Причини розкладу і загибелі первіснообщинного способу виробництва

Перший великий суспільний поділ праці, що спричинив регулярний обмін, зумовив виникнення нових економічних відносин лю­дей. Цей новий тип відносин робив немож­ливим відносини колективної общинної влас­ності. Поява досконаліших знарядь праці, використання нових прийомів роботи дали змогу відмовитися в ряді випадків від колективної общинної праці. Наприклад, у землеробстві після появи шіуга зникла потреба в колективному обробітку грунту. Для добування м'ясної їжі раніше застосову­вали працю великої групи мисливців, в умовах розвинутого ско­тарства така праця стала вже непотрібною. Спільне житло втра­тило своє економічне значення і почало замінюватися будинка­ми окремих сімей. Разом з цим родова община поступово почала перетворюватися в первісну сусідську (територіальну) общину. Первісну сусідську (територіальну) общину К. Маркс назвав землеробською. На відміну від родових вона складалася не тіль­ки із споріднених, а й неспоріднених сімей, які ведуть самостійне господарство на виділених їм земельних ділянках. «У землероб­ській общині,—писав К. Маркс,— будинок та його придаток — двір були приватним володінням землероба» *. Орна земля за­лишалася власністю общини. Вона періодично перерозподіляла­ся між її членами. У спільній власності зберігалися також виго­ни (луки), пустирі, ліси. Але орні землі обробляла вже самостій­но сім'я, і врожай привласнювався нею ж. Тим самим в сусід­ській общині поряд з колективною власністю виникла приватна власність.

Таке переплетення двох начал (дуалізм сусідської общини) свідчить про глибокі суперечності. Приватна власність була за­переченням колективної власності. Тому «...община носить у сво­їх власних надрах елементи своєї загибелі»².

Головним у процесі розкладу сусідської общини, як зазначав К. Маркс, було виникнення парцелярної праці. Вона була дже­релом приватного привласнення, нагромадження майна в нату­ральній формі і у вигляді скарбів. Це майно сім'ї вже не підда­валося контролю общини, воно ставало об'єктом індивідуального товарного обміну і збагачення приватних власників. Роздрібнен­ня праці між відокремленими сім'ями підривало спільну влас­ність на орну землю, а потім на луки, пасовиська, ліси тощо. З часом приватна власність утвердилася й на них.

Ускладнення організації виробництва в сусідській общині, а також інших сторін її суспільного життя ускладнило й функції управління. Поступово старійшини почали звільнятися від безпо­середньої участі в спільних виробничих процесах як особи, що виконують потрібні общині громадські функції. Користуючись своїм привілейованим становищем, вони почали привласнювати частину додаткового продукту, створюваного в общині, а також частину продуктів, одержаних через обмін. Приватному нагрома; дженню сприяли війни між общинами. Воєначальники, родові старійшини збагачувалися, захоплюючи для себе особисто най­більшу частку військової здобичі, в тому числі й військовополо­нених, які ставали рабами.

Становлення приватної власності відбувалося в обстановці гострої боротьби з традиціями колективної власності і зрівняль­ним розподілом продуктів. Але виробничі відносини первісного суспільства вже стали перешкодою на шляху дальшого зростан­ня продуктивних сил.

Виникнення приватної власності не можна уявляти як якесь «гріхопадіння» первісних людей, як це розуміли, наприклад, со-ціалісти-утопісти. Насправді приватна власність і майнова нерів­ність виступали закономірним результатом розвитку первіснооб­щинного виробництва. «Приватна власність утворюється всю­ди,— писав Ф. Енгельс,— в результаті змінених відношень вироб­ництва та обміну, в інтересах підвищення виробництва і розвитку обміну, — отже, з економічних причин»³.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 19, с. 403.

2 7*ДЛ< ЖЄ