Критика дрібнобуржуазних теорій криз

Якщо Сей та його послідовники заперечува­ли існування при капіталізмі суперечності між виробництвом і споживанням, то теоре­тики дрібнобуржуазної політичної економії, і насамперед її основоположник швейцарський економіст Сісмонд де Сісмоиді (початок XIX ст.), розглядали цю суперечність як основну причину економічних криз. Сісмонді пояснював кризи тим, що виробництво при капіталізмі переганяє споживання і надлишок виробництва над споживанням, що утворюється при Кому, не може бути реалізований всередині суспільства. При цьому він передбачав перетворення криз у систематичний, без­перервний стан капіталістичної економіки, який не дає їй можливості далі розвиватися. Цю тезу повністю сприйняли ліберальні Щародники, і вона була основою для заперечення ними можливості розвитку капіталізму в Росії.

Найбільш вичерпну критику дрібнобуржуазних теорій, які дояснюють економічні кризи недоспоживанням, дав В. І. Ленін у праці «До характеристики економічного романтизму».

Критикуючи теорії, які пояснюють кризи недоспоживанням, В.і. Ленін вказував, що саме в періоди, які передували кризам, Споживання робітників підвищується. Криза, як правило, вражає економіку в момент найбільшого «перегріву» кон'юнктури, коли промисловість працює повним ходом, завантаження промислових потужностей і зайнятість робітників перебувають на найвищому рівні. В. І. Ленін звертав увагу й на те, що «недостатнє споживан­ня (яке пояснює нібито кризи) існувало при найрізніших госпо­дарських режимах, а кризи становлять відмінну ознаку тільки одного режиму — капіталістичного» ^!.

¹- Ленін В. А Повн. зібр. творів, т. 2, с. 155.

Марксистсько-ленінська теорія не заперечує факту недостатньогоспоживання, але відводить йому належне, підлегле місце "щодо основної суперечності капіталізму.

Методологічна хибність теорій «недоспоживання» полягає в ігноруванні суперечностей капіталістичного виробництва і пояс­ненні причин криз недоліками розподілу. Проте розподіл і обіг безпосередньо залежать від характеру виробництва, від тих відносин, які складаються між людьми в суспільному вироб­ництві. Марксизм відкрив, що причина криз криється саме • умовах капіталістичного виробництва. А тому ніякі реформи розподільних відносин, оскільки вони не. в змозі усунути супе­речності капіталізму, не можуть усунути й кризи. Вихід з цих суперечностей полягає у заміні капіталістичного способу вироб­ництва комуністичним способом виробництва.

Критика теорій "безкризового розвитку" капіталізму

Ці теорії виникли в умовах загальної кризи капіталізму. Основоположником їх є англій­ський буржуазний економіст Дж. М. Кейнс. Основною причиною криз він вважав дис­пропорцію між виробництвом і споживан­ням. У свою чергу причину цієї диспропорції Кейнс вбачав У відставанні споживання від виробництва. На його думку, це відбувається, з одного боку, внаслідок неповної зайнятості, тобто наявності безробіття, а з другого, через недостатнє виробниче споживання з боку підприємців, які утримуються від нових ка­піталовкладень.

Таким чином, Кейнс, точно кажучи, також пояснював кризи недоспоживанням. Проте, на відміну від дрібнобуржуазного романтика Сісмонді, він вважав, що особисте недоспоживання народних мас повністю можна компенсувати збільшенням спожи­вання з боку класу капіталістів через посилення їхньої інвести­ційної діяльності. Більше того, Кейнс, солідаризуючись із Маль-тусом і посилаючись на нього, твердив, що недостачу споживання робітничого класу можна і необхідно поповнити за рахунок роз­ширення споживання панівних класів, у тому числі і внаслідок зростання паразитичного, невиробничого споживання, наприклад збільшення витрат на мілітаризацію і ведення війни.

Недостатню активність інвестиційної діяльності з боку капі­талістів і недоспоживання мас Кейнс пояснював значною мірою психологічним фактором — схильністю людей до заощаджень. Щоб подолати цей психологічний бар'єр і стимулювати спожи­вання, він запропонував ряд заходів, які мали суто класовий характер і були покликані захистити інтереси підприємців.

Головний захід, який пропонував Кейнс, полягає в макси­мальному втручанні буржуазної держави у процес відтворення суспільного капіталу. Держава, на його думку, повинна сама ста­ти великим інвестором. Він передбачав організацію буржуазною державою всіляких «громадських робіт», у тому числі будів­ництво воєнних об'єктів.

Для стимулювання інвестиційної діяльності він вважав по­трібним здійснювати державне регулювання норми процента. Кейнс обстоював низький рівень процента, що, на його думку, підтримувало б високу кон'юнктуру.

Кейнс широко проповідував і так звану політику помірної інфляції, розглядаючи її як дійовий засіб стимулювання вироб­ництва, досягнення високої зайнятості і збільшення прибутків підприємців. Він відверто заявляв, що вигідніше через інфляцію знижувати реальну заробітну плату робітників, ніж зменшувати номінальну заробітну плату.

Одним з дійових засобів антикризової політики і водночас збагачення монополій Кейнс вважав вивіз капіталу.

Заходи запобігання і лікування криз, які пропонував Кейнс, по-перше, свідчать про безумовне визнання факту їхньої немину­чості при капіталізмі і, по-друге, переслідують мету зберегти капіталістичний лад і перекласти весь тягар криз на плечі трудя­щих мас.

Рекомендації Кейнса після другої світової війни були покла­дені в основу економічної політики багатьох буржуазних держав, і насамперед США та Англії. Проте життєвої перевірки вони не витримали. Циклічний характер розвитку капіталістичної еконо­міки не ліквідований, її нестійкість дедалі більше посилюється.

Тепер, в умовах розвитку науково-технічної революції, бур­жуазні економісти стверджують, що вона нібито сама по собі врятує капіталізм від суперечностей і криз. Але ніякі технічні зміни у виробництві при збереженні панування приватної влас­ності не можуть змінити природи капіталізму.

^{Вілділ ІІ}

Поиск по сайту: