталістичного нагромадження, забезпечення умов для експлуатації робочої сили і збільшення додаткової вар­тості, роздавання державних земель у приватну власність, за­воювання і пограбування колоній, протекціонізм, створення в окремих випадках державних промислових підприємств, держав­ні субсидії і дешеві кредити капіталістам тощо. Але участь дер­жави в економічному житті мала епізодичний характер.

Із виникненням на основі акціонерного капіталу монополій, як відмічав К. Маркс, виникла постійна необхідність втручання буржуазної держави в економічне життя. Великою мірою безпо­середня участь держави в економічному житті пов'язана з ви­никненням державно-монополістичного капіталізму. Державно-монополістичний капіталізм розвинувся, коли утвердилося пану­вання монополістичного капіталу, а концентрація і централізація виробництва досягли високого ступеня. Внаслідок поєднання сили монополій з силою держави втручання останньої в економіку має постійний характер і спрямоване на зміцнення позицій мо­нополістичного капіталу, має на меті збереження приреченого історією капіталістичного ладу.

Однак система державно-монополістичного регулювання не може забезпечити сталість економіки й усунути кризи. Саме в 70-х роках у капіталістичному світі вибухнула найглибша і най-гостріша економічна криза, яка поширилася на всі основні цент­ри світового капіталістичного господарства. «Характерно,— го­ворив Л. І. Брежнєв на XXV з'їзді КПРС,— що криза такої сили уразила високорозвинуту державно-монополістичну економіку, яка склалась у післявоєнний період» 1.

Загострення всіх суперечностей капіталізму веде до підне­сення антимонополістичної боротьби. Провідною силою цієї бо­ротьби виступає робітничий клас.

¹ Матеріали XXV з'їзду КПРС, с. 31.

Поиск по сайту: