Аграрні відносини в імперіалістичних країнах

Зрушення в продуктивних силах капіталі­стичного сільського господарства в епоху ім­періалізму глибоко позначаються і на стані аграрних відносин. Це особливо помітно у провідних імперіа­лістичних країнах, де капіталістичне сільське господарство інтен­сивно розвивається, посилюються процеси концентрації і центра­лізації капіталу, а сільськогосподарське виробництво зосереджує­ться на найбільших підприємствах. На певному ступені розвитку концентрація сільськогосподарського виробництва й створює об'­єктивні передумови виникнення сільськогосподарських монополій.

Але ще задовго до цього сільське господарство стає об'єктом експлуатації з боку промислових, торгових і банківських моно­полій, які захоплюють панівні позиції безпосередньо в ньому і в галузях економіки, що прилягають до нього, у сферах обігу, пере­робки, кредиту тощо. Монополії, використовуючи всілякі методи, експлуатують безпосередніх виробників сільськогосподарських продуктів — найманих сільськогосподарських робітників, трудя­щих селян і дрібних фермерів, привласнюючи значну частину або весь додатковий продукт їхньої праці.

Відносини експлуатації трудящих сільського господарства мо­нополістичним капіталом проявляються і в рентних відносинах. Монополістичний капітал видозмінює насамперед характер ве­ликої земельної власності. Індивідуальна велика земельна влас­ність в імперіалістичних країнах поступається місцем земельній власності монополій, банків, акціонерних товариств. Через акціо­нерні сільськогосподарські компанії, іпотечні банки та іншими шляхами фінансовий капітал зрощується із земельною власністю. Скуповуючи сільськогосподарські землі, монополістична буржуа­зія здає їх в оренду фермерам або організує сільськогосподарські підприємства монополістичного типу. В результаті земельна рен­та зливається з монопольним прибутком.

Земельна власність зрощується з фінансовим капіталом, що призводить до злиття земельної ренти з монопольним прибутком, також внаслідок вкладення найбільшими землевласниками своїх прибутків в акції промислових, банківських та інших монополій. Величезні земельні власники особливо часто стають власниками або співвласниками акціонерних компаній, які скуповують, пере­робляють, транспортують і збувають сільськогосподарську про­дукцію.

Перетворення індивідуальної великої земельної власності по­міщицько-спадкового типу в земельну власність монополій, яку купують за гроші, не усуває суперечностей між сільськогосподар­ськими підприємцями і земельними власниками. І в умовах імпе­ріалізму рента виражає відносини експлуатації трудящих села сільськогосподарськими підприємцями і земельними власниками, які ділять між собою створену працею безпосередніх виробників додаткову вартість. Змінюється лише соціальне обличчя тих сил, які є носіями відносин експлуатації, але саме ці відносини зали­шаються незмінною основою капіталістичного сільського госпо­дарства й при імперіалізмі.

Не можна зрозуміти сучасні аграрні відносини, не врахував­ши ролі державно-монополістичного капіталу. За допомогою різ­них заходів з «регулювання» сільськогосподарського виробни­цтва і ринку сільськогосподарських товарів, у галузі субсиду­вання, кредитування, оподаткування тощо буржуазна держава всемірно сприяє проникненню монополій у сферу сільськогосподарського виробництва і капіталістичному розвитку аграрних від­носин.

Державно-монополістичне «регулювання» сільського господарства здій­снюється у формі заходів, спрямованих на розширення або скорочення вироб­ництва тієї чи іншої продукції, зміну обсягу ринків сільськогосподарської про­дукції і зовнішньої торгівлі сільськогосподарськими товарами. Крім того, ерегулювання» включає проведення заходів у галузі землеустроїв і земле­користування, застосування досягнень науки на практиці, законодавчих захо­дів, які стосуються всіх сторін діяльності в сільському господарстві.

Науково-технічний прогрес і зростання продуктивності праці в сільському господарстві промислово розвинутих капіталістич­них країн породжують тенденцію зниження цін виробництва сільськогосподарської продукції. Проте земельна власність і по­літика монополій перешкоджають зниженню ринкових цін. В ре­зультаті зростає різниця між цінами виробництва і ринковими цінами, відповідно зростає сума ренти, яку привласнюють великі земельні власники, а також збільшуються прибутки переробних монополій.

Панування фінансового капіталу, здійснення імперіалістич­ною державою «сільськогосподарських програм» ведуть до розо­рення дедалі більшої частини дрібного і середнього селянства. У країнах Західної Європи, охоплених «Спільним ринком», а та­кож в інших капіталістичних країнах здійснюється політика «поліпшення аграрної структури», мета якої — витіснити з сіль­ського господарства багато мільйонів селян і фермерів. Сіль­ськогосподарська політика «Спільного ринку» поставила в при­вілейоване становище велику промисловість і торгівлю на шкоду селянам і їхнім кооперативам, посиливши розорення їх. Буржу­азні уряди намагаються виправдати цю антиселянську політику необхідністю заміни «неекономічного» дрібноселянського вироб­ництва високорентабельним виробництвом, здійснюваним сіль­ськогосподарськими капіталістами і монополіями.

Зростаючий опір селянства політиці монополістичної держа­ви, його масові виступи, які користуються підтримкою міських трудящих, змушують імперіалістичні уряди маневрувати. Про­явом такого маневрування в деяких країнах є заходи щодо законодавчого регулювання орендних і трудових відносин у сільг ському господарстві, допомоги сільськогосподарським кооперати­вам тощо. На практиці ці заходи малоефективні, бо вони про­диктовані демагогічними цілями, а не справжнім піклуванням про інтереси трудящих села. Фінансова допомога, яку надають в деяких країнах сільському господарству, майже цілком дістає­ться великим товаровиробникам, а не тим, хто справді її потре­бує. Оскільки сума дотації, як правило, визначається обсягом реалізованої продукції або площею посівів, великі господарства одержують основну частину державних коштів. Тому при зрос­лих масштабах розорення і ліквідації дрібних і середніх селян­ських господарств кількість великих і найбільших капіталістичних господарств і концентрація в них сільськогосподарського виробництва збільшуються.

У період після другої світової війни в розвинутих капіта­лістичних країнах дедалі більшого значення набуває інтенсивне сільськогосподарське виробництво індустріального типу, тісно пов'язане з промисловими і торговими монополіями. Сільсько­господарські підприємства такого типу потребують значних вкла­день капіталу при невеликій земельній площі. Вони нерідко бувають філіалами промислових монополій — харчових, комбікор­мових і т. д. (аграрно-промислові комплекси). Конкуренція їх також призводить до розорення дрібних товаровиробників у від­повідних галузях сільського господарства.

Зрослий розрив у рівні прибутків між невеликою кількістю високотоварних великих капіталістичних ферм і масою дрібних та середніх селянських господарств — один з проявів загострення суперечностей між великим і дрібним сільськогосподар­ським виробництвом.

Поиск по сайту: