Суть феодальної експлуатації і ї форми

У феодальному суспільстві залежний селя­нин відтворював свою робочу силу за раху­нок продукту, виробленого ним на своєму земельному наділі. Отже, турботи про від­творення робочої сили селянина феодал покладав на нього самого.

Додатковий продукт, створений додатковою працею безпосе­редніх виробників, феодал привласнював у формі феодальної земельної ренти, яка виступала економічною формою реалізації власності феодалів на землю. Феодальна земельна рента вклю­чала в себе весь створений селянином додатковий продукт, а не­рідко й частину необхідного. Таким чином, основний економічний закон феодалізму полягає у виробництві додаткового продукту, створеного експлуатацією залежних селян і привласнюваного феодалом у формі феодальної земельної ренти.

Разом з розвитком феодального способу виробництва зміню­вала свої форми й земельна рента. Первісною формою феодаль­ної земельної ренти була відробіткова рента. Вона дістала назву панщини. Селянин виробляв необхідний продукт у своєму гос­подарстві, а додатковий продукт — в панському маєтку. При від­робітковій формі ренти додаткова праця і в просторі, і в часі відділена від необхідної праці. Селянин певну частину тижня — три дні і більше — працював у панському маєтку, а решту днів тижня — у своєму господарстві. Він обробляв панську землю власним знаряддям і за допомогою належної йому тяглової сили, виконував будівельні та інші роботи. Зрозуміло, селянин не був заінтересований у підвищенні продуктивності праці в панському господарстві. Тому додаткова праця селянина виступала у формі примусової праці на феодала і здійснювалася під прямим на­глядом земельного власника або його представника — нагляда­ча. Позаекономічний примус селянина виявлявся тут безпосеред­ньо. Селянин був заінтересований у підвищенні продуктивності праці лише в своєму господарстві, оскільки воно було засобом його існування.

Друга форма феодальної ренти — рента продуктами (нату­ральний оброк). Здебільшого вона поєднувалася з первісною формою ренти — відробітковою.

Більшу частину землі феодали за цієї форми ренти віддава­ли в наділи селянам. Рента продуктами відрізнялася від відро­біткової ренти тим, що додаткову працю селянин виконував не як окрему, особливу працю в господарстві пана, а разом з необхід­ною працею в своєму особистому господарстві. Залежний селя­нин віддавав феодалу у формі натурального оброку частину про­дуктів у сирому або переробленому вигляді. Він працював не під наглядом земельного власника або його представника, а під свою Відповідальність, розпоряджаючись своїм робочим часом.

Натурально-оброчна система господарства давала можли­вість селянам працювати понад усі феодальні повинності на свою користь, певною мірою заінтересовувала їх в результатах своєї праці, поліпшенні свого господарства.

Третьою формою феодальної ренти була грошова рента. Вона є перетвореною формою ренти продуктами. Відмінність грошо­вої ренти від ренти продуктами полягає в тому, що селянин від­давав феодалу додатковий продукт не в натуральній, а в грошовій формі. Селянину тепер не досить було виробити в своєму господарстві додатковий продукт, його необхідно було продати, перетворити в гроші. Перетворення ренти продуктами в грошову ренту було зумовлено розвитком поділу праці, дальшим від­окремленням ремесла від сільського господарства, розвитком то­варно-грошових відносин.

Грошова рента — остання форма феодальної земельної рен­ти. Вона знаменувала собою період розкладу феодалізму і по­ступового розвитку в його надрах капіталістичного ладу. Відно­сини між феодалом і залежним селянином дедалі більшою мірою перетворюються в договірні і оброчно-грошові відносини. Стано­вище залежного селянина наближалося до становища звичай­ного орендаря. А це означало, що селянин дістав можливість викупити своє оброчне зобов'язання і перетворитися в незалеж­ного селянина з повною власністю на оброблювану ним землю. Земля починає входити в торговий оборот, стає предметом купів-лі-продажу. Не тільки колишні оброчні селяни, а й міські люди могли тепер купувати ділянки землі. Розвиток товарно-грошових відносин поглиблює процес диференціації селянства; поряд з незалежними, які відкупилися, з'являються селяни, які найма­ються на роботу за гроші.

Перехід від однієї форми ренти до іншої, як відображення зростання продуктивних сил, здійснювався в зіткненні і бороть­бі інтересів селян і феодалів, поглиблюючи антагоністичний ха­рактер виробничих відносин феодального суспільства.

Ремесло і торгівля Система виробничих відносин феодалізму включає не тільки відносини селян і феода­лів, а й економічні відносини, які складаються в процесі реміс­ничого виробництва в місті.

Ремісниче виробництво в містах мало своєрідну структуру. Ремісники були об'єднані в цехи. Щоб пристосуватися до по­треб обмеженого місцевого ринку, а також не допустити конку­ренції між цеховими майстрами і їхньої майнової диференціації, цех суворо регламентував технологію і обсяг виробництва. Цехо­ва структура ремесла давала змогу здійснювати, як правило, лише просте відтворення, тобто виробництво в незмінних мас­штабах. Ремісниче виробництво було ручним і дрібним. Вище становище майстра щодо підмайстра і учнів визначалося не стільки власністю на засоби виробництва, скільки його профе­сійною майстерністю. Розподілу праці в майстерні майже не було. У таких умовах опанування професійною майстерністю потребувало тривалого часу, а мистецтво ремісника мало першо­чергове значення.

Метою господарської діяльності майстра було не стільки го­нитва за грішми і збагачення, скільки досягнення встановленого цехом «пристойного» його становищу існування. На ранніх ета­пах розвитку міського ремесла, хоч експлуатація учнів і підмай­стрів вже мала місце, відносини між майстром і його підлеглими були переважно патріархальними. З розвитком товарно-грошо­вих" відносин зростав розрив у майновому і виробничому стані цехових майстрів, з одного боку, учнів і підмайстрів, з другого: перші збагачувалися, експлуатуючи других. Сулеречності між ними перетворювалися в непримиренні, антагоністичні.

У феодальну епоху міста були центрами не тільки ремесла, а й торгівлі. Найбагатшу частину міського населення становили кулці і лихварі. Купці були організовані в купецькі гільдії.

Торговий капітал в умовах феодалізму виступав посередни­ком в обміні додаткового продукту, привласненого феодалами, на предмети розкоші та інші рідкісні предмети споживання, а також в обміні продуктів феодального селянина і цехового ре­місника.

Поглиблення суспільного поділу праці, зростання продуктив­них сил привели до того, що провідна роль у розвитку продук­тивних сил поступово переходила від землеробського села до ремісничо-торгових міст.

Особливістю відносин, які складалися між містом і селом в умовах феодалізму, було те, що політично село панувало над містом, оскільки державна влада належала поміщикам, а еко­номічно місто експлуатувало село. «Якщо в середні віки,— пи­сав К. Маркс,— місто експлуатується селом політично скрізь, де феодалізм не був зламаний винятковим розвитком міст, як в Італії, то місто скрізь і без винятків експлуатує село економіч­но своїми монопольними цінами, своєю системою податків, своїм цеховим ладом, своїм прямим купецьким обманом і своїм лихварством» ¹.

¹ Маркс /С, Енгельс Ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 336,

Поиск по сайту: