Характер заробітної плати при капіталізмі

Експлуатація трудящих панівними класами в умовах рабовласницького і феодального суспільства мала неприкритий характер. Рабовласник чи феодал привласнювали продукт чужої праці в найбільш оголеній формі — у формі прямого вилучення продук­ту у виробника. У капіталістичному суспільстві експлуатація ро­бітничого класу капіталістами старанно завуальована. Привлас­нення капіталістом продукту неоплаченої праці робітника маску­ється обманливою формою заробітної плати. Зовні це має ви­гляд, ніби робітник продає капіталістові свою працю і ніби пра­ця робітника на капіталістичному підприємстві повністю опла­чується. Така ілюзія створюється насамперед тому, що капіта­ліст виплачує заробітну плату робітникові не тоді, коли його на­ймає, а лише після того, як він затратив певну кількість праці. Таким чином, на поверхні буржуазного суспільства заробітна плата виступає у вигляді ціни праці, тобто у вигляді певної кіль­кості грошей, що їх сплачує капіталіст робітникові за певну кількість його праці.

Насправді праця за своєю природою товаром бути не може і тому не може бути предметом купівлі-продажу. Для того щоб бути проданою на ринку йк товар, праця повинна була б існува­ти до моменту цього продажу. Проте, коли б робітник мав змогу дати своїй праці самостійне існування, він продавав би створен-ний його працею товар, а не працю. Далі, якби праця була то­варом, то вона, як і будь-який інший товар, повинна була б мати вартість. Але праця сама є джерелом і мірилом вартостей. Саме тому вона вартості не має, подібно до того, як, наприклад, тяжін­ня, будучи властивістю фізичних тіл, не має власної ваги.

Справді, коли припустити, що праця має вартість, то постає запитання: чим її можна виміряти? Можливо, вартістю продук­ту, в якому втілено працю? Але, як було показано у розділі III, вартість товару сама вимірюється кількістю праці, затраченої на його виробництво. Виходить, що вартість праці вимірюється працею, а це не що інше як тавтологія. Крім того, коли б вар­тість праці справді вимірювалася вартістю створеного нею про­дукту, робітник повинен був би одержувати за свою працю у формі заробітної плати всю створену ним вартість. Але тоді в руках капіталіста не залишалося б ніякого надлишку вартості понад виплаченої робітникові заробітної плати, і капіталістичне виробництво, позбавившись свого спонукального мотиву — мож­ливості добування додаткової вартості, втратило б сенс, стало б неможливим. Припустити, що праця хоча і є товаром, але на від­міну від усіх інших товарів, продається нижче від вартості, озна­чало б прийти в суперечність з трудовою теорією вартості. Отже, твердження, що праця є товаром, суперечить закону вартості і закону додаткової вартості.

Фактично на товарному ринку власнику грошей безпосе­редньо протистоїть не праця, а робітник, позбавлений засобів виробництва і тому вимушений продавати єдину свою влас­ність — робочу силу. Коли процес праці розпочинається, вона вже не належить робітникові, і, отже, він не може її продати.

Поиск по сайту: