Боротьба за економічний переділ світу та імперіалістична інтеграція

До другої світової війни економічний поділ капіталістичного світу відбувався у формі міжнародних монополістичних угод, пере­важно була поширена картельна форма. Бо­ротьба за економічний переділ світу вира­жалася в змійі умов картельних угод, в ро­зірванні їх і організації нових міжнародних монополістичних змов.

На сучасному етапі загальної кризи капіталізму змінилися об'єктивні умови боротьби за економічний поділ світу. Зміцнен­ня і розвиток світової системи соціалізму призвели до значного скорочення сфери економічного поділу світу імперіалістами. По­силення впливу соціалізму ослабило позиції міжнародних моно­полій і в тій частині світу, де ще зберігся капіталістичний лад. У ряді країн, що розвиваються, створюються антиімперіалістичні торговельно-економічні союзи, які протистоять картелям моно­полістів. Країни, що розвиваються,— експортери нафти, об'єднані в організацію ОПЕК, успішно протистоять хижацькій політиці імперіалістичних монополій на Близькому Сході. Державний сек­тор у ряді цих країн використовується як знаряддя оборони від імперіалістичної експансії і визволення від економічної залеж­ності.

Змінилися й форми міжнародних монополістичних угод. Ці зміни зумовлені насамперед швидким науково-технічним прогре­сом, зростанням монополізації внутрішніх ринків, розширенням економічних функцій держави.

З підвищенням науково-технічного рівня виробництва дедалі більше поширюються на світовому ринку угоди про обмін патен­тами, про технічну допомогу, за якими найчастіше прихована домовленість про поділ ринків збуту окремих товарів, зокрема нових видів продукції. Поглиблення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва покликало до життя тип картельної угоди, що регламентує міжнародні виробничі зв'язки монополій.

Розвиток багатогалузевих концернів зробив необхідним участь кожної великої монополії в значній кількості картельних змов з конкретних аспектів контролю над ринками. Всеосяжні «класичні» картелі з суворою, юридично оформленою організа* ційною структурою, детальною домовленістю про сфери впливу, квоти виробництва, ціни тощо в нових умовах стали не досить ефективними, рухливими. Водночас широкий розвиток нового бу­дівництва призвів до поширення такої форми економічного по­ділу, як угоди про спільне будівництво і спільну експлуатацію підприємств монополіями різних країн.

З розширенням втручання буржуазної держави в економіку з'явилися міждержавні монополістичні угоди, учасниками яких є самі держави. Спочатку такі угоди виникли для регулювання ринків сільськогосподарських товарів. Потім вони поширилися на промисловість, насамперед на галузі, пов'язані з виробни­цтвом сировинних матеріалів і напівфабрикатів.

Розвиток державних форм економічного поділу капіталістич­ного світу свідчить про те, що приватні монополії вже не в змозі досить ефективно забезпечити своє панування на світових рин­ках старими методами. У застосуванні державно-монополістич­них форм поділу світу проявляється і зросла політична нестій­кість імперіалізму, намагання прикрити картельні змови дер­жавними, «загальнонаціональними» інтересами.

Виникнення нових форм економічного поділу і переділу капі­талістичного світу не означає скорочення впливу приватних монополій на світових ринках. Навпаки, ступінь монополістич­ного контролю над останніми в цілому зріс, якщо порівнювати позиції монополій із становищем немонополістичних підприємств. Немонополістичні підприємства тепер здебільшого насильни-цьки включаються в міжнародні монополістичні змови. Умови діяльності картелів закріплені в державних актах, вони обов'яз­кові для додержання всіма, в тому числі й немонополістичними, підприємствами. Останніми роками імперіалістичні держави, здійснюючи свої зовнішньо-економічні експансії, велику роль відводять міжнародним корпораціям (МНК). Створення і зміц­нення МНК значною мірою є результатом підтримки їх з боку держави. Міжнародні корпорації підпорядковують цілі галузі промисловості в країнах свого панування, посилюють супереч­ності державно-монополістичного регулювання.

Всередині міжнародної фінансової олігархії точиться постій­на боротьба за переділ ринків і сфер впливу, спричинена постій­ною зміною співвідношення сил на основі дії закону нерівномір­ності розвитку монополістичного капіталізму.

Велику роль у цьому відіграють транснаціональні монополії, їхня діяльність являє собою зростаючу загрозу не тільки для еко­номічно слаборозвинутих країн, а й для самостійності і незалеж­ності навіть розвинутих капіталістичних держав. Хоч «технологіч­ний розрив» між США та іншими капіталістичними державами скорочується, проте великі економічні та науково-технічні мож­ливості США дають їм ряд істотних переваг порівняно з іншими капіталістичними країнами. Діяльність транснаціональних ком­паній загострює міжімперіалістичні суперечності, оскільки пер­шорядні функції з важливих науково-технічних розробок зосере­джуються на підприємствах материнських компаній.

З другої половини 50-х років дістала розвитку нова форма економічного об'єднання капіталістичних країн — імперіаліс­тична інтеграція.

Найповніше тенденція до такого об'єднання виявилася в створенні в 1957 р. сСпільного ринку» шести західноєвропейських країн — Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Голландії і Люксембургу. З січня 1973 р. в «Спільний ринок» ввійшли Англія, Данія, Ірландія. У січні 1960 р. утворилася Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). куди ввійшли сім країн — Англія, Швеція, Норвегія, Данія, Австрія, Швейцарія і Португалія.

Ці організації не є звичайними митними союзами, які ство­рювалися й раніше. Поряд з ліквідацією митних оплат у торгів­лі між державами— учасниками «Спільного ринку» уніфікуєть­ся податкова політика, вводиться регулювання сільськогосподар­ського виробництва, створюються умови для вільного переміщен­ня капіталів і робочої сили, координуються державне економічне програмування, зовнішня політика відносно третіх країн. Керу­ють інтеграційними процесами спільні економічні міждержавні органи. На пізнішому етапі діяльності цього міжнародного дер­жавно-монополістичного об'єднання є прагнення до досягнення окремих форм політичної інтеграції.

Подальшим кроком на шляху реалізації цієї ідеї стали прямі вибори до європейського парламенту «Спільного ринку», що відбулися в червні 1979 р. Більшість у цьому наднаціональному органі дістали праві і центристські бур­жуазні партії.

«Спільний ринок» — це насамперед міжнародний державно-монополістичний союз, створений в інтересах фінансової олігар­хії зазначених країн, мета якого — зміцнити її позиції перед ли­цем зростаючого світового соціалізму, розпаду колоніальних імперій. Щоб утримати економічні і політичні позиції в країнах, що визволяються, «Спільний ринок» створив систему угод між країнами «Спільного ринку» і 54 країнами, що розвиваються. Ці країни приєднуються до ЄЕТ як асоційовані країни і в усій си­стемі відносин виступають як нерівноправні.

Мета ЄЕТ полягає також у тому, щоб зміцнити позиції захід­ноєвропейських монополій в конкурентній боротьбі з американ­ськими і японськими монополіями.

Здійснення проектів інтеграції західноєвропейських країн стало можливим не тільки внаслідок певної спільності класової стратегії правлячих кіл цих країн. Тенденція до економічної ін­теграції закладена в самому характері сучасних продуктивних сил.

Науково-технічна революція привела до того, що продуктив­ні сили ще більшою мірою, ніж раніше, переросли рамки окремих держав і потребують тіснішого зближення економіки різних кра­їн. Посилилася потреба в міжнародній спеціалізації і кооперу­ванні виробництва, в міжнародному обміні досягненнями науко­во-технічного прогресу.

Прогресивна тенденція до інтернаціоналізації господарських зв'язків в умовах сучасного капіталізму виявилася в антагоні­стично суперечливій формі зростаючого міжнародного перепле­тення монополістичного капіталу.

Національні митні бар'єри у взаємній торгівлі стали пере­шкодою для розвитку економічних зв'язків. Масове виробництво в широкому масштабі далеко не завжди можна було організу­вати в рамках окремих західноєвропейських країн через обме­женість їхніх внутрішніх ринків. Це позбавляло монополії країн Західної Європи важливої переваги в конкурентній боротьбі з монополіями США, які виросли на основі широкого американ­ського ринку. З ліквідацією митних бар'єрів у взаємній торгівлі можливості створення в Західній Європі великих монополістич­них об'єднань розширилися. Прискорення концентрації і центра­лізації капіталу об'єктивно сприяло підвищенню темпів науково-технічного прогресу, що є важливим фактором конкурентної боротьби.

Поглиблення загальної кризи капіталізму призвело до істот­них змін у міжнародній торгівлі і на ринку капіталів. Погірши­лися умови інвестицій іноземного монополістичного капіталу в економічно слаборозвинутих країнах, чому сприяли піднесен­ня національно-визвольного руху і націоналізація власності чу­жоземних монополій у ряді країн, а також обмеження вкладень іноземного капіталу і переведення за кордон прибутків, запро­ваджені багатьма молодими державами Африки, Азії, Латинської Америки. Посилились взаємний торговий обмін і міграція капіталів між розвинутими капіталістичними країнами.

Тепер капітал експортується переважно (близько 3/4) в роз­винуті капіталістичні країни. Якщо раніше головною сферою вміщення вивезеного капіталу була добувна промисловість, то тепер основний його об'єкт — різні галузі обробної промислово­сті. В результаті відбулося тісніше переплетення капіталів най­більших монополій, що діють в основних галузях індустрії, а також у банківській сфері промислово розвинутих країн.

В інтеграційних процесах наочно проявляються властиві дер­жавно-монополістичному капіталізму міжімперіалістичні супе­речності.

Загострюються міжімперіалістичні суперечності і всередині «Спільного ринку». Головний об'єкт суперечки — питання про гегемонію в цьому союзі.

Ще теоретики II Інтернаціоналу вбачали в таких об'єднаннях західноєвропейських країн тенденцію до утворення єдиного все­світнього тресту, до виникнення «ультраімперіалізму». З цього приводу в зв'язку з аналізом дії закону нерівномірності розвит­ку капіталізму і загостренням міжімперіалістичних суперечно­стей В. І. Ленін вказував, що інтернаціональне об'єднання моно­полістичного капіталу з метою економічного поділу світу мож­ливе не тільки у вигляді приватних міжнародних монополій, а й у формі об'єднань цілих капіталістичних держав. «В цьому розумінні,— писав він,— можливі і Сполучені Штати Європи, як угода європейських капіталістів... про що? Тільки про те, як би спільно душити соціалізм в Європі, спільно охороняти награбо­вані колонії проти Японії й Америки»...» ¹

Зростання міжімперіалістичних суперечностей показує необ­ґрунтованість теорій «ультраімперіалізму» про загальний світо­вий трест. В умовах монополістичного капіталізму економічна ін­теграція не може вийти за вузькі рамки, поставлені їй конкурен­цією, і веде до посилення суперництва імперіалістичних держав.

Поиск по сайту: