Економічні теорії правих ревізіоністів

Успіхи соціалізму, поглиблення і загострен­ня суперечностей між соціалістичною і ка­піталістичною системами привели до того, що поряд з соціал-демократами і лейбористами посилили свої атаки на марксистсько-ленінське вчення різні праві і «ліві» ре­візіоністи. На відміну від правих соціалістів і лейбористів ревізіоністи ведуть боротьбу всередині комуністичних і робіт­ничих партій, прикриваються прапором марксизму. За своїм змістом «ревізіонізм — це відступ від пролетарських класових позицій, це підміна марксизму-ленінізму різного роду буржу­азними і дрібнобуржуазними концепціями старого і модерніст­ського типу» ¹.

¹ Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 59.

Праві ревізіоністи говорять про необхідність «оновлення» марксизму в зв'язку із змінами в економіці і політиці капіталізму, а також у зв'язку з особливостями соціалістичного будів­ництва в різних країнах. Як правило, вони не висувають якихось нових економічних теорій, а використовують, по суті, вигадки правих соціалістів і лейбористів для підміни ними марксистсько-ленінського вчення.

Намагаючись у спотвореному світлі показати природу су­часного капіталізму, неоревізіоністи підхопили міф про «дер­жаву загального благоденства». У книзі «Маркс і Америка. Дослідження вчення про злиденність» Е. Браудер, ревізуючи загальний закон капіталістичного нагромадження, намагався довести, що американська дійсність відкидає вчення К. Маркса. Становище робітничого класу при капіталізмі, твердив він, не погіршується, а, навпаки, неухильно поліпшується. Браудер безсоромно зводив життєвий рівень робітників тільки до їхньої заробітної плати, порівнюючи при цьому рівень за­робітної плати робітників у США і в інших капіталі­стичних країнах. Справді, заробітна плата в США вища, ніж у ряді інших країн капіталізму. Але це ніякою мірою не означає поліпшення становища робітничого класу в цілому, бо воно ие зводиться тільки до заробітної плати. Потрібно враховувати величезне зростання інтенсивності праці, безробіття, підвищен­ня вартості життя та інші фактори.

Слідом за Браудером Д. Гейтс у праці «Історія американ­ського комунізму», ревізуючи марксизм-ленінізм, характеризує США як «державу загального благоденства», «суспільство до­статку», в якому збереглися лише невеликі «острівці» бідності. Ці міркування спростовують навіть дані буржуазної статистики.

Одним з найактивніших представників сучасного ревізіонізму є австрійський соціолог Е. Фішер. У книгах «Що справді сказав Маркс» (1968 р.) і «Що справді сказав Ленін» (1969 p., остан­ню написано разом з Ф. Мареком) він намагається протиставити Енгельса Марксу, а Леніна — Марксу і Енгельсу, практику со­ціалізму—теорії, а також звести марксизм до звичайної лібе­ральної течії, зобразити ленінізм як суто російське явище.

Характеризуючи сучасний капіталізм, Фішер використовує тезу про особливу роль інтелігенції в сучасному соціальному розвитку. По суті, таку позицію займає й французький ревізіо­ніст Р. Гароді, який не визнає за робітничим класом ролі геге­мона революційного процесу. Насправді робітничий клас, очо­люваний марксистсько-ленінськими комуністичними і робітни­чими партіями, як раніше, так і тейер виконує авангардну роль у боротьбі за соціальне визволення, згуртовуючи навколо себе всіх, хто бореться проти імперіалізму за мир, демократію і соціалізм.

У книзі «Великий поворот соціалізму» Гароді пише, що су­часна науково-технічна революція розв'яже всі соціальні супе­речності буржуазного суспільства без класової боротьби і при­веде це суспільство до соціалізму. На думку Гароді, основний соціальний конфлікт буржуазного суспільства полягає не в анта­гонізмі між буржуазією і пролетаріатом, а в «протистоянні пра­вителів і тих, ким управляють», у «відчуженні трудящих», тобто позбавленні трудящих можливості брати участь в управлінні виробництвом. Він закликає вести боротьбу проти цього відчу­ження. Гароді ігнорує активну роль виробничих відносин і фак­тично обходить питання про необхідність заміни капіталістичних виробничих відносин соціалістичними. Він відмовляється від соціалістичної перспективи і висуває пропозиції про «поліпшен­ня» капіталізму. Праві ревізіоністи ототожнюють державно-мо­нополістичний капіталізм з соціалізмом, заперечують необхід­ність завоювання влади пролетаріатом. Насправді втручання буржуазної держави в економіку зовсім не усуває капіталістич­ної експлуатації, а, навпаки, сприяє посиленню могутності капі­талістичних монополій за рахунок експлуатації і пограбування широких народних мас.

Спотворюючи суть сучасного капіталізму, ревізіоністи маску­ють і глибоку кризу буржуазної політичної економії. Вони вису­нули тезу про її відхід від позицій апології капіталізму, про те, що сучасні буржуазні економісти ніби дають науковий аналіз капіталістичного ладу і тому слід було б доповнити К.' Маркса Дж. М. Кейнсом. Насправді сучасні буржуазні економісти пере­слідують мету збереження капіталізму. Спроба поєднати вчен­ня К. Маркса з теорією Кейнса насправді означає підміну марк­сизму буржуазними теоріями.

"Лівнй" ревізіонізм. Маоїзм

Поряд з правим ревізіонізмом в деяких комуністичних і робітничих партіях з'явився і «лівий» ревізіонізм. «При всій різниці між ними відхилення від марксизму-ленінізму вправо або «вліво» призводять кінець кінцем до однаково шкід­ливих наслідків: ослабляють боєздатність комуністичних партій, підривають революційні позиції робітничого класу і єдність анти­імперіалістичних сил» ^!.

¹ Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 59—60.

Різні різновиди «лівого» ревізіонізму, який є еклектичною сумішшю анархізму, троцькізму, шовінізму і націоналізму, зав­дали немалої шкоди комуністичному, робітничому і національ­но-визвольному рухові.

Однією з своїх ідейно-теоретичних основ «лівий» ревізіонізм узяв на озброєння догматизм. Суть його полягає у спотворенні творчого характеру висунутих класиками марксизму-ленінізму положень, у нездатності сприймати нові істини і нові явища, що відбивають зміни в економічному житті суспільства. «Повторен­ня старих формул там, де вони вже зжили себе,—говорилося на XXIV з'їзді КПРС, — невміння або небажання по-новому підходити до нових проблем... створює додаткові можливості для поширення ревізіоністських підробок під марксизм-леиіиізм» ^!. Характерні риси лівого ревізіонізму — псевдореволюційпість, «ліве» фразерство, дрібнобуржуазний авантюризм.

Усі ці риси знайшли відображення в маоїзмі. Маоїзм часто прикривається «лівою» фразою. Водночас він дедалі більше зми­кається з правим опортунізмом. Маоїстська ідеологія і політика є переплетенням лівацької фразеології з украй реакційними дія­ми всередині Китаю і на міжнародній арені. Маоїзм виродився в аитимарксистську, аитиленіиську течію, ворожу всьому міжна­родному революційному рухові. Він є різновидом антикомуиіз-му. Маоїзм тісно взаємодіє з антикомуиізмом імперіалістичної буржуазії та інших реакційних сил, відрізняючись крайнім шо­вінізмом і агресивним гегемонізмом.

Одним з яскравих проявів ворожості маоїзму марксизму-ле­нінізму може бути оцінка ним характеру сучасної епохи, що грунтується на ігноруванні головної суперечності сучасної епо­хи— суперечності між соціалізмом і капіталізмом і нерозумін­ням найважливіших тенденцій світового розвитку; звідси непра­вильні, порочні висновки в питаннях війни, миру і революції. Відомо, що перемога Великої Жовтневої соціалістичної револю­ції означала собою початок нової епохи, основним змістом якої став процес переходу від капіталізму до соціалізму. Велику Жовтневу соціалістичну революцію В. І. Ленін охарактеризував як «всесвітньо-історичний крок, який увійшов у світову історію, як зміна двох епох» ².

Наступний розвиток, утворення світової системи соціалізму повністю підтвердили характеристику сучасної епохи, дану В. І. Леніним.

Націоналістична, антирадянська і розкольницька суть маоїст­ської ідеології і політика, що провадиться на її основі, завдають прямої шкоди міжнародному революційному руху, антиімперіа­лістичній боротьбі. Характеризуючи маоїзм, Л. І. Брежнєв на XXV з'їзді КПРС відмітив: «Тепер уже мало сказати, що маоїст­ська ідеологія і політика несумісні з марксистсько-ленінським ученням. Вони прямо ворожі йому»³.

і Матеріали XXIV з'їзду КПРС, с. 117.

² Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 44, с. 309.

⁸ Матеріали XXV з'їзду КПРС, с. 12.

Центральне місце серед ідеологічних концепцій маоїстів, що виправдовують їхню антисоціалістичну, гегемон і стську зовнішню політику, посідає концепція «трьох світів», висунута Мао Цзеду-ном і підтверджена ним далі.

Сучасний світ, на думку маоїстів, складається з трьох світів: США і СРСР — «перший світ», країни Азії, Африки, Латинської Америки та інших районів, що розвиваються,—«третій світ». Роз­винуті капіталістичні країни, які перебувають між названими вище двома світами, є «другий світ». Щодо світової соціалістич­ної системи, то вона, на думку маоїстів, «перестала вже існувати через появу соціал-імперіалізму». Головною революційною си­лою маоїсти вважають «третій світ». «Другому світу» ніби влас­тивий двоякий характер — з одного боку, він пригнічує і екс­плуатує країни «третього світу», а з другого, тією чи іншою мірою контролюється і третирується «двома гегемоніями». Звід­си маоїсти роблять висновок про необхідність об'єднання країн третього і другого світів проти «двох гегемоній», а насправді — проти СРСР.

Корінна хиба концепції «трьох світів» полягає в повній від­сутності класового підходу при характеристиці країн світу, в ігноруванні основних рис їхніх економічних і соціально-полі­тичних систем. Справді, в «першому світі» маоїсти об'єднують СРСР, який будує комунізм, і імперіалістичні Сполучені Штати Америки — країни, що являють собою принципово різні систе­ми. Неоднорідні й країни «третього світу». Насамперед слід зра-ховувати відмінності між країнами, які обрали шлях соціаліс­тичної орієнтації, і країнами, які розвиваються капіталістичним шляхом. Під рубрикою «другого світу» перебувають як імперіа­лістичні держави, так і країни, які ще не досягли цієї стадії.

Щоб обгрунтувати свою концепцію групування країн світу, маоїсти вдаються до безсоромної фальсифікації теорії і практи­ки соціалізму, до наклепів. Так, щоб підвести «основу» для об'єд­нання США і СРСР у «перший світ», маоїсти заявляють про «реставрацію капіталізму в СРСР», про експансіоністську зовні­шню політику, яку нібито проводить СРСР. Усі ці брехливі вигадки спростовують насамперед факти побудови в СРСР роз­винутого соціалізму, неухильної боротьби Радянського Союзу за мир.

Справжній зміст концепції «двох наддержав» полягає у тому, щоб підмінити основну суперечність сучасної епохи боротьбою проти гегемонізму «двох наддержав». Насправді це означає бо­ротьбу проти світового соціалізму, проти його головного басті­ону — СРСР. Маоїсти, блокуючись з імперіалізмом на цій основі, почали говорити про необхідність розрізняти «головного ворога» (Радянський Союз) і «другорядного ворога» (США та інші ім­періалістичні країни) і об'єднуватися з «другорядним ворогом», щоб перемогти «головного ворога». Антирадянський зміст теорії про «дві наддержави» стає ще зрозумілішим, якщо зіставити ре­альні підходи китайського керівництва до СРСР і США. Спів-ставления показує, що Пекін вважає імперіалізм своїм най­ближчим партнером у протиборстві з соціалістичними краї­нами.

Маоїсти докладають немало зусиль для того, щоб створити навколо КНР блок так званих «середніх і малих країн», стати лідером «третього світу». Для цього вони офіційно причисляють Китай до країн «третього світу». Цим ще раз підкреслюється той факт, що в основі лінії китайського керівництва лежать ве­ликодержавні, націоналістичні устремління.

Реакційність маоїстів особливо наочно виступає в їхній ролі противників ленінської політики мирного співіснування держав з різним соціальним ладом, розрядки міжнародної напруженості. Якщо в минулому маоїсти певною мірою говорили про можли­вість відвернення війни, то тепер вони відверто заявляють про фатальну неминучість третьої світової війни, прагнуть зіткнути СРСР і США, твердять, що «завдяки війні легше буде розв'язати світові проблеми». Це свідчить про те, що маоїсти змикаються з найреакційнішими імперіалістичними колами.

На XXIV з'їзді КПРС підкреслювалось, що, як і раніше, «ак­туальною є боротьба проти правого і «лівого» ревізіонізму, проти націоналізму. Саме на націоналістичні тенденції, і особливо ті з них, які набирають форми антирадянщини, буржуазні ідеологи, буржуазна пропаганда найохочіше роблять тепер ставку в бо­ротьбі проти соціалізму і комуністичного руху» ^!.

Розвиваючи ці ідеї, Л. І. Брежнєв на XXV з'їзді КПРС під­креслив, що боротьба проти правого і лівого ревізіонізму, проти спроб підірвати марксистсько-ленінські основи комуністичного руху є спільним завданням.

* * *

Аналіз буржуазних, реформістських і ревізіоністських теорій свідчить про те, що їхня криза — один з проявів загальної кризи капіталізму в галузі ідеології.

Вони не можуть науково пояснити найважливіші проблеми сучасності, розробити позитивну програму, яка могла б завою­вати симпатії народних мас, залучити їх на бік буржуазії. Еклек­тизм, часта зміна апології капіталізму, вимушене визнання успі­хів соціалізму — усе це свідчить про неспроможність усіх розга­лужень буржуазної політичної економії. Завдання морального виправдання капіталізму стає дедалі складнішим. Інше основне завдання сучасної буржуазної політекономії — відшукання засо­бів збереження капіталізму — також, як підтверджує досвід, нерозв'язне.

Буржуазним економістам «...не можна вірити ні в одному сло­ві, раз мова заходить про загальну теорію політичної економії» ². Дослідження буржуазних учених можуть становити певний ін­терес лише з боку використання статистичних матеріалів, окре­мих методів математичного аналізу, даних галузевих і спеціаль­них економік про техніко-економічні зрушення в господарстві.

Поиск по сайту: