Пролетаризація трудящих і зміни в структурі робітничого класу в умовах сучасного капіталізму

У наш час чисельність фабрично-заводського пролетаріату в розвинутих капіталістичних країнах досягла понад 100 млн. чоловік. Загальна чисельність робітників і службовців у цих країнах — 220 млн. чоловік, що становить 79% самодіяльного населення. До цього слід додати не менш як 100 млн. проле­тарів, експлуатованих капіталом у країнах, що розвиваються.

В усіх капіталістичних країнах частка робітників і службов­ців у самодіяльному населенні продовжує збільшуватися, вод­ночас зменшується питома вага власників, самостійних хазяїв. У межах ФРН, наприклад, частка робітників і службовців у са­модіяльному населенні становила в 1926 р. 52,3%, в 1950 p.— 70,8, наприкінці 60-х років —83%. Чисельний склад робітничого класу великою мірою зростає внаслідок пролетаризації дрібних виробників у місті і на селі.

З розвитком капіталізму склад пролетаріату змінюється. «В тій самій мірі, в якій розвивається буржуазія, тобто капі­тал, розвивається і пролетаріат...» ¹,— писали К. Маркс і Ф. Ен­гельс. Матеріальною основою цього процесу є розвиток продук­тивних сил капіталістичного суспільства. Збільшення чисельно­сті пролетаріату і зміна його структури — результат прогресу в науці і техніці виробництва, розвитку суспільного поділу праці.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 4, с. 416.

За останні десятиріччя значна частина промислового проле­таріату перемістилася в галузі, які мають вирішальне значення для розвитку сучасних продуктивних сил.

Найбільший приріст робочої сили спостерігається в таких галузях сучасної індустрії, як атомна, ракетна, електронна, нафтохімія і синтетична хімія. Для цих галузей характерний ви­сокий рівень концентрації виробництва.

Отже, з розгортанням науково-технічної революції дедалі більша частина робочої сили концентрується на найбільших підприємствах. У ФРН вже на початку 60-х років XX ст. на частку 1,1% всіх охоплених переписом промислових підприємств припадало приблизно 40% найманої робочої сили.

Істотні зміни відбулися в професійній структурі робітничого класу. Ще на початку XX ст. промисловий пролетаріат скла­дався в основному з кваліфікованих робітників універсального типу (верстатники, слюсарі, механіки тощо) і чорноробів. Кон-вейєризація виробництва в 20-х і 30-х роках цього століття призвела до того, що в складі пролетаріату з'явилися невеликі групи висококваліфікованих робітників, які керують машинами-агрегатами, спеціалізовані робітники, навчені виконувати не­складні операції на конвейєрах, потокових лініях тощо. Профе­сійні і кваліфікаційні зміни, які відбулися потім, принесла з собою автоматизація виробництва. З її впровадженням деякі масові професії або стали непотрібними, або їхнє значення дуже зменшилося (наприклад, професії теслярів, модельників). Зате з'явилися такі спеціальності, як механіки електронного облад­нання, оператори, наладчики автоматів тощо.

Ті робітники, професія і кваліфікація яких не відповідають технічним умовам виробництва, що змінилися, виявляються фак­тично некваліфікованими, оскільки набута ними раніше кваліфікація не знаходить застосування. Але в цілому вимоги сучас­ного автоматизованого виробництва визначають кваліфікаційне зростання робітників.

У 1970 р. питома вага кваліфікованих робітників у загальній чисельності робітничого класу в розвинутих капіталістичних країнах становила 40—45%, наиівкваліфіковаиих —40—50 і иекваліфікованих — 10—20%.

Збільшення чисельності індустріального пролетаріату, підвищення питомої ваги робітників, зайнятих у найбільш передових, концентрованих галузях ви­робництва, свідчать про те, що сучасний пролетаріат більш, ніж будь-коли, підготований до виконання головної ролі у революційному усуненні устрою капіталістичної експлуатації і створенні нового суспільства.

Поиск по сайту: