Внутрішньогалузева конкуренція і утворення ринкової, або суспільної, вартості

Конкуренція — це антагоністична форма економічного суперництва, боротьба між приватними підприємцями за найбільший прибуток, за кращі умови застосування ка­піталу. «Конкуренція,—писав Ф. Енгельс,— є найбільш повний вираз пануючої в сучас­ному громадянському суспільстві війни всіх проти всіх» *. Основ­ним методом конкурентної боротьби в епоху вільної конкуренції є зниження витрат виробництва і цін товарів, які реалізуються. Закон капіталістичної конкуренції, пише К. Маркс, грунтується на «...різниці між вартістю товару і його витратами виробництва і на випливаючій з неї можливості з прибутком продавати товар нижче його вартості» ². Певне значення в конкурентній боротьбі мають також підвищення якості товару, сервіс, використання реклами тощо.

Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між капіта­лістами тієї самої галузі виробництва за вигідніші умови вироб­ництва і збуту товарів, за одержання надприбутку. Вона є ви­хідним пунктом у всьому механізмі ціноутворення і конкуренції. У кожній галузі є безліч підприємств, які різняться своїми роз­мірами, технічною оснащеністю, технологією і організацією пра­ці і, отже, рівнем продуктивності праці. Це означає, що індиві­дуальні вартості однакових товарів, які виробляються на різних підприємствах, різні. Однак величина вартості товарів визнача­ється витратами не індивідуальної, а суспільно необхідної праці. Як би не відрізнялися індивідуальні вартості товарів у процесі внутрішньогалузевої конкуренції, неминуче встановляться єдині ціни на певний вид товару, які відповідатимуть не індивідуальній його вартості, а так званій суспільній, або ринковій, його вар­тості. Суспільну вартість товарів, яка встановлюється внаслі­док внутрішньогалузевої конкуренції на ринку, К. Маркс назвав ранковою вартістю.

Ринкова, або суспільна, вартість визначається індивідуаль­ною вартістю тих товарів, «що виробляються при середніх умо­вах даної сфери і які становлять значну масу продуктів остан­ньої» ³. У виняткових випадках і нетривалий час суспільна вар­тість товарів може регулюватися кращими або гіршими умовами виробництва. Це буде тоді, коли на кращих або на гірших під­приємствах випускатиметься переважна кількість певної про­дукції.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 2, с. 299.

* Там же. т. 25, ч. 1, с. 44.

• Там же, с. 182.

Процес утворення ринкової вартості товару можна характе­ризувати такою схемою:

Припустимо, що в одній галузі промисловості (наприклад, в електротех­нічній) є три групи підприємств: перша — з найкращими умовами, друга — з середніми і третя —з найгіршими. Усього виготовлено 1000 одиниць якихось товарів, але основну масу їх (800 одиниць) вироблено на підприємствах з середніми умовами виробництва. Саме затрати праці на цих підприємствах й визначають суспільну вартість товарів (у даному випадку ця вартість одиниці товару дорівнює 4), а індивідуальна і ринкова вартість усієї маси товарів тут збігаються. На підприємствах першої і третьої груп індивідуальна вартість товарів відхиляється від ринкової вартості (у першій групі —на + 100, у третій —на —100 одиниць).

Оскільки конкурентна боротьба змушує всіх капіталістів продавати товари по тій самій ринковій ціні (по 4 грошові оди­ниці за штуку), то це призводить до стихійного перерозподілу додаткової вартості між ними. Власники підприємств, що пра­цюють у кращих умовах, одержують додатковий прибуток, або надприбуток, який дорівнює різниці між вищою ринковою вар­тістю і меншою індивідуальною вартістю товарів на цих під­приємствах. І навпаки, капіталісти, які володіють технічно від­сталими підприємствами, що випускають товари з індивідуаль­ною вартістю, яка перевищує ринкову, втрачають частину виробленої вартості і не можуть повністю реалізувати додаткову вартість, втілену в товари, які їм належать. Вони не витримують конкурентної боротьби, і багато з них розоряється або зазнає значних фінансових утруднень.

Для кожного окремого капіталіста надприбуток — явище не постійне. Його одержують лише ті з них, які володіють технічно розвинутішими підприємствами, і то тільки доти, доки інші під­приємства не зрівнялися з ними за рівнем технічного розвитку. Якщо технічні вдосконалення, що їх застосовують на передових підприємствах, дістають загальне поширення, органічна будова капіталу в галузі зростає і норма прибутку знижується. Для її підвищення окремі капіталісти знову технічно переоснащують своє виробництво і на якийсь час забезпечують собі додаткову вартість, а потім знову спрацьовує той самий механізм. Тим самим внутрішньогалузева конкуренція виконує ще одну, дуже "важливу функцію — стимулює і рухає вперед науково-технічний прогрес і революціонізує суспільне виробництво, веде до зростан­ня органічної будови капіталу і зниження галузевої норми при­бутку. У гонитві за надприбутком відбувається економічна ди­ференціація капіталістичних підприємств: дрібні і технічно від­сталі не витримують конкуренції і розорюються, а великі і тех­нічно оснащені процвітають і зміцнюють свої позиції.

Надприбуток є перетвореною формою надлишкової додатко­вої вартості, суть якої розкрив К. Маркс у І томі «Капіталу».

Поиск по сайту: