Межі робочого дня. Боротьба робітничого класу за його скорочення

Подовження робочого дня наштовхується на його межі. Робочий день має свої межі, в яких він і може змінюватися. Проте міні­мальні межі його не можна встановити. Правда, коли припустити, що додатковий час дорівнює нулю, то тоді можна знайти мінімальну межу ро­бочого часу. Вона в цьому разі визначатиметься тією його части­ною, протягом якої робітник повинен працювати, щоб підтримати своє існування. Але величина робочого дня не може визначатися лише необхідним робочим часом, протягом якого відтворюється еквівалент вартості робочої сили, оскільки капіталізм не існує без додаткової праці, без виробництва і привласнення додатко­вої вартості.

Водночас робочий день має максимальну межу. Вона визна­чається двояко.

По-перше, фізичною межею робочої сили. Людина протягом доби може витрачати лише певну кількість життєвої енергії. Вона повинна мати час для відпочинку і задоволення інших фі­зичних потреб для відновлення витраченої життєвої сили. Цим визначається фізична межа робочого дня.

По-друге, максимальна тривалість робочого дня зумовлюєть­ся межею соціального характеру. Робітникові потрібний час не тільки для задоволення фізичних, а й інтелектуальних і соціаль­них потреб. Обсяг і способи задоволення цих потреб робітника залежать від рівня розвитку країни, загального стану її культу­ри, від історичних умов формування робітничого класу. Отже, робочий день має і соціальну межу.

Зміни, яких зазнає величина робочого дня, відбуваються між фізичною і соціальною його межами, які забезпечують віднов­лення робочої сили нормальної якості.

При вовчій жадобі до додаткової праці капітал прагне від­кинути як соціальні, моральні, так і суто фізичні межі робочого дня. Але робітник зацікавлений в обмеженні робочого дня пев­ною нормальною величиною. Між робітничим класом і класом капіталістів відбувається боротьба за величину робочого дня. Співвідношення сил у цій боротьбі впливає на його тривалість. Робочий день, що існує нині в капіталістичних країнах,— ре­зультат багатовікової класової боротьби між капіталістами і робітниками.

На початковому етапі розвитку капіталізму (з XIV ст. до середини XVIII ст.) буржуазія широко використовувала державну владу для встанов­лення законодавчим порядком дуже тривалого робочого дня. Робочий день тоді становив 16—18 годин на добу.

З перемогою великого машинного виробництва потреба в державних законах про подовження робочого дня відпала. Широке впровадження машин супроводилося вивільненням з ви­робництва частини раніше зайнятих у ньому робітників. Прискорився також процес розорення дрібних виробників — селян і ре­місників. Тому швидко збільшувалася кількість осіб, які змушені були продавати свою робочу силу. З'явився надлишок робочої сили. За цих умов буржуазія використовувала економічні мето­ди для встановлення тривалого робочого дня.

Із зростанням організованості робітничого класу, його згур­тованості, з підвищенням політичної свідомості розгорталася активна боротьба пролетаріату за скорочення робочого дня. Ре­зультатом цієї боротьби було прийняття буржуазними урядами законів про обмеження робочого дня.

Боротьба за скорочення робочого дня — невід'ємна частина класової боротьби пролетаріату. Проте ця боротьба може при­вести лише до деякого поліпшення умов продажу робочої сили, але не може відмінити її продаж капіталістам. Тільки соціалі­стична революція визволяє трудящих від будь-якої експлуатації і забезпечує докорінне поліпшення їхнього становища.

Виробництво абсолютної додаткової вартості досягається не лише збільшенням тривалості робочого дня. Капіталісти ши­роко використовують підвищення інтенсивності праці. Підсилен­ням інтенсивності праці вони прагнуть компенсувати скорочення тривалості робочого дня. Із зростанням інтенсивності праці за той самий час робітник витрачає більше життєвої енергії і тому створює більшу вартість і більшу додаткову вартість.

Подовження робочого дня, підвищення інтснсивньсті праці, надурочні роботи, оплата робочої сили нижче від її вартості — усе це служить виробництву абсолютної додаткової вартості, зростанню ступеня експлуатації робітничого класу.

Поиск по сайту: