Заходи буржуазних держав з регулювання економіки

Буржуазні економісти розробляли ряд захо­дів посереднього і безпосереднього регулю­вання капіталістичної економіки, які вико­ристовують імперіалістичні держави. Так, дуже поширене запропоноване Кейнсом регулювання позичкового процента. Під час циклічних піднесень процент підвищується, здорожчуючи кредит, а під чад спадів вживають заходи для його здешевлення, чим стимулюється зро­стання виробництва.

Неокейнсіанці (Е. Хансен та ін.) висунули також принцип дефіцитного фінансування, який застосовується на практиці. Принцип дефіцитного фінансування і пов'язаної з ним регульо­ваної інфляції розробили американські кейнсіанці, які вважають регулювання державних витрат, податкових ставок головним фактором досягнення стійкості економіки. Було висунуто і здій­снено пропозиції щодо прискореної амортизації, податкових пільг корпораціями тощо. Всі ці заходи насправді означають по­силення могутності монополій і зростання їхніх прибутків. Де­фіцитне фінансування зрештою призвело до безпрецедентної інфляції.

У 60-ті роки деякі буржуазні економісти усвідомили, що ко­ригуючих заходів з боку держави не досить для здійснення зба­лансованого і стійкого економічного зростання. Англійські та американські економісти дедалі частіше почали висловлювати ідеї про необхідність державного бюджетного планування, дов­гострокових планів капіталовкладень, здійснюваних за рахунок держави громадських робіт, про розвиток сфери послуг. Перейти до здійснення довгострокових програм розвитку закликає уряд США Е. Хансен. Про необхідність планування в умовах розвит­ку техніки і великого виробництва пише й Дж. Гелбрейт.

Буржуазні економісти намагаються довести, що плануван­ня не зумовлене типом власності на засоби виробництва і що планове господарство нібито можливе на основі приватної влас­ності. Розроблювані ними програми включають в себе аналіз існуючого економічного становища і визначення цілей, яких треба досягти. Економічні програми містять два типи завдань: 1) завдання для націоналізованих галузей, обов'язкові для ви­конання; 2) завдання для всіх інших галузей, що мають реко­мендаційний характер. У програмах практично немає вказівок, якими засобами можна досягти поставленої мети, а контроль за виконанням програм має посередній характер. Навіть щодо націоналізованих підприємств, де, здавалося б, уряд може де-кретирувати завдання, на практиці цього не відбувається, ос­кільки державні підприємства в своїй діяльності тісно пов'яза­ні з приватним капіталом.

Складовою частиною програм розвитку є так звана «полі­тика прибутків», за допомогою якої буржуазна держава нама­гається безпосередньо впливати на розподіл національного доходу, а через нього — на пропозиції між споживанням і на­громадженням, заощадженнями та інвестиціями, заробітною пла­тою і прибутком. Ще Кейнс висунув пропозицію про «заморо­жування» грошової заробітної плати, щоб запобігти її зростан­ню в умовах «повної зайнятості» і не допустити «підриву сти­мулів до капіталовкладень». В умовах інфляції і зростання цін ця політика означає перерозподіл національного доходу на ко­ристь великої буржуазії.

Капіталістичне програмування не може подолати корінних вад капіталістичної економіки; воно не усуває стихійного характеру економічних законів капіталізму. Гонитва за прибутком, конкуренція часто змушують капіталістів діяти в напрямі, протилежному тому, який накреслено в державних програмах.

Розробка методів регулювання і програмування капіталістич­ної економіки свідчить про посилення буржуазної політичної економії на економічну політику. Буржуазні економісти актив­но сприяють відшуканню засобів збереження і зміцнення капі­талізму, вони прагнуть до обгрунтування сучасних державно-монополістичних заходів, намагаючись завуалювати їхню кла­сову суть. Проте капіталістична дійсність невблаганно демонст­рує крах практичних рекомендацій буржуазних економістів. У зв'язку з цим самі буржуазні економісти пишуть про «другу кризу економічної теорії» (перша була після економічної кри­зи 1929—1933 pp.). Визначаючи крах неокейнсіанських ілюзій, англійський економіст Д. Хікс пише, що тепер вони складати­муть економічну теорію із шматків.

Різні теорії «трансформації капіталізму», що їх пропагує буржуазна політична економія, призначені приховати наростан­ня антагоністичних суперечностей капіталізму, поглиблення його загальної кризи, замаскувати засилля і гноблення монополій, яке далі зростає. «Монополістична буржуазія всюди намагається насаджувати ілюзії, ніби все, до чого прагнуть трудящі, може бути досягнуте без революційного перетворення існуючого ладу. Для того, щоб прикрити свою експлуататорську агресивну суть, капіталізм вдається до різних апологетичних концепцій («народний капіталізм», «держава загального благоденства», «суспільство достатку» та ін.) ^!.

Поиск по сайту: