Постійний і змінний капітал

Капіталіст, організовуючи виробництв пере­творює свій капітал (що виступає спочатку в грошовій формі) у фактори процесу праці — у засоби виробництва і робочу силу, таким чином, засоби виробництва і робоча сила, придбані капіталістом,— це лише ін­ша форма існування первісної капітальної вартості.

Засоби виробництва і робоча сила є різними факторами про­цесу праці, і тому вони відіграють неоднакову роль в утворенні вартості продукту. У процесі праці робоча сила споживає засоби виробництва і створює новий продукт. Наприклал, використовуючи прядильний верстат і бавовну, робітник виробляє нову споживну вартість — пряжу. Засоби виробництва виступають як необхідний елемент процесу виробництва нового продукту, нової споживної вартості. У процесі виробництва робітник приєднує до предмету праці нову вартість. Вартість засобів виробництва у процесі праці зберігається, переходить на готовий продукт. Це відбувається тому, що споживна вартість засобів виробництва витрачається для виробництва інших споживних вартостей. Наприклад, у процесі переробки бавовни її споживна вартість зникає і утворюється споживна вартість пряжі. Тому вартість бавовни зберігається у споживній вартості пряжі.

Отже, засоби виробництва, втрачаючи первісну форму своєї споживної вартості, зберігають свою вартість, яка в процесі праці переноситься на новий продукт. Зрозуміло, на новий продукт може бути перенесена тільки та вартість засобів виробни­цтва, яку вони самі мають.

Збереження колишньої вартості, тобто перенесення вартості засобів виробництва на новий продукт, здійснюється одночасно з приєднанням робітником до предмета праці нової вартості. Цей подвійний результат виробництва — перенесення старої варто­сті і створення нової — досягається робітником завдяки подвій­ному характеру самої праці. Водночас він своєю конкретною працею створює споживну вартість і переносить на неї вартість засобів виробництва, а абстрактною працею створює нову вар­тість, приєднуючи її до колишньої вартості.

Відмінність між двома сторонами єдиного трудового проце­су — перенесенням колишньої вартості і створенням нової — на­очно виявляється, коли зростає продуктивність праці. Припусти­мо, що продуктивність праці робітника зросла в 2 рази, внаслі­док чого він за той самий час виробив продуктів у 2 рази більше, ніж раніше, вдвоє більше переробив сировини і тому вдвоє біль­ше переніс старої вартості. Але величина нової вартості (усієї маси продукції), створеної ним за той самий час, що й раніше, не змінилася, і тому до кожної одиниці продукції він приєднав тепер у 2 рази менше нової вартості. Отже, та сама праця за однакові проміжки часу створює рівні вартості, як би не зміню­валася його продуктивність. Водночас із зміною продуктивності та сама праця за однакові проміжки часу переносить на продукт різну за величиною вартість.

Нова вартість, створювана працею найманого робітника, мі­стить у собі еквівалент вартості його робочої сили і додаткову вартість. Робітник не переносить, а виробляє еквівалент вартості своєї робочої сили. У процесі праці використовується не вартість, а споживна вартість робочої сили. Гроші, що їх авансує капіталіст на купівлю робочої сили, робітник витрачає на придбання необхідних йому життєвих засобів. Виробляючи еквівалент вартості своєї робочої сили, робітник тим самим створює умови для свого існування.

Ту частину капіталу, яка перетворюється в засоби виробни­цтва і в процесі праці не змінює величини своєї вартості, К. Маркс назвав постійним капіталом.

Ту частину капіталу, яка перетворюється на робочу силу і в процесі виробництва змінює свою вартість (оскільки робоча сила відтворює еквівалент своєї вартості і понад того створює додаткову вартість), К. Маркс назвав змінним капіталом.*

* Додаткову вартість К. Маркс позначив буквою m (початкова буква слова mehrwert, що означає сдодаткова вартість»); постійний капітал — бук­вою с (початкова буква слова constant, що означає «постійний»); змінний капітал — буквою v (початкова буква слова variable, що означає «змінюва­ний»).

З точки зору процесу праці складові частини капіталу роз­різняють як об'єктивні і суб'єктивні фактори, як засоби вироб­ництва і робоча сила, а з точки зору процесу збільшення варто­сті їх розрізняють як постійний і змінний капітал. Вартість постійного капіталу, тобто споживаних у виробництві засобів виробництва, лише зберігається в попередніх розмірах у гото­вому продукті. Вартість, затрачена на змінний капітал, яка до­рівнює вартості купленої капіталістом робочої сили, зростає в процесі виробництва, бо робітник, докладаючи свою працю, створює нову вартість, яка дорівнює величині не тільки змінного капіталу, а й додаткової вартості. Додаткова вартість є, отже, приростом лише змінного капіталу. Величину новоствореної вар­тості можна записати формулою v + m, де v — відтворена вартість робочої сили, a m— додаткова вартість.

Таким чином, формула вартості товарів (W), створюваних на капіталістичних підприємствах, має такий вигляд: W=c + v4-m. Ця вартість відображує виробничі відносини буржуазного суспільства, експлуатацію найманих робітників капіталістами.

Поиск по сайту: