Правосоціалістичні і лейбористські теорії

У боротьбі проти революційної теорії робіт­ничого класу, тобто проти марксизму-лені-нізму, буржуазія використовує правосоціа­лістичні і лейбористські теорії. Ідейні попередники сучасних правих соціалістів (Е. Бернштейн, К. Каутський, Р. Гільфердіиг, О. Бауер) вели боротьбу проти марксизму на грунті його фор­мального визнання, виступали під прапором оновлення марксиз­му, відкидаючи водночас його основні положення: про класову боротьбу, про соціалістичну революцію, про диктатуру проле­таріату. Замість революційної теорії і тактики робітничого кла­су вони відстоювали опортунізм, тобто угодовство з буржуазією, підпорядкування класових інтересів пролетаріату інтересам буржуазії.

Після другої світової війни праві соціалісти—послідовники ревізіоністів XIX ст., а також лідери лейбористів відверто про­голосили свої теорії «контрзасобом проти марксизму». З дема­гогічною метою, проте, вони продовжують використовувати со­ціалістичну фразеологію, приклеюють соціалістичні ярлики до сучасного капіталізму.

Праві соціалісти і лейбористи пропагують новітні теорії ідео­логів монополістичного капіталу в поєднанні з догмами, які прогнили, своїх попередників — ревізіоністів II Інтернаціоналу, зосереджують зусилля на тому, щоб підфарбувати сучасний ка­піталізм. Державно-мопополістичний капіталізм вони зображу­ють як «майже соціалізм». Так, ідеолог лейборизму Д. Стречі, спотворюючи вчення К. Маркса, твердить, ніби економічні за­кони капіталізму під впливом таких інститутів, як держава, пар­тії, профспілки змінюють свою природу, в результаті чого капі­талізм перетворюється в «державу загального благоденства».

Англійським лейбористам припала до душі ідея американ­ського буржуазного економіста А. Берлі, який твердить, ніби в корпорації відбувається «колективізація капіталу», а сам капі­таліст стає «зникаючим фактором». Лейбористи проголошують, що, оскільки функції управління перейшли до рук професіоналів-управляючих, довірених народу, немає потреби здійснювати на­ціоналізацію виробництва. Свої міркування про «трансфор­мацію» сучасного капіталізму праві соціалісти і лейбористи закінчують висновком про поступове стихійне переростання капіталізму в соціалізм.

Після другої світової війни праві соціалісти і лейбористи ви­сунули теорію «демократичного соціалізму». Останній проти-поставляють соціалізму в СРСР та в інших соціалістичних країнах і зображують як загальнодемократичний рух усіх класів буржу­азного суспільства. Межі соціалізму, твердять лейбористи, роз­ширилися, соціалізм перестав бути справою одного класу, в переході до нього однаково заінтересовані всі класи буржуазного суспільства. Такі твердження покликані довести нібито неспро­можність, застарілість марксизму.

Сучасну буржуазну державу правосоціалістичні теоретики проголошують надкласовою, «державою загального благоден­ства» і вважають необхідним зберегти її при переході до су­спільства «демократичного соціалізму». Вони висувають ідею про «чисту демократію», «демократію для всіх», яка нібито вже існує в умовах буржуазного суспільства.

Усі програмні документи, прийняті правосоціалістичними партіями після другої світової війни, твердять, що економічною основою суспільства «демократичного соціалізму» є так звана змішана економіка, яка об'єднує державні і приватні підприєм­ства.

Аналізуючи англійський варіант «демократичного соціаліз­му», прогресивні британські економісти справедливо роблять висновок, що «демократичний соціалізм» — це не шо інше, як соціалістичний ярлик, наклеєний на сучасний капіталізм. І справді, «демократичний соціалізм» означає збереження полі­тичної влади в руках буржуазії, непохитність приватної капі­талістичної власності на засоби виробництва, експлуатації праці капіталом.

У 70-і роки, зокрема після економічної кризи 1974—1975 pp., соціал-реформісти змушені були модернізувати свої теорії. Знач­ну роль у цьому відіграла активізація лівого крила соціал-де­мократії, що відображує зростання антимонополістичних настро­їв широких народних мас. Нині знову зріс інтерес до марксизму, виникає новий різновид «легального марксизму», мета якого — перешкодити зростанню впливу наукового соціалізму на народні маси.

Праві соціал-демократи, залишаючись в основному на по­зиціях «змішаної економіки», говорять тепер про розширення державного сектора шляхом будівництва нових і часткової націо­налізації приватних підприємств. Проте на ділі правореформіст-ські лідери перешкоджають здійсненню цих заходів.

В останні роки посилено пропагуються модернізовані кон­цепції «соціального партнерства», «співучасті» трудящих в уп­равлінні капіталістичними фірмами. Усі ці заходи апологетично зображуються як засіб перетворення відносин власності.

Тепер лідери Соціалістичного Інтернаціоналу не можуть за­перечувати кризу світового капіталізму, його нездатність. роз­в'язати проблему зайнятості. Вони висувають вимоги реформ в галузі соціального страхування, медичного обслуговування, демократизації системи освіти, поліпшення умов праці.

Ці пропозиції, відповідаючи повсякденним потребам трудя­щих, не можуть, проте, привести до докорінних змін в їхньому становищі, до усунення експлуатації.

Поиск по сайту: