Критика теорії «сімейної ферми»

Буржуазні апологети намагаються замаску­вати реальні процеси розорення і пролета-ризації широких верств селянства, викори­стовуючи теорію «сімейної ферми». Вони твердять, що в сучас­ному капіталістичному сільському господарстві «сімейні ферми» нібито витісняють сільськогосподарські підприємства, які грун­туються на найманій праці, що «сімейні ферми», як більш прогресивні й економічні, покликані замінити також традиційні дрібноселянські форми сільськогосподарського виробництва.

Теорія «сімейної ферми» — це різновид теорії «стійкості дріб­ного селянського господарства». Прихильники цієї теорії нама­гаються довести, що дрібне селянське господарство не витісняє­ться великим капіталістичним виробництвом, а «трансформує­ться» в більш прогресивне господарство, яке застосовує сільсько­господарські машини і сучасні агротехнічні методи.

Апологетична суть теорії «сімейної ферми» в тому, що бур­жуазні економісти об'єднують принципово різні типи господарств: капіталістичні ферми і господарства трудящих фермерів. Розвиток капіталістичних господарств у вигляді «сімейних ферм», які нібито позбавлені класової природи, вони намагаються зо­бразити як прогрес у становищі трудящих верств селянства. Насправді капіталістичні господарства, якщо навіть їхні влас­ники звільняють найманих робітників, зовсім не втрачають екс­плуататорського характеру. Капітал власника ферми, як і ра­ніше,— це нагромаджена додаткова вартість, а привласнюваний прибуток є додатковою вартістю, створеною найманими робіт­никами. Розквіт капіталістичних, куркульських «сімейних ферм» не тільки не виключає, а передбачає розорення трудящих верств сільського господарства.

У буржуазній економічній літературі теорія «сімейної фер­ми» набуває різного забарвлення в різних країнах. В Англії, наприклад, вона виступає у вигляді теорії «економічних госпо­дарств», в США — «ефективної сімейної ферми», у ФРН — тео­рії «стабільного сімейного господарства».

£ 2. Аграрні відносини і становище селянства в економічно слаборозвинутих країнах капіталістичної системи господарства

Рівень розвитку продуктивних сил сільського господарства в більшості країн, які раніше були колоніальними, але залишилися в системі капіталізму, надзвичайно низький. Агротехніка харак­теризується примітивними методами, які мало в чому змінилися з минулих часів. Іноземний капітал, який установив панування над економікою цих країн, свідомо гальмує впровадження в сіль­ськогосподарське виробництво прогресивної техніки, прагне за­консервувати відсталу систему земельних відносин. Переважна більшість трудящого населення цих країн досі приречена на на­півголодне існування, бо низький рівень розвитку продуктивних сил у сільському господарстві не дає можливості розв'язати продовольчу проблему.

Відсталість сільського господарства важко позначається на стані економіки цих країн.

Для аграрної структури країн, які розвиваються по капіталі­стичному шляху, характерною рисою є концентрація земельної власності в руках невеликої групи землевласників-латифундистів та імперіалістичних монополій.

У цих країнах часто ще процвітає плантаційне господарство імперіалістичних монополій, де тисячі людей трудяться під конт­ролем наглядачів і управляючих. В умовах крайнього загострен­ня земельної проблеми і величезного аграрного перенаселення значні площі земельних володінь і концесій не використовую­ться, а оброблювана земля нерідко становить лише незначну частину придатних для сільськогосподарського використання земель. Великі земельні масиви перебувають в руках іноземних промислових монополій, які експлуатують природні багатства країн, що розвиваються, і залежних країн — поклади залізної руди, нафти, руд кольорових металів тощо.

Концентрація великої земельної власності в руках поміщиків і монополій привела в ряді країн, що розвиваються, і залежних країн до особливо великого поширення кабального селянського парцелярного господарства і «голодної оренди». Прямим наслід­ком латифундій стали так звані мініфундії — клаптики землі селян, в основному орендарів, обробітком яких вони намагаються забезпечити життя своїм сім'ям.

Численні капіталістичні і докапіталістичні форми оренди, які тісно переплітаються між собою, можна поділити на три основні групи: оренда землі на основі фіксованого розміру платежу (в грошах або в натурі); здольщина, яка характеризується ще біль­шою залежністю орендаря від власника землі, що забирає нерід­ко більшу частину продукту у вигляді плати за землю; відро­бітку при яких платою за користування клаптиком землі є праця на землевласника. Останні дві форми оренди є типовими для найбідніших верств орендарів і дають земельним власникам не­обмежені можливості експлуатації трудящих. По суті, орендар-здольник і орендар-відробітник — це тип кабального селянина, позбавленого земельної власності, доля якого цілком залежить від власника землі. Законодавство багатьох економічно відста­лих і залежних країн не надає дрібним орендарям необхідного юридичного захисту їхніх прав.

Великого поширення набула суборенда. Між власником зем­лі і безпосереднім виробником — селянином піраміда напівфео­дальних або напівкапіталістичних рентоодержувачів — суборен­дарів. Здача землі в кабальну оренду дрібним селянам, які виплачують величезну ренту, є основною формою буржуазно-поміщицької експлуатації трудящих у відсталих країнах.

Експлуататорами широких мас селянства тут є торговці і лихварі. Заборгованість селян, яка породжується нестачею за­собів для задоволення мінімальних життєвих потреб, у ряді країн постійно зростає.

Розвиток капіталізму на селі, як показав В. І. Ленін, не по­легшує становища селянства, бо перехід до капіталістичних ме­тодів господарювання супроводиться масовим зганянням селян із землі.

Селяни страждають і від розвитку капіталізму в сільському господарстві, і від недостатнього розвитку капіталістичних відносин. Економічна відсталість цієї групи країн виключає можливість для трудящих, які витісняються із сільськогосподар­ського виробництва, знайти застосування своїй робочій силі поза сільським господарством. Безправ'я перед іноземними і місце­вими експлуататорами, безробіття, голод, хвороби, висока ди­тяча смертність, низька середня тривалість життя — така доля трудящих багатьох відсталих і економічно залежних країн.

Становище сільсько­господарського пролетаріату плантацій

В епоху імперіалізму в більшості колоні­альних і залежних країн сформувалися чис­ленні верстви сільськогосподарських план­таційних робітників. У зв'язку з незначними розмірами їх заробітків, що, як правило, не покривають життєвих потреб їхніх сімей, ве­ликі землевласники одержують особливо високий прибуток.

Плантації — колоніальна форма капіталістичних підприємств у сільському господарстві, яка характеризується збереженням і застосуванням поряд з капіталістичними докапіталістичних ме­тодів експлуатації робітників. Для плантацій характерні обме­ження свободи переходу робітників на інші підприємства, виснажлива багатогодинна праця під наглядом наглядачів, за-кабалення робітників та їхніх сімей контрактами, боргами, про­довольчими лавками, які торгують у кредит. Становище план­таційних робітників, як правило, гірше, ніж робітників інших галузей господарства. Серед них великий процент становили жінки і діти, які одержували значно нижчу заробітну плату, ніж чоловіки, що виконували ту саму роботу.

У середині 50-х років XX ст. англійський капітал у країнах Південно-Східної Азії володів 1,6 млн. га каучукових і чайних плантацій. У країнах Африки в цей період європейський імперіалістичний капітал мав у своїх руках 20 млн. га лісових концесій. Монополії США володіють мільйонами гектарів каучукових, чайних, кавових, бавовникових, бананових плантацій, лісових концесій, плантацій цукрової тростини в країнах Американського кон­тиненту, Африки і Азії.

Плантаційну форму колоніальної експлуатації імперіалісти намагаються зберегти і після того, як колишні колонії завоювали право на самостійний, незалежний розвиток. Для цього вони роблять спроби закріпити монокультурний характер розвитку сільського господарства, що, як відомо, веде до тісної залежності економіки цих країн від імперіалістичних держав.

Імперіалізм прагне утримати колишні колонії і напівколонії в системі світового капіталістичного господарства, закріпити їхнє нерівноправне становище. За допомогою найрізноманітніших ме­тодів економічного і політичного впливу імперіалісти намагаю­ться здійснювати неоколоніалізм.

Розвиткові продуктивних сил сільського господарства країн, які визволилися від колоніальної залежності, сприяє демокра­тична кооперація. Розвиток такої кооперації підвищує самодіяль­ність селянських мас, зміцнює свідомість спільності їхніх інте­ресів і необхідності сумісно відстоювати ці інтереси в боротьбі з експлуататорськими класами. Такі кооперативи становлять демократичну альтернативу пануванню монополістичного капі­талу в сільському господарстві. Проте треба мати на увазі, що в умовах капіталізму деякі селянські кооперативи мають тен­денцію перетворюватися в акціонерні підприємства капіталістич­ного типу, зрощуватися із усією системою капіталізму.

Нині до найбільш поширених типів кооперативних товариств у сільському господарстві належать:

- збутові кооперативні товариства, які організовують збут сільськогосподар­ської продукції членів цих товариств. У багатьох країнах збутова діяльність кооперативів поєднується з переробкою продукції селян і з функціями поста­чання членів кооперативу виробами промисловості.

- закупівельно-постачальні кооперативні товариства, які організовують спільну закупівлю і доставку в господарства членів кооперативу мінеральних дебрив, отрутохімікатів, пального тощо;

- кредитні товариства, що забезпечують охоплювані кооперативом госпо­дарства взаємним кредитом. Ці товариства особливо характерні для країн, де фінансова база основної маси товаровиробників досить слабка;

- кооперативи із спільного використання машин, які займаються виконан­ням і ряду інших функцій, наприклад спільним обробітком землі, переробкою продукції тощо.

Крім цих основних типів кооперативів, у сільському господарстві колиш­ніх колоній і напівколоній є типи і форми кооперативних організацій, харак­терні для небагатьох країн, а інколи лише окремої країни (кооперативи з об­слуговування, спільної оренди землі, іригаційні товариства, товариства взаєм­ного страхування тощо).

У країнах, для яких характерні значні залишки общинних від­носин, демократична кооперація відкриває широкі перспективи для радикальних змін суспільних відносин у сільському госпо­дарстві.

Поиск по сайту: